4. Зв'язок космосу й індивіда в поезії в. Вітмена. Основні елементи філософії Людини.

Розглянемо особливості уїтменівського поетичного світобачення на прикладі одного з його творів – „Пісня відкритого шляху”. Тут митець використовує відомий образ людини, котра йде дорогою, як метафору пізнання світу, щоб, відштовхнувшись від неї, показати нову поетичну свідомість, на основі якої має відбутись перебудова Всесвіту.

Уже в першій з 15 частин поеми читача охоплює атмосфера повної свободи, радості та героїчного ентузіазму – неодмінні прикмети уїтменівського світобачення:

Я ступаю на шлях відкритий безжурно,

Здоровий, вільний – весь світ переді мною,

Довга тіниста путь веде мене, куди я захочу.

Веселим і гордим, „дужим і вдоволеним” постає головний герой поеми – Поет, Уолт Уїтмен, вільний від усього: від людських жахів, хвороб, від старих релігій, вірувань, від звичної мови, „хатнього нарікання, бібліотек, буркотливого критиканства”, від географічної карти, бо він „сам собі весела нагода”. Навіть відкритість шляху викликає у ньому захват і приголомшливе почуття щастя.

Уїтмен – митець космічного світобачення. Це відчувається хоча б у тій інтонації, з якою Поет промовляє: „Земля – цього ж мені досить. Я не хочу, щоб сузір’я стали ближче до нас.” Так може промовляти лише той, кому підвладні час і простір, усі світи, той, хто вважає себе рівним Богові. Всеосяжна душа Поета спроможна умістити в собі все людство, бо саме воно і є джерелом тієї могутньої енергії, яку випромінює Поет.

Ось таким, гордим, сильним і вільним, іде Поет відкритим шляхом і голосно співає свою пісню про любов до всіх людей і тварин, до всього, що взагалі існує. „Мабуть, у вас таяться невидимі існування, ви такі дорогі для мене”, - ласкаво посміхається він. Непомітно пісня перетворюється на проповідь. Поет пророкує мудрість, яка не „випробовується в школах” і яка „іде від душі”, і з позицій цієї мудрості відкидає старі релігії й філософії, а також проголошує знищення фальшивих духовних цінностей.

Замість мертвого книжкового знання він обіцяє подарувати „радість і простоту”, які є результатом органічної єдності з природою:

Нині я збагнув таємницю творення найкращих людей:

Треба рости на вільнім повітрі, їсти й спати із землею разом.

Є щось містичне в русі-пізнанні Поета відкритим шляхом. Його не цікавить конкретне, а ваблять тільки „речі, красу яких не виразити словами”. Немає в його русі й остаточної мети – тут головне не ї досягнення, а саме просування до неї. Тільки такий спосіб життя є шляхом до духовного самовдосконалення. Поетові не до вподоби спокій, він обирає тривогу і вічний пошук.

Треба жити не розумом, твердить він, не холодним розрахунком, а щирим серцем. За Уїтменом, основа пізнання – любов, а результат пізнання – щастя, яке є нескінченним „виливанням душі”, служіння людям і світу до останку.

Шлях, яким закликає йти Поет, - важке духовне випробування, і треба виховувати в собі терпіння, витривалість і моральну чистоту. Окрім цього, то шлях бунту – боротьби із загально визначеними канонами, ось чому

Мій клич – до бою, до повстання полум’яного заклик,

Хто піде зі мною, хай озброїться добре,

Хто піде зі мною, матиме обмаль харчів, стріне злидні,

Ворога лютого, зраду.

Що ж таке подорож Уолта Уїтмена відкритим шляхом? Це містичний контакт душі Поета і Всесвіту. Це велике відкриття нової захоплюючої радості буття, Любові до Людини і Природи, Любові не християнської, не релігійної, а земної. Уїтмен буквально обожнює людське і природне, для нього однаково рівноцінні і Душа, і Тіло. „Все мушу прийняти, всім повинен я дорожити”, - проголошує Поет свій головний моральний закон.

Одне слово, юрба в Уїтмена – це якийсь Бог, це все, щось абсолютне і вище від окремої особистості. Крайній індивідуаліст, він обожнює натовп, що звучить як нонсенс чи принаймні як парадокс, бо не може Поет не усвідомлювати, що маса є першою загрозою тій духовній унікальності, яку він обстоює, що маса заперечує будь-яку незалежність – як фізичну, так і духовну. Неодноразово історія доводила, що влада більшості – демократія – закінчується диктатурою і свавіллям. Безперечно, Уїтмен розумів це не гірше від нас, людей XXI ст., але попри все уперто повторював:

Я називаю пароль одвічний, я знак даю: Демократія.

„Демократія” – одне з ключових слів у словнику Уїтмена. Проте, очевидно, він надавав йому якогось специфічного тлумачення, відмінного від загально визначеного. Під ним розумів не процедуру вибору політичної влади, як більшість людей, а особливий душевний стан – стан рівності, братерства з усім живим. Поет вбачав свій обов’язок у тому, щоб обезсмертити кожну істоту, кожний предмет, навіть найменший і найнепотрібніший. Захищаючи власну унікальність, він кидався у бій за унікальність іншого, ставав на захист тих, які не змогли знайти способу залишити по собі слід в історії. Отож між Індивідуалізмом і Демократією Уїтмена немає суперечностей. Це різні грані одного й того самого ставлення Поета до Всесвіту – любовного обожнення життя як містичної цілісності:

Я вірю, що травинка не менш важлива за поденне зір,

І мурашка, і піщинка, і яйце волового очка досконалі так само,

І зелена жабка-райка – шедевр, над який немає нічого,

І ожина достойна бути окрасою небесних віталень,

І щонайдрібніший суглоб моїх пальців насміхається з машинерії усієї,

І корова, що ремигає, схиливши голову, перевершує будь-яку статую.

І миша – це чудо, що може одне потрясти секстильйони невірних.