- •Тема 2. Витоки та історія розвитку паблік рилейшнз
- •1. Першовитоки
- •2. Зародження основ професії паблик рілейшнз в Америці
- •3. Інституціоналізація паблик рілейшнз у сша
- •4. Перші пр-фірми, перші професіонали-піармени
- •5. Використання паблик рілейшнз державними органами
- •6. Створення наукових засад і зміцнення статусу паблик рілейшнз
- •7. Епоха Франкліна Рузвельта: паблик рілейшнз у дії
- •8. Срср
- •9. Глобалізація паблик рілейшнз як професіональної системи
- •10. Пр у кінці хх століття
- •11. Стан паблик рілейшнз в Україні
11. Стан паблик рілейшнз в Україні
Сьогодні стає зрозуміло, що й наша незалежна країна має приєднатися до вказаного світового процесу. ПР у Росію і в Україну прийшли разом з ринком. Але, на жаль, ми ще не зовсім готові до цього. Великий інтерес до професії викликали вибори, оскільки політика стала сферою, де найсильніше діють закони конкуренції. Лише потім погляди спеціаліста повернулись у бік комерційних ПР. І, ймовірно, гірше за все поки що розвиваються державні ПР, оскільки рівень конкуренції в них значно нижчий. Нам також поки що бракує глибокого розуміння змісту, методів і прийомів діяльності, фахівців із паблик рілейшнз. Певне коло людей, здебільшого аматорів, що так або інакше почали займатися чи цікавитися питаннями зв'язків із громадськістю, - нечисленне і недостатньо кваліфіковане. В Україні практично відсутня продумана і фахово забезпечена система підготовки кадрів із означеної спеціальності. Деякі загальні спецкурси, що почали викладатися в окремих вищих навчальних закладах, не можуть задовольнити наші нагальні потреби. Не зможуть цього зробити й запрошувані з країн Заходу фахівці з паблик рілейшнз. Вітаючи їхню просвітницьку місію, не слід забувати, що західний досвід не в усьому придатний для нашої культури й ментальності. Для цього досить послатися на запозичену рекламну діяльність молодих комерційних структур, яка почасти виглядає як наруга над зголоднілим народом.
Слід, щоправда, зазначити, що певні кроки щодо цього вже робляться.
У межах структур Верховної Ради України, адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України під назвами прес-служб функціонують відділи або підрозділи, що виконують ті чи інші функції зв'язків із громадськістю. Такі підрозділи утворені й у структурах окремих міністерств і відомств, зокрема Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України та ін. Укомплектовують служби зв'язків із громадськістю комерційні банки, інші організації підприємницької діяльності. Однак усі вони страждають одним загальним недоліком. Функції цих служб в основному зводяться до інформування громадськості або поширення реклами. їх, головним чином прес-посередницька, діяльність має здебільшого спорадичний і безсистемний характер, відзначається, як правило, короткотерміновістю акцій, розрахованих на негайний, одноцільовий ефект. Вони, нарешті, плетуться у хвості подій, переважно реагують на них (реагуюча функція) замість того, щоб упереджувати негативні моменти, розробляти і здійснювати тривалі програми, розраховані на перспективу (проектуюча функція), на створення стійкої позитивної репутації своєї організації чи установи.
Завдання створення позитивної репутації (позитивного іміджу), доброзичливого ставлення громадськості до нових в Україні державних, громадсько-політичних, господарсько-економічних та інших інститутів суспільства сьогодні набуває особливої актуальності. Молода незалежна держава перебуває у стані системної кризи. Причин такого невтішного становища надзвичайно багато. їх ми, як правило, пояснюємо історично успадкованими внутрішньоекономічними і зовнішньополітичними обставинами, недосконалістю законотворчого процесу тощо. І для цього, безумовно, є вагомі підстави.
Однак мало хто звертає увагу на обставини іншого ґатунку. Йдеться, зокрема, про те, що суспільство опинилося у стані низького рівня взаєморозуміння та конструктивної взаємодії між державними органами влади, їх управлінськими структурами, політичними партіями і громадськими формуваннями, підприємницькими, комерційними та іншими новими шститутами ринкового типу. Конфронтаційний характер відносин між ними пояснюється не лише недосконалістю законодавчої бази, що має регулювати їх взаємовідносини, а й відсутністю у кожного з цих інститутів прагнення чітко сформулювати свої інтереси і загальногромадську значущість власної діяльності, налагодити співробітництво між собою заради загальнодержавних, загальнонародних інтересів.
Одночасно з вищезазначеним ми спостерігаємо зростання рівня недовіри з боку громадськості, її різних соціальних груп до інститугів влади, ключових державних і політичних діячів, ринкових структур, що народжуються, і т. д. Це постійно засвідчує опитування громадської думки, що регулярно проводиться державними і незалежними соціологічними службами. Так, згідно з даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу громадської думки, що здійснюється Інститутом соціології НАН України в межах проекту "Україна на рубежі XXI століття", рівень довіри опитаних до Президента України протягом останніх років становив: 1995 р. - 33,3%, 1996 р. - 23,4%, р. - 17,6%, 1998 р. - 9,7%, 1999 р. - 12,5%, 2000 р. - 26,9%. Рівень довіри до Верховної Ради України - відповідно: 9,5%, 8,7%, 6,9%, 7,3, 7,5%, 7,1%. До уряду України - відповідно: 15,9%, 13,0%, 9,5%, 7,6%, 9,8%, 13,7%. Довіра опитаних до приватних підприємців також залишається досить низькою: 1995 р. - 13,2%, 1996 р. - 13,3%, 1997 р. - 12%, р. - 13,9%, 1999 р. - 11,9%, 2000 р. - 16,6%.
І знову ж таки не останньою причиною такої ситуації є відсутність виваженої, спрямованої на перспективу програми налагодження конструктивних зв'язків із громадськістю, просвітницької, пропагандистської (якщо бажано) роботи серед різноманітних груп населення. Досить послатися на аматорську практику «пабліситі» народних депутатів України, а отже, і самої Верховної Ради України, яка з точки зору технології паблик рілейшнз не витримує ніякої критики. Наприклад, незважаючи на певне позитивне значення, прямий телевізійний показ засідань Верховної Ради України або їх радіотрансляція мало сприяли створенню її позитивного образу (іміджу) як авторитетного і відповідального найвищого законодавчого органу незалежної Української держави. Можливість з'являтися на телевізійному екрані мало використовувалася депутатами для створення позитивного враження про себе у громадськості. Пересічний глядач в основному бачив на екрані заангажованих на вузько ідейних позиціях персон, що зводять рахунки зі своїми політичними супротивниками, а не виважених людей, які щиро вболівають за своїх виборців, їхнє життя та майбутнє України. Як наслідок, склався негативний імідж і переважної частини депутатського корпусу, і Верховної Ради України в цілому, про що свідчать ті ж опитування громадської думки. Тому не дивно, що активність виборців на виборах значно знизилася, як і довіра до обраних депутатів як до «тимчасовців», що вболівають лише за свої, насамперед матеріальні, інтереси.
Нарешті, Україна як молода незалежна держава все ще перебуває у не зовсім сприятливому становищі на міжнародній арені, тривалий час не може налагодити бажаного взаєморозуміння з країнами близького і далекого зарубіжжя. Зрушення, що сталися останнім часом у зовнішній політиці України, дещо змінили її імідж на краще. Сьогодні вже можна певною мірою стверджувати, що налагоджено контакти з офіційними державними структурами ряду зарубіжних країн, установлено та досягнуто взаєморозуміння з окремими керівниками тих чи інших держав світу.
Однак, якщо вести мову про зв'язки України, її окремих державних і позадержавних утворень із широкою зарубіжною громадськістю, її окремими групами, особливо з впливовими підприємницькими та фінансовими колами провідних країн світу, то тут контактів і взаєморозуміння надто мало. І справа не лише в тому, що наше ринкове законодавство не викликає в них довіри. Під впливом різних обставин, але особливо завдяки інформації, що поширюється позаукраїнськими засобами, а також з урахуванням наших власних непрофесійних дій у цій сфері, відсутності виваженої інформаційної роботи серед зарубіжної аудиторії в уявленнях широкої світової громадськості все ще домінує малопоінформована або не досить сприятлива для України громадська думка. Внаслідок наша країна сприймається як одна з найкорумпованіших у світі.
На потреби розвитку системи зв'язків із громадськістю мають звернути достойну увагу вершині політичні структури України. Адже надто помітним став розрив між сподіваннями народу на поліпшення свого становища та можливостями держави бути на рівні цих сподівань. Щоб не втратити історичного шансу на демократичні перетворення в процесі розбудови країни, ключовим завданням державних і політичних структур України має стати налагодження взаєморозуміння з широким загалом, розгортання довготривалої програми роз'яснювальної та просвітницької роботи серед населення, особливо серед тих верств, які зазнають найбільших страждань у перехідний період і об'єктивно готові до різкого соціального протесту. Запобігти можливості соціального вибуху в країні певною мірою могли б професійно діючі структури, що мають справу з громадськістю, людьми.