Тема 9. Моральне формування і самовдосконалення особистості.

Конспекти за темою:

Гусейнов А., Апресян Р. Этика. – М., 2003.

Раздел: Совершенствование. – С.378-390.

Запишіть про значення морального формування особистості, роль різних чинників у цьому процесі, соціалізацію індивіда, виховання і самовиховання.

Занотуйте визначення поняття морального вдосконалення людини, поняття моральної досконалості. Напишіть про образ досконалості в арістотелевському вченні про доброчесність. Зверніть увагу на концепцію досконалості, запропоновану І. Кантом; поняття досконалості в стоїцизмі і буддизмі; поняття досконалості і вдосконалення в християнстві.

Законспектуйте тлумачення духовності в різних вченнях, запропоновані різними мислителями шляхи вдосконалення особистості.

Тема 12. Юридична етика як вид професійної етики.

Конспекти за темою:

Гребеньков Г., Фіолевський Д. Юридична етика. – К., 2005.

Розділи: 2.1. Поняття професійної етики. – С.40-46.

2.3. Структура, види і норма юридичної етики. – С.52-55.

2.4. Джерела юридичної етики. – С.56-57.

5.2. Єдність законності та моралі в роботі слідчого. – С.81-84.

7.4. Судова етика адвоката. – С.165-183.

Запишіть визначення поняття професійної етики, напишіть про умови виникнення і про призначення професійної етики. Законспектуйте види професійної етики.

Запишіть визначення поняття юридичної етики. Коротко занотуйте історію розвитку юридичної етики. Обов’язково зафіксуйте в конспекті нормативно-правові акти, у яких відображені моральні засади діяльності юристів, положення, кодекси та інші документи, у яких викладаються моральні норми і принципи діяльності адвокатів, суддів, юристів взагалі. Охарактеризуйте структуру, види і норми юридичної етики. Зверніть увагу на значення юридичної етики.

Також зверніть увагу на особливості професії юриста, моральне значення цих особливостей; моральні якості, чесноти юриста; моральні вимоги до діяльності слідчого, адвоката.

4. Словник основних термінів

Альтруїзм (лат. alter — інший) — моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім'я їхнього блага і щастя.

Аскетизм (грец. askëtes — навчений, борець) — зречення радощів життя, відлюдництво, умертвління плоті задля досягнення моральної досконалості .

Атараксія - безтурботність як основа морального ставлення до світу.

Біблія — (грец. «книги») Святе письмо в християнстві. Складається зі Старого (Вєтхого) та Нового завітів і є основою християнського етичного вчення.

Біоетика — розділ етики, в якому розглядаються моральні проблеми медицини та експериментальної біології.

Біологічна (істинна) смерть — незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах організму.

Благо — все, що має для людини позитивне значення.

Блаженство — у християнстві - найвище щастя, що повною мірою може бути досягнуто праведниками в раю.

Бог — надприродна духовна істота, творець світу, уособлення та першоджерело істини, добра та краси, абсолют (у теїзмі). У політеїзмі — боги — духовні істоти, що панують над певними силами та частинами Всесвіту.

Бодхисаттва — у буддизмі - той, що, підійшовши до нірвани, не заглибився в неї, а з любові до всіх живих створінь вирішив лишитися в сансарі для допомоги їм на шляху спасіння.

Бхакті — (санскр.) віддане служіння, один зі шляхів спасіння в індуїзмі.

Веди (санскр. — священне знання) — найдавніша пам'ятка індійської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.

Відповідальність - позитивна моральна якість, яка полягає у свідомому ставленні особи до певних моральних норм, принципів та цінностей і готовності їх обстоювати та втілювати.

Воля — здатність до морального вибору та послідовного здійснення відповідних вчинків.

Волюнтаризм - затвердження волі як самоджерела людської поведінки, її незалежності від зовнішніх обставин. Людина - сама собі закон. Представники: Шопенгауер, Ніцше, Бергсон.

Гедонізм (грец. hëdonë— насолода) — спосіб обгрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети — одержання насолод.

Гідність — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.

Гуманізм (лаг. humanus — людяний) — принцип етики, що став і принципом моралі , основою якого є переконання в безмежних можливостях людини, здатності її до вдосконалення, вимога свободи і захисту її гідності , визнання права людини на щастя, проголошення задоволення її потреб та інтересів кінцевою метою суспільства.

Даосизм (кит. — школа дао) — філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього існуючого — дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Декалог, Десять заповідей — згідно з Біблією - заповіді, дані Богом Мойсею на горі Синай, релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму та християнства.

Детермінізм — принцип, який проголошує причинну зумовленість усього, у тому числі й вчинків людини, її волі, протилежний індетермінізму.

Джайнізм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким душа до тих пір, поки «засмічена» тонкою матерією, за законами карми, повинна постійно мандрувати, набуваючи нових існувань, і, лише звільнившись від матерії шляхом правильного пізнання й аскетизму, досягає спасіння.

Джихад — (араб. «зусилля») одна з чеснот віруючих в ісламі, зусилля у справі віри. Розрізняють великий джихад — духовне самовдосконалення та малий джихад (або газават) — війну з невірними.

Диявол — (від грец. «брехун») у релігійних доктринах - уособлення зла, злий дух, що підбурює людину до гріховних вчинків. Цей або подібні образи відомі в іудаїзмі (Сатана), в християнстві, ісламі (Шайтан або Ібліс), в буддизмі (демон Мара), у слов'янській (чорт) та інших релігіях.

Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, добро є самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості .

Дружба - основа людських зв'язків, любові і сім'ї. Будується на спорідненості і взаємодоповненні людських цінностей.

Душа — частина живої істоти, пов'язана з духом та тілом. В більшості релігійних учень, крім буддизму та деяких інших, душа вважається безсмертною.

Дхарма — (санскр.) 1) в етиці індуїзму - обов'язок; 2) у буддизмі - закон, відкритий та проголошений Буддою, а також найдрібніша часточка (атом) Всесвіту.

Евдемонізм (грец. eudaimonia — блаженство) — спосіб обгрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, за якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.

Еволюційна етика - різні школи, що зв'язують підставу моралі з біологічною, а у ряді випадків - соціальною, еволюцією.

Евтаназія (грец. en — благий, добрий і thanatos — смерть) — приведення безнадійно хворого до смерті .

Егоїзм — моральний принцип, який відображає ціннісну орієнтацію людини на пріоритет особистого інтересу; протилежний альтруїзму,

Екзистенціалізм (лат. existentia — існування) — суб'єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого «буття-у-світі», через яке відкривається буття світу.

Екологічна етика (грец. oikos — оселя, середовище і logos — слово, вчення) — галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи.

Емпатія (грец. empatheia — співпереживання) — позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що грунтується на співпереживанні .

Есхатологія (грец. eschatos — останній, крайній і logos — слово, вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю світу і людини.

Етика (від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі , її прояви в різноманітних сферах діяльності .

Етика бізнесу — складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації.

Етика медпрацівників — галузь етичної науки, яка досліджує об'єктивні основи, сутність, специфіку, структуру й основні функції моралі працівників медичної сфери діяльності .

Етика самореалізації - її представники (філософи різних напрямів) сходяться на тому, що мета моральної діяльності - самореалізація "Я", яке завжди унікальне. Прагнуть подолати суперечність егоїзму і альтруїзму.

Етикет - формальна сторона поведінки, зовнішні правила поведінки, що склалися в суспільстві чи в певних сферах діяльності та побуту; зведення конкретних правил, обов'язкове для особливих випадків офіційного життя (наприклад, дипломатичний етикет). При всьому різноманітті і складності форм етикету, його задача - забезпечити порядо, як найрозумнішу і зручнішу форму людського спілкування.

Етична освіта — процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання.

Євгеніка (грец. eugenes — породистий) — наука, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи.

Заповідь — повеління, що належить авторитетній особі або приписується їй.

Звичай — вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

«Золоте правило» — відомий з часів античності принцип поведінки, що відображає припис діяти по відношенню до інших так, як хотілося би, щоб вони вчиняли по відношенню до тебе.

Ідеалізм — напрям у філософії, який визнає первинність ідеї, духу.

Імперативність — поняття, що фіксує примусовий характер моральних вимог. І. Кант виділяє два різновиди імперативів: гіпотетичний, який має силу лише за певних умов, і категоричний імператив — безумовний принцип належної поведінки.

Індетермінізм — протилежний детермінізму принцип, який заперечує всезагальність причинної обумовленості у світі, зокрема людина наділяється свободою і свободою волі.

Ініціація (посвячення ) — передання племінних норм життя поколінню, що досягло повноліття.

Інтеріоризація (лат. interior —- внутрішній) — формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.

Йога (санскр. — зв'язок, з'єднання, зосередження, зусилля) — вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану «звільнення» свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, «блаженства самопізнання».

Категоричний імператив — центральне поняття етики І. Канта, відображає сутність морального закону, який має характер безумовного примусу. Існує кілька формулювань категоричного імперативу, основні: «дій лише згідно з такою особистою максимою, керуючись якою, ти в той самий час міг би побажати, щоб вона стала загальним законом» та «чини так, щоб ти завжди ставився до людства, як до мети, і ніколи, як до засобу».

Каяття — зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості.

Клінічна смерть (грец. klinike — догляд за лежачим хворим) — стан організму людини, за якого в неї відсутні видимі ознаки життя (серцебиття, дихання) і згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси.

Консеквенціональна етична теорія — (від лат. «наслідки») етичні теорії, в яких моральне значення вчинків визначається залежно від наслідків, до яких вони приводять. Різновидами консеквенціональної етики є утилітаризм, гедонізм, інтуїтивізм, евдемонізм, телеологічна та марксистська етика та ін.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Конфуціанство — китайське етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.

Коран — (араб. «читання») священна книга в ісламі, передана Аллахом Мухаммеду через одкровення, основа етики ісламу.

Легізм (лат. legis — закон) —- давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі .

Локаята (санскр. Лока — спрямований тільки на цей світ) — давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі , води, вогню і повітря), проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування — насолоди.

Макіавеллізм — можливість застосування будь-яких (у тому числі й аморальних) засобів заради досягнення певної (передусім політичної) мети. Термін пов'язаний з принципом «мета виправдовує засоби», який обґрунтовував Н. Макіавеллі.

Матеріалізм (лат. materialis — речовинний) — напрям у філософії , який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення — вторинним, похідним.

Матерія — об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості .

Метаетика (грец. meta — після, через і ëthos — звичай) — наука про об'єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем.

Міліцейська (поліцейська) деонтологія (грец. deon (deontos) — потрібне, необхідне і logos — слово, вчення) — розділ етики, що розглядає проблему обов'язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.

Міф (грец. mythos — розповідь, переказ) — наївно-символічне уявлення людей про світ.

Моїзм — філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мораль (лат. moralis — моральний, від mos (morís) — звичай, воля, закон, властивість) —- система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей, їх ставлення до самих себе, один до одного і до навколишнього світу з позиції протиставлення добра і зла; одна з форм суспільної свідомості .

Моральна вимога — загальна назва для регулятивів моральних відносин: норм, ідеалів, принципів, цінностей.

Моральна норма — однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості .

Моральна практика — сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності .

Моральна оцінка — встановлення відповідності вчинків певним принципам та нормам моралі.

Моральна самооцінка — результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.

Моральна свідомість — вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна справедливість — співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.

Моральна якість — відносно стійкі ознаки характеру і поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра

(чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).

Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинках.

Моральний вчинок — добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі .

Моральний ідеал (франц. idéal, від грец. idea — ідея) — найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості , яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Моральний кодекс (лат. codex — книга) — звод моральних норм і правил, які необхідно виконувати.

Моральний конфлікт — ситуація морального вибору, в якій норми або цінності, що спонукають до обрання певної альтернативи, вступають у протиріччя з нормами та принципами, які пов'язані з іншою альтернативою.

Моральний мотив (лат. moveo — приводити в рух, штовхати) — внутрішня, суб'єктивно-особистісна спонука до дії, орієнтована на моральні чинники.

Моральний самоконтроль — сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук.

Моральні відносини — ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності .

Моральність — реальна поведінка людей і відповідна діяльність.

Мотив — внутрішня причина, підстава, привід для якої-небудь дії, вчинку, є одним з об'єктів морального оцінювання.

Нагорна проповідь — проповідь Ісуса Христа, передана в Євангеліях (Мв. 5—7, Лк. 6). Основний зміст Нагорної проповіді — викладений у формі заповідей блаженства новозавітний моральний закон.

Нірвана (санскр. — заспокоєння, згасання) — найвище блаженство.

Неопозитивізм — сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-символічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації і формалізації знання тощо.

Новий завіт — друга частина Біблії, складається з 4-х «Євангелій», «Діянь апостолів», «Послань апостолів» (22 книги) та «Одкровення Іоанна Богослова» («Апокаліпсис»). Упорядкований в IV ст. Містить основи християнської моралі.

Нормативна етика — галузь етики, в якій обґрунтовуються певні моральні принципи та норми і формулюються приписи моральної поведінки.

Обов'язок — моральне завдання, що внутрішньо сприймається індивідом як необхідність втілення певних моральних норм, принципів та ідеалів.

Оптимізм (лат. optimus — найкращий) — світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.

Патерналізм (лат. paternus — батьківський) — система моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство і відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.

Песимізм (лат. pessimus — найгірший) — пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.

Поведінка — сукупність усіх (на відміну від діяльності) вчинків людини, які осмислюються в певній послідовності та системності.

Покаяння — у православ'ї та католицизмі таїнство, що полягає у відвертому розкаянні людини в гріхах під час сповіді та у відпущенні їй гріхів Христом через священика.

Праведність — релігійна чеснота, святість життя, безгрішність.

Прагматизм (лат. pragma — справа, дія) — філософська течія, яка, ігноруючи об'єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.

Презумпція невинуватості (лат. praesumptio, від praesumo — передбачаю, вгадую)—- демократичний правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою доти, доки її винність не доведена у передбаченому законом порядку.

Прогрес моралі (лат. progressus — рух уперед, успіх) — процес становлення людського в людині, формування гуманістичних стосунків між людьми.

Провіденціалізм (лат. Providentia — передбачення, провидіння) — розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.

Професійна етика — вчення про професійну мораль.

Психоаналіз — авангардна теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).

Рай — у різних релігіях - місце посмертного блаженного перебування праведників.

Релятивізм етичний - визнання відносного характеру моральних істин (Софісти, Гоббс, постмодернізм).

Рефлексія (лат. reflexio — вигин, відображення) — осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології — самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.

Ригоризм — (від лат. «твердість, суворість») педантичне, дріб'язкове дотримання певних принципів, різновид етичного формалізму.

Самовладання — один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань.

Свобода — здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.

Скептицизм (грец. skeptikos — недовірливий) — античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обгрунтування норм поведінки.

Скрижалі — згідно з Біблією - кам'яні плити, на яких були вибиті заповіді, отримані Мойсеєм від Бога на горі Синай.

Смисл (сенс) життя — морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Совість (сумління) — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

Сором — відчуття провини перед людьми, як правило, супроводжується збентеженням.

Спасіння — поняття релігійної етики, в більшості релігій — вільність від гріха та досягнення вищого блаженства. Див. Рай, Нірвана.

Спокуса — поняття релігійної етики, випробування, в якому проявляються праведні або гріховні властивості душі людини.

Справедливість — загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права.

Стоїцизм — напрям в античній філософії та етиці, що обстоював необхідність приборкання своїх пристрастей і наслідування безпристрасності природи (апатія). Представниками стоїцизму були Зенон, Марк Аврелій, Сенека.

Страшний суд — у християнстві суд Христа над всіма людьми наприкінці часів, який відбудеться під час його другого пришестя. Уявлення про Страшний суд є також в іудаїзмі та ісламі.

Судова етика — галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.

Табу (полінезійськ. «заборона») — заборона певних дій, за які, за давніми віруваннями, настане покарання вищих сил.

Табула раза (Табула раса) — (лат. — «чиста дошка») термін сенсуалізму (Дж. Локк та ін.), що позначає початковий стан свідомості (немовля), коли внаслідок відсутності досвіду людина позбавлена будь-яких знань. Отже, педагогічний вплив на дитину має вирішальне значення для її становлення і набуття певних (зокрема, етичних) ідеалів та принципів.

Тальйон (лат. talio — помста, що досягається завдаванням однакової шкоди) — первісний звичай, який регулював відносини між кровнородинними колективами і зобов'язував родичів при здійсненні помсти керуватися нормами простої рівності.

Телеологічна етика — (від грец. «ціль» та «вчення») різновид консеквенціональної етики, одним з основних принципів якого є твердження про соціально доцільний характер моральності.

Теодицея — (грец. «боговиправдання») у християнстві - вчення, що поєднує визнання наявності зла у світі з уявленням про Бога, що не має в собі зла. Крім цього, найбільш відомі вирішення даної проблеми запропоновані стоїками та Г.-В. Лейбніцем.

Теологія (грец. theologia, від theos — бог і logos — слово, вчення) — сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що грунтуються на текстах, які вважаються божественним одкровенням).

Теорія моральної доброти - тенденція в етиці ототожнювати добро не з дією, а із спонукою, мотивом (Лютер, Кант, екзистенціалісти).

Толерантність — позитивна моральна якість, яка полягає в терпимому ставленні до інших поглядів, цінностей.

Томізм (лаг. Thomas — Фома) — напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

Тора — (євр. «закон») священна книга іудаїзму у вигляді сувою. її переклад складає перші п'ять книг Біблії. Містить основи моралі іудаїзму, християнства та ісламу.

Трипітака — (санскр. «три кошики») три збірки сутр, канонічний текст буддизму, де викладені основні моральні принципи буддистського вчення.

Увей — (кит.) недіяння, ідеал людської поведінки в даосизмі.

Утилітаризм — (від лат. «користь, вигода») моральний принцип, який передбачає оцінювання всіх явищ з погляду їх корисності, а також напрям в етиці, започаткований Є. Бентамом, який проголошує користь основою моралі.

Фаталізм (лат. fatalls — наперед визначений долею) — визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.

Фройдизм — сукупність шкіл, представники яких витлумачували різноманітні процеси і явища, що стосуються людини і суспільства, на основі психоаналізу.

Чесноти (доброчесності ) — окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.

Честь — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні нею свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Юридична етика (лат. juridicus — судовий) — різновид теорії професійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і професійної

етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в

юридичній сфері.