- •3. Історіографічний факт
- •4. Сучасні іст. Концепції укр. Вчених та узагальнення в них досягнень світової іст.Науки…
- •5. «Літописний період» 11-13 ст.
- •6. Галицько - волинський літопис
- •7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.
- •10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
- •11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
- •13. Українська національна традиція в густинському літóписі
- •14. Регіональні літописи першої половини 17 ст.
- •15. Історія боротьби укр.Козацтва з туреччиною, кримом і польщею у мемуарах першій половині 17 ст.
- •16. Мемуари 16-17 ст. Як своєрідний вид історичної літератури.
- •18. «Хроніка з літописців стародавніх» феодосія сафоновича.
- •19. Козацькі літописи
- •20. Історія хмельниччини у творах граб’янки і величка.
- •21. Історичні хроніки і реєстри першої половини 18 ст.
- •22. Козацько-старшинські автономістичні ідеї в історичних творах другої половини 18 ст.
- •23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
- •25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
- •26. Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.
- •27. Галицька історіографія історії україни (кін. 18 – поч. 19 ст.)
- •29. Історична концепція зубрицького.
- •30. Націон. Ідея та її бачення в творчості «руської трійці»
- •31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»
- •32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.
- •33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •34. Опрацювання і видання о. Бодянським праць з укр. Історії. Власні істор. Твори.
- •35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.
- •36. "Історія Русів".
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •39. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •41. Етнографічні та літературні роботи п.Куліша початк. Періоду творчості.
- •42. Історія козацтва, міщанства та шляхетського стану у творах Куліша.
- •44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
- •45. Історична концепція в.Антоновича.
- •46. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •47. Вплив м. Драгоманова на розвиток укр. Іст. Думки.
- •48 Історичні праці о. Лазаревського.
- •51. Діяльність нтш у Львові.
- •52. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •53. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •56. М.Грушевський – дослідник історії кр.
- •57. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •58. Погляди Грушев. На укр. Іст. Хіх-хх ст
- •61. Дослідж. Іст.Укр. В заруб. Історіографії хіх -п.Трет.Хх ст.
- •62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
- •63. Історичні погляди в. Липинського.
- •64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •65. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •67. Діяльність вуан.
- •68. Матвій Яворський та його школа.
- •69. Дмитро Іванович Багалій.
- •71. Українська історіографія у західній україні в 20-30 – ті рр.
- •72. Істор. Твори і. Крип’якевича.
- •73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
- •74. Радянська історіографія історії україни у 70-80-х рр.
- •76. Історична наука в україні на рубежі 80-90-х рр.
- •77. Новітні дослідження історії україни у наукових та навчальних інститутах львова.
- •78. Дослідження історії україни емігрантськими вченими у 20-30р
- •79. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
- •80. Сучасні дослідження історії україни зарубіжними вченими.
10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
На початку XVII ст. у Києві створений збірник літописних оповідань — "Летописцы Волини и Украины. У Києві він був опублікований 1888 р. у "Сборнику летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси". «ЛІТОПИСЦІ ВОЛИНІ І УКРАЇНИ» — історичний твір невідомого автора (або кількох авторів), складений у 1-й пол. 17 ст. Поділяється на 12 окремих збірок історичних записів, побудованих на основі давньоруських, українських, білоруських, польських літописів, хронік та мемуарів. З них у найважливішій змістом і найбільшій обсягом 1-й, т.зв. київській, збірці використано матеріали давньоруських літописів, а також хронік М.Стрийковського та Бельських. У «Л. В. і У.» виклад історії України-Русі пов'язано з історією Литви, Польщі, Московії і хронологічно доводиться до 1621 р. Предметом викладу цієї хроніки є здебільшого зовнішньополітичні події. В цих записах відображені історичні погляди панівних кіл України, що пов'язували свої інтереси з Великим князівством Литовським. До козацтва і козацьких рухів автор ставиться негативно. Закінчується київська збірка записами війта Б.Балики. Будучи очевидцем історичних подій, він подає ряд важливих відомостей про облогу польсько-шляхетського війська в Москві 1612 р. російським народним ополченням. Балика відзначає також негативне ставлення українського народу до польсько-шляхетських загарбників. «Л. В. і У.» написаний мовою, близькою до української народної мови 17 ст.
Одним з найвизначніших творів іноземців про Україну XVII ст. є "Опис України" Гійома Левассера де Боплана (народився наприкінці XVI ст. помер 1672 р.), французького військового інженера, фортифікатора і картографа, який перебував на службі у польського короля з 1630 р. до 1648 р. Окрім "Опису України" Боплан є автором "Української географічної карти" з 12-ти частин, першої в історії світової картографії топографічної карти всієї країни "Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами та провінціями" у масштабі 1:463000. Власне "Опис України" спочатку був задуманий як коментар, пояснення до українських карт. Та фактично він виріс у самостійну велику і цінну працю.
Книга Гійома Левассера де Боплана «Опис України» — цінне історичне джерело для вивчення побуту запорозького козацтва і селянства, а також інших станів середньовічного суспільства України. В ній відображені географічне середовище, природа України, її кліматичні умови, наведені дані з історії заселення Середньої Наддніпрянщини, змальована яскрава картина життя українського народу першої половини XVII ст
11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.
«ЛІТОПИСЦІ ВОЛИНІ І УКРАЇНИ» – історичний твір невідомого автора, складений у 1-й пол. 17 ст. Поділяється на 12 окремих збірок історичних записів, побудованих на основі давньоруських, українських, білоруських, польських літописів, хронік та мемуарів. З них у найважливішій змістом і найбільшій обсягом 1-й, т.зв. київській, збірці використано матеріали давньоруських літописів, а також хронік М. Стрийковського та Бельських. У «Л. В. і У.» виклад історії України-Русі пов'язано з історією Литви, Польщі, Московії і хронологічно доводиться до 1621 р. Предметом викладу цієї хроніки є здебільшого зовнішньополітичні події. В цих записах відображені історичні погляди панівних кіл України, що пов'язували свої інтереси з Вел. Княз. Литовс. Закінчується київська збірка записами війта Б.Балики. «Л.В.іУ.» написаний мовою, близькою до української народної мови 17 ст.
Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на Київщині, Поділлі, в Галичині; Острозький літописець з описом подій 1500 — 1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.
ЛЬВÍВСЬКИЙ ЛІТÓПИС — літописна пам'ятка 1-ї пол. 17 ст., вміщена в рукописній книзі М.Гунашевського. Відображає події в Україні-Русі з 1498 по 1649 рр. Л. Л. подає цінні відомості про зовнішньополітичне та економічне становище України, взаємини з Польщею, Московією, Кримським ханством. Багато уваги приділяє козацьким повстанням 30-х років 17 ст., національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1654 рр., наводить ряд фактів з її історії, яких немає в інших джерелах. Текст Л. Л. виявив на початку 19 ст. історик Д.Зубрицький. Вперше опубліковано у Москві (1839 р.), згодом – у Львові (1870-і рр.).
На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 – 40), Межигірський монастирський літопис (1608 – 1700), Добромильський літопис (1648 – 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 – 1775) та ін.
Межигі́рський літо́пис – український монастирський літопис 17 ст. Автором його вважається Ілля Кощаківський – настоятель церкви Межигірського монастиря. 1-й список містить опис історичних подій на Волині і Київщині 1393—1620 рр. 2-й список подає відомості з 1608 по 1700 рр., про визвольну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетських і турецько-татарських загарбників. Як пам'ятка історичної літератури межигірський літопис посідає значне місце в українській історіографії 17 ст.
Добромильський літопис — хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648—1700 років.
Найбільше повідомлень стосується спустошення Правобережжя татаро-турецькими військами в останній чверті XVII століття, здобуття турками Кам'янця-Подільського, їхньої поразки під Хотином і Журавном.
Історичну цінність мають відомості про місцеві події — повені, голодні роки, зростання цін, епідемії тощо. Написаний живою українською мовою XVII століття.
12. ПОЛЕМІ́ЧНА ЛІТЕРАТУ́РА (від грец. «войовничий»)— літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.
Полемічна література виникла внаслідок «зачіпок од католиків», тобто з початком окатоличення України. Хоча окремі полемічні виступи проти намагань папи римського і католицизму загалом підпорядковувати своїй владі не лише Захід, а й Схід, зокрема східне слов'янство, почалися вже в часи Київської Русі, незабаром після розколу 1054 р. єдиного доти християнства на два ворожі табори — римо-католицький і греко-візантійський.
На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року.
Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).
Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.
У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.
«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.
Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.
Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і зґвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, дискредитація і як наслідок, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.
Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.