Форми реалізації соціальних змін.

У соціологічній науці найбільш дослідженими формами реалізації соціальних змін є еволюційні, революційні та циклічні.

Еволюційний тип змін складають поступові кількісні зміни, переважно незворотного характеру, що виникають в різних соціальних системах і спільнотах – в економіці, політиці, культурі, соціальному житті, у функціонуванні сім'ї, організації тощо. Основна їх особливість полягає в тому, що вони є кумулятивним процесом, тобто це є процес поступового накопичення нових елементів, властивостей, функцій, що приводять у кінцевому результаті до зміни всієї системи. Еволюційні зміни можуть бути соціально організованими і регульовані. У таких випадках вони набувають характеру соціальних реформ - перетворення, перевлаштування якої-небудь сторони соціальної системи в цілях удосконалення її структури або функцій без руйнування самих основ цієї системи. Прикладом таких перетворень може служити реформування економічної системи пострадянського суспільства, становлення ринкової економіки, приватизація власності, розвиток підприємництва. Проте еволюційні соціальні зміни можуть носити і стихійний, неорганізований характер, прикладом чого служить урбанізація - процес зосередження населення, економічного, політичного і культурного життю у великих містахі.

Революційні соціальні зміни корінним чином відрізняються від еволюційних. Це, по-перше, зміни перш за все не кількісного, а якісного характеру, направлених на радикальне перетворення соціальної системи. По-друге, ці зміни нерозривно пов'язані з соціальною кризою і без наростання кризових явищ, як правило, не відбуваються. По-третє, революційні зміни найчастіше спираються на насилля і супроводжуються застосуванням насильства. По-четверте, у разі свого вдалого здійснення вони приводять до виникнення на розвалинах старої системи, нової, яка радикально відрізняється від попередньої (як це відбулосяя в результаті Жовтневої революції в 1917 р.).

Соціальні революції саме через радикальність здійснюваних ними перетворень, суперечливий характер їх, викликають діаметрально протилежні думки в їх оцінці. К. Маркс називав соціальні революції «локомотивами історії», тобто рушійною силою, мотором історичного розвитку. В. І. Ленін бачив в них «свято експлуатованого і пригноблюваного народу». П. Сорокин назвав Жовтневу революцію 1917 р. «бійнею». А письменник І. А. Бунін назвав свою книгу про цю революцію «Окаянні дні», а М. Бердяєв – «найбільшою катастрофою».

Важливу роль в розвитку суспільства виконують циклічні соціальні зміни, що є сукупністю явищ, процесів, подій, послідовність яких складається в певний кругообіг, що здійснюється протягом деякого проміжку часу. Саме таке трактування історичного процесам давали видатні філософи і соціологи Н. Макіавеллі, Ш. Фурье, П.А. Сорокін і ін. У своїх роботах вони зафіксували і пояснили, внаслідок яких причин різні соціальні системи - цивілізації, культура, спільності - проходять через різноманітні стадії циклічних змін - виникнення, зростання, розквіт, кризу, занепад, зникнення, а потім - виникнення нової системи, яка виступає або як наступник, або як суперник попередньої. Наочним прикладом циклічного характеру соціальних змін може служити динаміка різних поколінь людей. Кожне покоління народжується, проходить період соціального становлення, потім - період активної соціальної діяльності, за ним - період старіння і, нарешті, період природного завершення життєвого циклу.