Чинники соціальної стабільності.
Відповідно до трьох головних рівнів соціальної стабільності слід виокремити і основні групи чинників, що їх забезпечують.
Вочевидь, що стабільність кожної соціальної системи визначається внутрішніми чинниками системи і зовнішніми чинниками стосовно даної системи. Так, наприклад стабільність системи освіти як соціального інституту залежить від внутрішніх чинників - професійної підготовленості викладацького корпусу, оптимального співвідношення вчителів і учнів, програмною і методичною забезпеченості тощо. Разом з тим стабільність діяльності цієї сфери (системи) залежить і від багатьох зовнішніх чинників таких, зокрема, як державне законодавство і державна політика в галузі освіти, політична стабільність суспільства, матеріально-технічне і фінансове забезпечення. Те ж саме можна сказати і про кожну іншу соціальну систему.
Особливу увагу слід звернути на питання про стабільність соціальних систем на національно-державному рівні, тобто стабільності того або іншого суспільства в цілому. Зовнішні чинники його стабільності очевидні. Це – сприятливий міжнародний стан, наявність нормальних зв'язків і відносин з іншими державами, включеність в глобальну соціальну систему.
Внутрішні ж чинники стабільності суспільства досить різноманітні. Найважливіше місце серед них займає стабільне функціонування соціальних інститутів, що охоплюють соціальну, політичну, економічну, культурну системи суспільства. У стабільному суспільстві між цими системами встановлюється певна відповідність, в результаті якої ці системи як би взаємно підтримують одна одну. Більш того, збій у функціонуванні якої-небудь однієї системи впливає на діяльність не тільки на інші системи, але і на все суспільство в цілому.
В зв'язку з цим необхідно особливо підкреслити важливе значення культурної системи. Річ у тому, що культурна система суспільства як би узаконює інші системи і пануючі в них порядки. Ці системи (і порядки) у очах людей повинні виглядати законними, «правильними», справедливими з точки зору пануючих культурних норм і цінностей. Тільки тоді люди прагнутимуть дотримуватись цих порядків. В іншому випадку відбувається відчуження народу від формально встановлених порядків в економічній і політичній системах.
Стабільність суспільства в значній мірі залежить і від стабільного стану політичної системи, перш за все держави, взаємодії виконавчої, законодавчої та судової владі. Одним із захисних механізмів стабільності може бути розвиток багатопартійності. Але за відсутності необхідного законодавства, регулюючого взаємини між партіями і владними структурами, за відсутності або недоліку загальної культури, а особливо культури міжпартійної політичної боротьби, багатопартійність може стати причиною дестабілізації суспільного життя.
Серед соціальних чинників стабільності називають чинники, що стосуються соціально-класової структури суспільства, його стратифікаційної системи. Серед них – наявність в суспільстві достатньо великого прошарку середнього класу, який володіє середніми для даного суспільства доходами, середніх розмірів приватною власністю.
Соціальна нестабільність. У реальному соціальному житті практично не буває абсолютної стабільності. У будь-якому суспільстві завжди мають місце порушення рівноваги усередині соціальних систем і між ними, прояви реальної або потенційної нестабільності. Під нестабільністю розуміються такі зміни структури, функцій або яких-небудь процесів соціальних систем, які деформують ці системи і загрожують їх цілісності.
Нестабільність може бути і на рівні окремих соціальних систем (нестабільність економіки, державної владі), їх взаємодії один з одним, так і на рівні всього суспільства.
У реальному соціальному житті нестабільність, як правило, є ознакою певних невирішених проблем, дисфункцій і деформацій. Чинники нестабільності, як і чинники стабільності, можуть бути зовнішніми стосовно соціальної системі і внутрішніми. Зовнішні чинники в свою чергу можуть бути поділені на соціальних і природні. Дія зовнішніх соціальних чинників може істотно деформувати і навіть зруйнувати соціальну систему. Істотно порушити стабільність соціальних систем можуть і природні катаклізми. Під їх дією нерідко деформуються або зовсім руйнуються деякі соціальні інститути, наприклад економіка, система охорони здоров'я. Величезний збиток народному господарству, різним системам життєзабезпечення людей, а то і просто їх життям наносять землетруси, повені, тайфуни, цунамі тощо.
Внутрішні соціальні чинники нестабільності соціальних систем також багатоманітні. У цілому, вони такі ж, як і ті, які забезпечують стабільність суспільства, проте їх вплив має явно виражений деструктивний характер.
Соціальні кризи. Як вже зазначалось, нестабільність у суспільному життя в тій або іншій формі існує практично завжди. Нестабільність заглиблюється і розширюється, якщо правлячі групи не приймають заходів по її контролю або якщо ці заходи недостатні і неадекватні. У такому разі нестабільність не тільки зростає, але і переростає в кризову ситуацію, в кризу. Можна зафіксувати три стадії у цьому процесі.
Перша - це деформація окремих структур, функцій або процесів усередині соціальної системи, а також і окремі порушення міжсистемних зв'язків. На рівні всього суспільства - це головним чином деформації окремих соціальних інститутів.
Друга - загальна нестабільність соціальної системи у цілому, коли істотно порушується її цілісність. Це стадія загальної кризи соціальної системи або системна криза всього суспільства. На цій стадії ще можливе відновлення відродження системи в колишній якості, хоча для цього потрібні значно більші зусилля, ніж на попередній стадії
Нарешті, третя стадія нестабільності - це катастрофа, тобто руйнування даної соціальної системи, кінець її існуванню. Повернення до колишнього стану вже неможливо і руйнівні соціальні зміни набувають незворотного характеру. Історія знає лише два виходи з таких соціальних катастроф: 1) розпад даної соціальної системи (суспільства), смерть цивілізації і культури (загибель староєгипетською, греко-римскої, візантійською і інших цивілізацій); 2) перехід в принципово іншу соціальна якість, формування якісно нової соціальної системи (трансформація феодальних або напівфеодальних соціальних систем і інститутів в Японії і інших країнах).