Зафіксовані й незафіксовані норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці (це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління).

Прикладом незафіксованої норми може бути те, що в СРСР у книгах не рекомендували висловлювати подяку особам, які надихали авторів їх створювати (матерям, дружинам, секретарям, колегам-ученим і т. д.). Ще одним прикладом незафіксованої норми, яка існувала в СРСР, було положення про те, що будь-які важливі праці, в тому числі й наукові, варто було починати з посилань на матеріали останнього партійного з’їзду чи на класиків марксизму-ленінізму.

Або: на часі журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є.

Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх традиційно дотримуються.

Об’єктивні та суб’єктивні норми

Зафіксовані норми переважно є об’єктивними, бо вони відтворюють явища, факти, зв’язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом об’єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його в будь-якому непрямому відмінку (звичайно, йдеться про іменники, що в різних відмінках мають омонімічні форми).

Суб’єктивні норми базуються на оказіональних значеннях слів, уподобаннях стосовно синонімів та синтаксичних конструкцій.

Л інгвістичні норми редагування художніх текстів

У людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (носієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми та критика художніх текстів порівняно з іншими досліджені й зафіксовані особливо повно.

Відхилення від норм літературної вимови під час передачі повідомлень на радіо й телебаченні іноді може спотворити інформацію. Тому перед тим, як диктори подадуть повідомлення в прямому ефірі, редактори радіо й телебачення повинні належним чином їх відредагувати.

• Для усіх часто вживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, використовуючи для цього нормативну літературу.

• У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об’єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об’єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики.

• Поряд із іншомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови.

Для встановлення фонетичного звучання редактор повинен звертатися до транскрипцій у словниках відповідних мов або до перекладача.

• Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.

• У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен указувати необхідність паузи між: словами спеціальним знаком (/).