Редагування художньої літератури. Основні жанри художньої літератури Теорія жанрів художньої літератури: історія, сучасність, актуальні проблеми

Найперше завдання редактора – визначити жанр твору, який він пропонує для опублікування і з яким матиме справу під час редагування. Це завдання просте лише на перший погляд, оскільки навіть у літературознавстві нема єдності в багатьох питаннях жанрології.

Наведемо коротку ретроспективу поглядів на проблему жанру провідних науковців XX ст.: «Слід визнати, що проблема жанру дотепер не лише не вирішена, але навіть ще й не поставлена достатньо правильно і чітко. Навіть сам термін… ще не набув достатньої визначеності» (Г.Н. Поспєлов, 1948 р.); «загальноприйнятого трактування жанру дотепер не встановлено» (Г.Л. Абрамович, 1956); «Оскільки зміст поняття безперервно змінюється й ускладнюється, теорія жанру загалом розроблена недостатньо… Термін жанр часто ототожнюється з терміном вид» (В. Кожинов, 1964), «Хоча жанрова теорія існує давно, наукового чітко закріпленого визначення жанру немає» (І.К. Кузьмічов, 1986 р); «Категорія жанр належить до тих предметів у науці й літературі, значення яких, здавалось би, зрозуміле всім, але його складно виразити у стабільних лаконічних дефініціях» (Л.М. Землянова, 1986).

Теорія жанрів розвивалася ще з часів античності. Однак – це ми знаємо ще з «Поетики» Арістотеля – тоді розглядали лише родові розбіжності між творами і виокремлювали епос, лірику і драму. Родовидова диференціація (наприклад: епос – роман, повість, новела, оповідання, поема) в естетиці була зафіксована набагато пізніше – в часи класицизму. Але розвиток літератури після XVIII століття засвідчив, що поділ лише на роди й види є теж недостатнім, оскільки в межах різних літературних напрямків і течій створювалось безліч міжжанрових форм, які важко було ідентифікувати. Отже, почали говорити ще й про жанрові різновиди в межах кожного виду (наприклад, роман лицарський, готичний, історичний, психологічний тощо).

У теорії жанрів є багато спірних питань. Ще Гегель відзначив, що традиційна жанрова система недосконала. Так, писав він, роман «Гаргантюа і Пантагрюель» і роман «Страждання юного Вертера» дуже різні. Однак «Страждання юного Вертера» як дві краплі води схожий на будь-яку романтичну трагедію. Подібні запитання виникають і в нас. Так, ми відчуваємо спорідненість фантастичного оповідання й фантастичного роману і, разом із тим, відмінність романів Уелса і Фолкнера. Ми знаємо приклади, коли самі автори окреслювали жанрову природу своїх творів незвично: роман називали поемою, поему романом, драму комедією тощо. Дуже важко диференціювати роман-сповідь і роман-щоденник, міні-роман і повість тощо.

Загалом є два «наріжних камені» жанрології, які були предметом дискусій протягом багатьох епох. Перший із них: який критерій є визначним для диференціації? Другий: жанр існує як певна абстрактна форма, чи він завжди «прив’язаний» до конкретних епох, авторів тощо?

Щодо основних жанротвірних критеріїв… Протягом багатьох століть визначальним критерієм вважалося арістотелевське «наслідування». З XIX століття, від часів гегелівської естетики, очевидним стало, що таких критеріїв багато. Наприклад: форма вираження авторської думки (безпосередня в ліриці, опосередкована діалогом багатьох персонажів у драмі, опосередкована подіями й характерами персонажів у романі); тематика, зміст (пастораль, мадригал, ода, мелодрама, натуралістичний роман), обсяг твору (епіграма, міні-роман), будова твору (хоку, сонет), функція (комедія, памфлет, роман-антиутопія), ґенеза (літературна казка) тощо. Нині вчені відмовилися від намагання зробити якийсь із цих критеріїв провідним, оскільки всі вони відіграють певну роль. Так, Н. Копистянська пише: «Безперечно, жанротворчими є і змістові компоненти, і формальні у їх взаємодії… Характер цього зв’язку, який складався історично, є тим головним, що визначає жанр і його відмінності від інших жанрів. Тобто це не комбінація елементів змісту і форми, не статичний їх набір, не механічне їх поєднання, а органічне взаємопроникнення їх і взаємопідпорядкування, динамічна співвіднесеність та інтеграція. У кожному жанрі складається своя ієрархічна кодифікація компонентів…»

Що це нам дає як редактору? Наприклад, нам потрібно визначити жанр твору, поданого до опублікування. Ми отримали великий за обсягом твір, що містить художньо переосмислені спогади про життя. Цей твір можна назвати: романом-сповіддю, романом-щоденником, романом-біографією, мемуарами, романом-есе, поемою в прозі. Якими критеріями керуватися? Роман-біографію і мемуари буде вирізняти значний ступінь документалізму. У романі-щоденнику має зберігатися форма щоденникових записів, тобто хронологічний, але фрагментарний, суб’єктивний, стилістично недосконалий виклад фактів. Якщо автор спогади якоїсь людини чи свої власні робить лише приводом для роздумів про якісь події, доповнює оповідь багатьма ліричними відступами, маємо справу з романом-есе. Якщо ж у тексті домінують сповідальні інтонації, важко провести поділ між документальністю й вимислом, краще цей твір характеризувати як роман-сповідь чи поему в прозі.

Щодо історичної характеристики жанру… З початку XX століття і появою наукових праць представників історичної, соціологічної, міфопоетичної, формальної шкіл літературознавства (О. Веселовського, В. Проппа, О. Фрейденберг, В. Шкловського, Ю. Тинянова та ін.) жанр почали розглядати не тільки як певну абстрактну категорію, а як явище, що складається історично в певну конкретну епоху і залежить від певних реалій часу та інтенцій автора. Ю. Тинянов писав: не можна скласти враження про кулю за кольором і запахом, вона має оцінюватися з точки зору її динаміки; так і жанр повинен характеризуватися з урахуванням його еволюції та трансформацій. Формалісти описали певний «життєвий цикл» кожного жанру: він зароджується, певний час «працює» на користь літературного процесу (він цікавий читачам і авторам, він затребуваний), потім жанр «вихолощується», відбувається «автоматизація» жанру. Це так званий перехід від літератури «високих зразків» до масової, жанрової літератури. Детально в літературознавстві були також описані причини трансформації жанрових форм. Це: поява нових тем, соціальних типів існування, нових героїв (лицарський роман, романтична поема, новела); відродження традицій більш ранніх епох («мода» на античність за часів Відродження популяризувала трагедію); пародіювання («Енеїда» Котляревського); зміна уявлень про прекрасне і сам предмет мистецтва (фізіологічний нарис, роман епохи модернізму й постмодернізму); взаємодія різних видів мистецтв (музична новела, арабески, симфонії в прозі); зв’язки літератури з наукою і публіцистикою (наукова фантастика, роман-есе); соціальний запит («мода» на детектив, фентезі тощо породжує багато міжжанрових форм).

Н. Копистянська описує чотири рівні аналізу жанрової природи: 1) як абстрактної категорії – за сукупністю стійких жанрових ознак, які складаються у групах творів протягом тривалого часу і дають підставу об’єднувати витвори різних епох (балада, поема, роман, новела…); 2) як історичного поняття з чіткими хронологічними межами (новела Відродження, романтична балада, шахрайський роман…); 3) з урахуванням специфіки національних літератур (англійська балада, українська дума, японське хокку, французька натуралістична повість); 4) з урахуванням індивідуальності автора (чеховське оповідання, новела Стефаника, флоберівський роман…).

Про що має пам’ятати редактор? Визначати жанр творів сучасної літератури потрібно з урахуванням існуючих літературних тенденцій і волі автора.

Актуальні проблеми: 1) мода серед читачів і авторів на жанрову літературу, тиражування «автоматизованих» жанрових форм; 2) тенденція до синкретизму жанрів, пошук позажанрових форм.