Модель редагування

Незалежно від того, здійснюється редагування повідомлення традиційними (ручними) методами чи автоматизованими (на комп’ютері), участь людини (редактора) є облігаторною.

Незалежно від технології (ручної чи автоматизованої) для редагування повідомлення використовуються чотири засоби: мова, нормативна база, методи й правила редагування, які утворюють модель редагування: теоретичну (у разі ручного опрацювання повідомлень) та комп’ютерну (програми на комп’ютері). Останні називають системами редагування.

Правило редагування обов’язково повинно мати обґрунтування (пояснення).

Редактор вибирає для роботи наступні інструменти: папір, ручку, олівець і гумку. Далі редактор передає надрукований авторський оригінал операторам для виправлення. Тут спрацьовують екран дисплея комп’ютера, клавіатура, мишка й текстовий редактор. Подання в ЗМІ оригіналу, написаного рукою, суперечить стандартові.

Перший варіант повідомлення вимагає більших витрат, зокрема на внесення оператором виправлень у текст. Оптимальнішим є другий, позбавлений такого недоліку. Для використання комп’ютеризованої технології виробничий процес ставить перед редактором низку кваліфікаційних вимог, зокрема вміння досконало працювати на комп’ютері за допомогою текстових редакторів. Використання комп’юте­ризованої технології вимагає суттєвих фінансових затрат для придбання комп’ютерної техніки. Але її використання суттєво змінює продуктивність праці працівників ЗМІ.

В едитології йдеться про структуру об’єкта редагування (авторського / видав­ничого оригіналів, конструкції / проекту видання), пор.: три типи композиції: оповідний, описовий та розмірковувальний (науковий або логічний).

Але об’єкт редагування бажано розглядати в кількох аспектах (у літературознавчому, видавничому, лінгвістичному, логічному, поліграфічному та інформаційному).

Видавничу структуру оригіналу утворюють компоненти:

а) обов’язкові (основний текст, вихідні відомості);

б) необов’язкові, або факультативні (масиви рубрик, змісту, колонтитулів, ілюстрацій, таблиць, формул, покажчиків, приміток). За іншою кла­сифікацією в об’єкті редагування виділяють вихідні, текстові компоненти, нетекстові компоненти й апарат видання.

Ядром компонентів є основний текст, до якого посиланнями (адресами) тяжіють всі інші компоненти видання: корпус приміток, додатків, формул, таблиць та ілюстрацій.

Перелічені масиви складаються з окремих елементів (окремих рубрик, окремих приміток і т. п.).

Текстова частина видання складається з лінгвістичної і нелінгвістичної частин. У нелінгвістичну входять цифри, спеціальні знаки. Лінгвістична складає левову частку повідомлень із синтаксично зв’язних і синтаксично незв’язних блоків.

Серед незв’язних блоків можна виділити:

• пред­метні покажчики;

• титульні елементи, рубрики, зміст.

У зв’язних текстах виокремлюються групи ієрархічно під­порядкованих між собою лінгвістичних одиниць елементарні знаки (літери (графеми), звуки (фонеми)), морфеми, слова, слово­сполучення, речення, надфразні єдності (НФЄ).

Виділення графем, морфем, слів, словосполучень, речень та НФЄ є загальноприйнятим. Під блоком розуміють лінійно розташовану множину, об’єднану темою. Найчастіше блоку в композиції тексту відповідає розділ чи підрозділ.

У композицію входять композиційні одиниці та композиційні зв’язки.

Композиція — це упорядковано розташовані композиційні одиниці, об’єднані відповідними зв’язками в одне ціле. Разом вони утворюють композиційну структуру повідомлення.

У композиційній структурі виділяють рівні речень, надфразних єдностей , підрозділів, розділів, частин і томів.

Композиційні зв’язки, в які вступають між собою одиниці, можна класифікувати за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення тощо) і за семантичним наповненням (зв’язки часові, причино- наслідкові, класифікаційні).

У літературі, присвяченій редагуванню, виділяють три традиційні види композиції: оповідна, описова і наукова. До них тяжіють діалогова, циклічна, ієрархічна та архівна.

Діалогову композицію застосовують не лише в драматургічних творах, а й у публіцистичних (інтерв’ю). Неабиякого розповсюдження набула й ієрархічна композиція, її широко використовують у препарації наукових, виробничих та ділових повідомлень. Архівний вид композиції постійно застосовують у виданнях довідкової літератури (словники, енциклопедії, тематичні довідники).

Повідомлення перелічених видів композиції призначені, як правило, для їх наскрізного читання реципієнтами. Архівний вид призначений для вибіркового читання. Композиції всіх видів мають лінійну (одномірну) структуру і є традиційними.

Останнім часом з’явилися повідомлення нетрадиційного ризоматичного виду. Такий тип композиції називають гіпертекстовим. Його широко використовують не лише в паперових виданнях, але й в електронних, наприклад у виданнях на оптичних дисках, у світовій комп’ютерній мережі Інтернет.