4. Класифікація, параметри, асортимент радіоприймальної апаратури

4.1. Із історії створення радіоприймальної апаратури

Радіо (від латинського "гасііаге" - випромінювати промені) - це спосіб бездоріжкової передачі повідомлень на відстань за допомогою електромагнітних хвиль. Радіо відкрив видатний російський вчений Олександр Степанович Попов. Дату винаходу радіо прийнято вважати 7 травня 1895 р., коли О.С. Попов виступив з публічною доповіддю та демонстрацією роботи свого радіоприймача на засіданні фізичного відділення Російської фізико-хімічної спілки у Петербурзі.

Радіоприймач - це пристрій, який призначений для виділення із електрорушійних сил, які наводяться в приймальній антені різно­манітними радіохвилями, сигналів потрібного радіопередавача з наступним їх підсиленням і перетворенням у форму, необхідну для приведення в дію відтворювального апарата (телефона, гучномовця, телеграфного апарата, телевізійної трубки тощо). Радіоприймач

виділяє сигнали вибраної передаючої радіостанції і відтворює сигнали з потужністю, достатньою для роботи апарата.

У першому радіоприймачі, створеному в 1895 р. О.С. Поповим, електромагнітні згасаючі радіохвилі, що надходили на вертикальний провід, з'єднаний через когерер із землею, робили його електро­провідним, завдяки чому замикався ланцюг чутливого електро­магнітного реле. Він своїм контактом включав дзвоник, ударник якого спочатку вдаряв по чашці, а потім по когереру, струшуючи металевий порошок. При цьому провідність порошку різко падала, і ланцюг реле розмикався до надходження наступного імпульсу радіохвиль. Такий радіоприймач реагував на радіохвилі, що випро­мінюють грозові розряди, і був названий грозовідмітником.

Для запису приймальних сигналів на телеграфну стрічку Попов підключив до ланцюга дзвінка Морзе телеграфний апарат.

У промислових зразках радіоприймачів, що були виготовлені за наказом Попова французькою фірмою Дюкрете, телеграфний апарат поєднувався з іншими елементами приймальної схеми у загальній конструкції. Електричний дзвінок слугував для виклику телеграфіста до апарата. В 1899 р. О.С. Попов створив радіоприймач для прий­мання телеграфних сигналів на слух у вигляді телефона.

Подальше вдосконалення радіоприймачів здійснювалося шля­хом ускладнення приймальної схеми Попова. З метою зменшення затухання антенного контура радіоприймача, когерер, у якого великий власний опір, був винесений із ланцюга антени і зв'язувався з нею індукційно; для підвищення вибірності та чутливості радіоприймачів було введено настроювання коливальних контурів. Значне збільшення вибірності й чутливості радіоприймачів було досягнуто завдяки заміні когерера детектором.

У 1902 р. фірмою Марконі був випущений магнітний детектор, за основу якого було взято явище послаблення магнітного гістерезиса під впливом електромагнітних хвиль. У 1903-1905 рр. у різних країнах були запропоновані термодетектори, основані на зміні опору тонких дротів при проходженні через них високочастотних коливань. У 1905 р. з'явився електролітичний детектор, створений Р. Фесен-деном (США) і вдосконалений О. Шльомільхом (США). У 1906-1908 рр. загальномасове розповсюдження отримав запропонований в багатьох варіантах кристалічний детектор. Найкращими детекторами були: карборундовий Г. Денвуді (США), перикон-детектор Пікара і галеновий детектор Тіссо (Франція). Винахід кристалічного детектора сприяв побудові в 1906-1908 рр. детекторних приймачів, які у

вдосконаленому вигляді знайшли застосування і в 20-х рр. XX сі. радянським спеціалістом О.В. Лосевим у 1923 р. був створений новий тип коливального детекторного приймача - кристадін.

Застосування незгасаючих радіоколивань для передачі сигналів і розробка стабільно працюючих "катодних ламп" лягли в осноиу створення радіоприймачів з електронними лампами. Перші моделі цих радіоприймачів, які з'явилися в Англії і Франції в 1915 р., будувались у вигляді окремих підсилювачів низької частоти, приєд­наних до детекторних приймачів. Пізніше знайшли практичне засто­сування радіоприймачі з діодним і тріодним ламповим детектором. Ламповий діодний детектор був запропонований Дж. Флемінгом (Англія) ще в 1904 р. Однак перші моделі цього детектора, як і тріод­ного детектора - аудіона, запропонованого в 1906 р. Лі де Форестом (США), були менш чутливими, ніж кристалічний детектор. Для підвищення чутливості радіоприймача перед детектором почали включати підсилювачі високої частоти. Збільшення потужності на виході радіоприймача дозволило здійснювати прийом радіомовлення на гучномовець. Вагомим етапом у розвитку радіоприймальної техніки стало застосування регенеративного прийому. Схема регене­ративного радіоприймача була запропонована в 1913 р. Є. Армстронгом у США і незалежно від нього в різних варіантах К. Франкліном і Раундом в Англії. Однак першочерговий розвиток регенеративних радіоприймачів був затриманий недосконалими електронними лампами. Використання в регенеративному радіоприймачі зворотного зв'язку підсилювача з детектором, який звів до мінімуму опір приймального контура, забезпечив прийом як згасаючих, так і незгасаючих коливань і це дало можливість при одній тільки лампі досягти такої високої вибірності радіоприйому і чутливості радіоприймачів, якої в інших радіоприймачах досягнути не вдавалося. Найбільшого розповсюдження в усіх країнах регенеративні радіоприймачі набули в 20-х рр. У колишньому Радянському Союзі перший регенеративний одноламповий радіоприймач ЛБ-2 був створений В.М. Лебедєвим і Е. Борусевичем у 1923 р.

У 1922 р. Є. Армстронгом (США) для прийому ультракоротких хвиль був запропонований метод суперрегенеративного прийому, який в подальшому знайшов застосування для цього діапазону хвиль. У 1922-1925 рр. широкого розповсюдження в різних країнах отри­мали рефлекторні радіоприймачі, в яких частина електронних ламп була використана одночасно для підсилення як високої, так і низької частоти.

Найпростішою схемою радіоприймача з електронними лампами була схема прямого підсилення. Перші радіоприймачі будувались за цією схемою і були регенеративними. У 1924 р. в колишньому Радян­ському Союзі було створено радіоприймач "Радіоліна" - Р-1, який являв собою набір окремих блоків - елементів приймальної схеми. У 1925 р. відбувся масовий випуск трилампових і чотирилампових регенеративних радіоприймачів типу БТ і БЧ. Потім (1927-1930 рр.) випускалися поліпшені модифікації цих радіоприймачів: БЧН - із зменшеною кількістю ручок управління; БЧЗ - з лампами всередині ящика (1931 р.). Електричне живлення усіх приймачів здійснювалося від батарей сухих елементів або акумуляторів. На початку 30-х рр. у зв'язку з появою нових приймально-підсилювальних ламп з підігрівним катодом, почали випускати радіоприймачі з електрожив­ленням від мережі змінного струму з кенотронними випрямлячами, розміщеними всередині ящика радіоприймача. Згодом у мовних радіоприймачах в одному ящику з радіоприймачем розташовували і динамічний гучномовець.

Приблизно на початку другої половини 30-х рр. відбувся суттє­вий перелом у техніці радіоприйому. Радіоприймачі прямого підси­лення поступаються місцем супергетеродинним. Схема супергете­родинного прийому була запропонована ще в 1918 р. Є. Армстронгом у США і одночасно П. Леві у Франції. Перші супергетеродинні приймачі з тріодами були випущені в Америці та в Європі в 1921 р. Однак вони були дуже громіздкими і недосконалими, не могли успішно конкурувати з радіоприймачами прямого підсилення. Серйозним конкурентом супергетеродинного радіоприймача став нейтродинний радіоприймач (запропонований в США Л. Хазелтайном у 1923 р.), в якому можливість нейтралізації, завдяки нейтродинним конденсаторам, паразитних зв'язків, виникаючих через міжелектродну ємність ламп, дозволяла здійснювати на тріодах багаторазове підсилення високої частоти. Поява нових багато-електродних ламп різноманітних типів ліквідувала переваги нейтро-динних радіоприймачів; останні також поступилися місцем супер­гетеродинним. Значні переваги супергетеродинного радіоприймача перед радіоприймачем прямого підсилення привело до того, що супергетеродин став основним типом радіоприймачів як для радіомовлення, так і для професійних цілей і застосовується на всіх діапазонах частот.

Радіопромисловість — галузь промисловості, яка виготовляє обладнання і апаратуру для безпровідного телеграфного і телефон­ного зв'язку, радіотрансляції, телебачення, радіолокації, радіонаві напівпровідникові пристрої, радіодеталі та ін. Характер і темпи створення світової радіопромисловості в основному визначаються вдосконаленням радіоприймальної апаратури і розширенням галузей її застосування.