Безопасность прикаспийского региона — также приоритет внешней политики Азербайджана

Понятие безопасности включает выявление, систематизацию, оценку всех возможных источников и параметров угроз. Среди источников реальной угрозы безопасности в Каспийском реґионе можно назвать следующие: терроризм, распространение оружия массового уничтожения, межэтнические и межконфес-сионые конфликты, замедление или остановка экономического роста.

Азербайджан непосредственно сталкивается с этими проблемами: Россия передала Армении тяжелые вооружения на сумму свыше 1 млрд дол. США.

В реґионе очень распространены терроризм и конфликты. Война с Арменией заметно замедлила темпы развития экономики Азербайджана. И все это из–за Каспия.

Азербайджан не верит в дееспособность СНГ в плане гарантий безопасности входящих в него стран. Темпы развития и институализации ГУУАМ не удовлетворительны. Иран и Россия придерживаются особого мнения относительно безопасности Азербайджана.

Остается НАТО, которое после падения режима Милошевича, несомненно, ускорит свое движение на Восток. Чем сильнее давление России и Ирана на государства Кавказа, тем больше ускорится приближение этой организации к границам реґиона. НАТО всегда там, где находятся инвестиции и экономические интересы ее членов. Вытеснить страны Запада ни России, ни Ирану уже не удается, а превратить в театр военных действий прикаспийскую зону, Кавказ им невыгодно, ибо они могут окончательно потерять там свое влияние.

Когда национальные интересы совпадают с интересами мирового сообщества, происходит гармоничное выстраивание геополитической стратегии. Это обстоятельство — гарантия безопасности страны.

Азербайджан — страна, в которой сфокусированы глобальные интересы человечества, поэтому геополитические силы, мешающие развитию этого региона, становятся персоной non grata на Южном Кавказе

Зураб ЧІАБЕРАШВІЛІ, Грузія

Про національні інтереси грузії

Я хочу почати з того, що базовий стратегічний документ, який буде визначати, як Грузія буде сприймати ситуацію, що склалася в регіоні й світі, вже почав обговорюватися в нашому суспільстві. І передусім, я хочу з’ясувати, які національні інтереси Грузії? Хто має їх визначати? Як здійснюється політика їх реалізації (Е. Шеварднадзе, наприклад, здійснює прозахідну політику) і чи є ця політика раціональною?

Як сказав наш колега з Литви, головне не в тому, що ми здійснюємо, а як ми це робимо. Наш уряд не в змозі виробити такі документи і сформулювати такі інтереси, які поширюються на все суспільство, оскільки уряд і народ у нашому суспільстві відчужені один від одного. Тому широке обговорення національних інтересів Грузії не відбувається. Відчуття національних ризиків послабилося в нашому суспільстві. Грузія стоїть на грані розпаду, оскільки на її території тривають два конфлікти, наявна економічна криза тощо. Суспільство на це практично ніяк не реагує. Наприклад, існує дефіцит бюджету, але практично з цього не виникає політичної кризи. Система якось функціонує, і хтось з політиків говорить в парламенті, що в нас дефіцит бюджету, але на життя громадян це жодним чином не впливає. Тому ми маємо почати з визначення ризиків для наших національних інтересів всередині країни і розробити механізми захисту від того, щоб сама Грузія не розвалилася із середини від внутрішніх проблем, не кажучи вже про те, що склалося в Кавказькому регіоні.

Якщо говорити про регіон, то наші стосунки з Азербайджаном добре відомі. Налагоджуються справи з нафтовим трубопроводом Баку—Джейхан. Це в принципі вже вирішене питання, але на це знову–таки не має реакції громадян Грузії. Ми поки далеко від тієї мети, яку поставили перед собою. Що стосується Вірменії, то вона запропонувала відому формулу для вирішення конфлікту «3+3+2». Багато хто критикував цю формулу, але я можу зрозуміти позицію Вірменії у тому сенсі, що вона теж шукає гарантії безпеки. Грузія та Азербайджан мають зрозуміти, що тільки Російська Федерація дає гарантії Вірменії. Але Захід, Азербайджан і Грузія повинні подумати, які ми можемо дати гарантії безпеки Вірменії, що могли б змінити ситуацію в Кавказькому регіоні. Дуже часто обговорюється питання про те, що навколо Кавказького регіону є три основні діючі особи — Туреччина, Іран, Росія. Але, на жаль, тут дуже мало, майже нічого не говориться про те, що Україна також може стати такою особою на Кавказі. Це провина самих закавказьких держав і самої України, тому що наші внутрішні державні проблеми заважають нам розширювати співробітництво і зміцнювати ГУУАМ.

У нас дуже багато проблем у внутрішній сфері, у відносинах з Росією, навіть у визначенні нашої європейської ідентичності. Грузія — це Європа, це розширена Європа. Нагадаємо слова Зурабажвані, голови нашого парламенту, який сказав після прийняття нас до Ради Європи: «Я грузин — це означає, що я європеєць, але я не відчуваю себе європейцем, я Зурабажвані. Якщо моя країна не виконує свої зобов’язання і не живе за цінностями Європи, то я не зможу відчувати себе європейцем. Адже я сам оцінюю ті принципи, за якими існує Європа, а без своєї країни я не можу себе відчувати європейцем».

Головна проблема — ідентифікувати себе з тими цінностями за якими існує Європа. Це дуже важливо при обговоренні того, що відбувається у Закавказзі. Тут, на розкладці преси, лежить журнал «Центральна Азія і Кавказ», це теж дуже важливо, незважаючи на те, що ці регіони мають різні ментальності. Але Грузія, Закавказзя і Центральна Азія потрібні Європі. В Європі розуміння цього питання є дуже чітким, їй потрібні не окремі країни, а регіони, в яких кожна країна підтвердила свою готовність для співробітництва. Поки що Грузія і Україна не підтвердили себе як добрі партнери. Тому це також відображення того, що в нас багато внутрішніх проблем, які нам заважають. Нині європейці почали думати, як розвиватиметься Кавказ. Але, на мою думку, вони запізнилися. Річ у тім, що наші реформи дуже затяглися, і швидкого виходу з цього ми не повинні очікувати. США були рушійною силою, яка підштовхувала нас до того, що ми зараз маємо (я маю на увазі Баку—Джейхан та інші траси).

Грузія має переглянути свої внутрішні проблеми, щоб вирішити свої проблеми у регіоні. Хоча ми обговорюємо стратегічний документ Грузії, але конкретності в цьому обговоренні теж нема. До вересня минулого року Е. Шеварднадзе казав, що Грузія хоче вступити в НАТО, але приїжджає Джордж Робертсон в Грузію, і Е. Шеварднадзе про це мовчить. Сьогодні в Грузії не поставлені чітко ні питання, ні їхнє вирішення, тому ми знаходимося в колі проблем, з якого не можемо вийти. На мою думку, це теж проблема, як і в інших країнах ГУУАМ. Тому, коли ми говоримо про співробітництво у межах ГУУАМ, то це має бути співробітництво і щодо створення в наших країнах демократичних суспільств.

Ігор СЕМИВОЛОС, Україна