- •3. Історіографічний факт
- •4. Сучасні іст. Концепції укр. Вчених та узагальнення в них досягнень світової іст.Науки…
- •5. «Літописний період» 11-13 ст.
- •6. Галицько - волинський літопис
- •7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.
- •10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
- •11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
- •13. Українська національна традиція в густинському літóписі
- •14. Регіональні літописи першої половини 17 ст.
- •15. Історія боротьби укр.Козацтва з туреччиною, кримом і польщею у мемуарах першій половині 17 ст.
- •16. Мемуари 16-17 ст. Як своєрідний вид історичної літератури.
- •18. «Хроніка з літописців стародавніх» феодосія сафоновича.
- •19. Козацькі літописи
- •20. Історія хмельниччини у творах граб’янки і величка.
- •21. Історичні хроніки і реєстри першої половини 18 ст.
- •22. Козацько-старшинські автономістичні ідеї в історичних творах другої половини 18 ст.
- •23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
- •25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
- •26. Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.
- •27. Галицька історіографія історії україни (кін. 18 – поч. 19 ст.)
- •29. Історична концепція зубрицького.
- •30. Націон. Ідея та її бачення в творчості «руської трійці»
- •31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»
- •32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.
- •33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •34. Опрацювання і видання о. Бодянським праць з укр. Історії. Власні істор. Твори.
- •35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.
- •36. "Історія Русів".
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •39. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •41. Етнографічні та літературні роботи п.Куліша початк. Періоду творчості.
- •42. Історія козацтва, міщанства та шляхетського стану у творах Куліша.
- •44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
- •45. Історична концепція в.Антоновича.
- •46. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •47. Вплив м. Драгоманова на розвиток укр. Іст. Думки.
- •48 Історичні праці о. Лазаревського.
- •51. Діяльність нтш у Львові.
- •52. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •53. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •56. М.Грушевський – дослідник історії кр.
- •57. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •58. Погляди Грушев. На укр. Іст. Хіх-хх ст
- •61. Дослідж. Іст.Укр. В заруб. Історіографії хіх -п.Трет.Хх ст.
- •62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
- •63. Історичні погляди в. Липинського.
- •64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •65. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •67. Діяльність вуан.
- •68. Матвій Яворський та його школа.
- •69. Дмитро Іванович Багалій.
- •71. Українська історіографія у західній україні в 20-30 – ті рр.
- •72. Істор. Твори і. Крип’якевича.
- •73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
- •74. Радянська історіографія історії україни у 70-80-х рр.
- •76. Історична наука в україні на рубежі 80-90-х рр.
- •77. Новітні дослідження історії україни у наукових та навчальних інститутах львова.
- •78. Дослідження історії україни емігрантськими вченими у 20-30р
- •79. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
- •80. Сучасні дослідження історії україни зарубіжними вченими.
44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
У другій половині ХІХ ст. найбільш вагомим чинником у розвитку галицької історіографії та й національного руху в цілому стало русофільство як суспільно-світоглядний феномен, яке в українській науці здебільшого називають москвофільством. Проблема галицького русофільства не є новою для сучасної української історіографії, про що свідчить чимала кількість наукових праць про неї. Дослідники переважно цікавились такими її аспектами, як національна ідентичність русофілів, їхні світоглядні уявлення та суспільно-політичні погляди, інституційний розвиток русофільства тощо. Для русофілів характерна своєрідна ієрархія ідентичностей, у якій легко виділити декілька рівнів самоідентифікації: регіональний («галицько-руський», «австро-руський»); мегарегіональний («південноруський», «малоруський»); загальнонаціональний («общеруський», «руський світ»); цивілізаційний («всеслов’янський», «слов’янський світ»). У своїй діяльності (у тому числі і науково-історичній) русофіли акцентували увагу на тому чи іншому рівневі ідентичності у залежності від тактичної ситуації.
Галицький історіографічний процес ХІХ ст. найдоцільніше характеризувати при допомозі поділу його саме на науково-історичні течії (найперше русофільсько-старорусинську, українофільсько-народовську), оскільки поширений серед дослідників поділ історіографії за напрямами (романтичний, позитивістський) у даному випадку буде досить нечітким та умовним. В русофільській течії галицької історіографії виділяють такі основні ідентифікуючі ознаки: панруська як загальнонаціональна, а «малоруська», «південноруська», «австро-руська», «галицько-руська» як регіональні форми ідентичності; означення власної національної історії як «общеруської»; осмислення свого національного минулого як історичного процесу на всіх східнослов’янських землях включно із Московською державою; ототожнення етнонаціонального (руськість) та релігійно-конфесійного (православ’я) чинників історичного процесу; погляди на давньоруську добу як на мірило вартості всіх інших історичних періодів та епох, а на Київську Русь — як на своєрідний еталон, форму ідеальної державності та суспільства. Історики-русофіли відрізнялися від своїх ідейних опонентів (народовців) провіденціалістським тлумаченням історії. Керуючись своїми псевдоаристократичними переконаннями, русофіли вважали суб’єктом історичного процесу не народ в цілому, а лише його вищі, аристократичні класи та суспільні групи. В їх науковому світобаченні домінував погляд на історію як на діяння видатних осіб. У викладах політичної та соціальної історії доволі помітним є пріоритет першої. Належну увагу русофіли приділяли церковно-релігійній історії, висвітлюючи її переважно з тенденційних антикатолицьких та антиуніатських позицій. Церковно-конфесійне протистояння вони мислили як невід’ємну складову національно-політичної боротьби.
Ключовим поняттям у працях вчених-русофілів виступає так званий «руський світ» («русский мир»), яким охоплено увесь панруський, східнослов’янсько-православний простір. «Руський світ» був для русофілів передовсім цивілізаційним, духовно-культурним простором, із яким вони себе повністю ототожнювали.
Русофільська течія галицької історіографії відіграла вагому роль у процесі становлення національної ідентичності та історичної свідомості галичан. Головну заслугу істориків-русофілів вбачаємо насамперед у розв’язанні проблеми «відпольщення», тобто у відмежуванні своєї ідентичності від польських національно-історичних концепцій. Так само важливим науковим внеском русофілів вважаємо включення давньоруської доби до обсягу історичної свідомості галицьких русинів й обґрунтування тези про визначальну роль давньоруської епохи в руській (українській) національній історії.