§ 2. Зростання ролі адміністративно-правових норм у регулюванні управлінських відносин

У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Воно зумовлене колом тим суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку відповідно до об'єктивних потреб. Це суспільні відносини, які виникають та припиняються у сфері публічного (державного і самоврядного) управління.

Природно, що не всі відносини у сфері публічного управління потребують, з точки зору законодавця, впливу адміністративно-правової норми. Крім того, не всі відносини можуть бути врегульовані з точки зору можливості правового впливу. Тому об'єктом адміністративно-правових норм є тільки ті управлінські відносини, які:

а) об'єктивно потребують правового регулювання;

б) можуть бути врегульовані правовою нормою.

Значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері публічного управління, регламентуються іншими правовими засобами: індивідуальними актами (правозастосовчими актами); адміністративними угодами (договорами); деякі відносини — діловими звичаями, адміністративними прецедентами. Певне місце у регулюванні управлінських явищ і процесів посідають також норми неюридичного характеру — політичні, моральні (етичні), корпоративні тощо.

З допомогою адміністративно-правової норми створюється такий режим управління, який мав би виключати будь-яку можливість свавілля з боку суб'єктів владних повноважень. Вони повинні діяти тільки в межах можливості, встановленої правової норми. Тому за всієї значущості інших засобів регулювання управлінських відносин норми адміністративного права є і надалі будуть головним засобом забезпечення належного правового режиму управління.

На сучасному етапі розвитку Української держави метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація такого правового статусу кожної людини, який би забезпечив їй реальне здійснення прав і свобод у сфері державного управління і місцевого самоврядування, а також ефективну протидію перешкодам, які можуть виникнути при цьому.

Визнання людини не просто об'єктом управління, а навпаки, необхідність створення необхідних для її розвитку умов, зумовили виникнення нового підходу до функцій адміністративно-правових норм. Функція — це напрям, в якому відображена службова роль й основне завдання адміністративно-правових норм у певний період суспільного розвитку.

Природно, що одна функція незалежно від рівня суспільного життя завжди притаманна цим правовим нормам — це функція організації та регулювання управлінських відносин.

Деякі адміністративно-правові норми безпосередньо цю функцію не виконують. їх службове призначення в іншому — у сприянні функції організації й регулювання управлінських відносин. Це сприяння здійснюється в результаті або визначення тієї чи іншої ситуації, того чи іншого явища, або презумпції. Перша група норм може бути визначена як норми-дефініції, друга — як норми-презумпції. 116

Тривалий час законодавець не звертав уваги на необхідність норм-дефініцій, і це не сприяло правильному й однаковому застосуванню законів, адекватному їх тлумаченню. Нині становище поступово змінюється, і законодавець дедалі частіше звертається до норм-дефі-ніцій для роз'яснення свого ставлення до того чи іншого поняття, яке використовується в правовому акті.

Норми-презумпції характерні здебільшого для міжнародних договорів, конвенцій, угод, які презумують певні права і свободи громадян, а також покладають певні обов'язки на відповідні органи. Але ці норми, як правило, не мають механізму реалізації. Зокрема, відсутні санкції, які б забезпечили обов'язковість їх виконання. Такі норми з'явилися й у вітчизняному законодавстві. Це пов'язано насамперед зі зміною характеру впливу держави на економіку, головним чином зі зміною характеру планування.

Нарешті, адміністративно-правові норми в деяких випадках можуть здійснювати функції регулятора суспільних відносин не тільки у сфері публічного управління, айв інших сферах. Так, з їх допомогою забезпечується регулювання фінансових, трудових, екологічних та багатьох інших суспільних відносин.