3. Економічна думка Стародавнього Риму

Римляни нагромадили та узагальнили в працях спеціалістів значний досвід організації великого землеробського господарства, зокрема організації праці рабів. Спеціалістами робились спроби встановити оптимальні пропорції факторів продуктивної діяльності. Скрупульозно обліковувались: структура сукупного працівника господарства, набір інструментів і предметів домашнього вжитку. Були намагання також регламентувати сам процес праці. При цьому велика роль відводилась організаторській діяльності рабовласника, його вмінню застосувати більш гнучкі та ефективні методи залучення до праці. Відомий римський економіст-аграрник Варрон (116-27 до н.е.) вважав, що раби краще працюють, якщо господар щедріше наділяє їх їжею, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити. Проте ці ідеї не набули широкого поширення. У більшості рабовласницьких господарств незацікавленість раба продук­­­тивно працювати та обмеженість економічних інтересів рабовласників, не сприяли прогресові великого сільськогосподарського виробництва.

В П-1 ст. до н.е. в економіці Стародавнього Риму, який став світовою імперією, відбувались процеси переходу від дрібного виробництва до Великих господарств рабовласницького типу — латифундій (сільськогос­подарських господарств) і ергастерій (рабовласницьких ремісничих май­стерень), в яких використовувалась як праця сотень рабів, так і наймана праця. Більшість із них працювала на ринок і залежала від попиту на товари.

Водночас в цей період, а особливо на початку нової ери, розпочався занепад рабовласницького господарства, який все більше поглиблювався. Рабська праця показувала свою неефективність, посилення експлуатації рабів оберталось масштабними повстаннями, які постійно потрясали велику імперію. За цих умов зароджувалась нова система економічних відносин, що проявилось, зокрема, у виникненні колонату (Колонат — система економічних відносин, яка зародилась в період кризи і падіння рабовласництва. Вона передбачала перетворення рабів в колонів, які закріплювались на зем­лі, нагадуючи за своїм становищем кріпаків, але без права самостійно вести своє господар­ство).

Значно посилилась соціальна диференціація римських громадян. Представники нобілітету нажили величезні багатства, а основна маса гро­мадян втратила земельні наділи, пролетарізувалась, скупчилась в великих містах, насамперед в Римі, вимагаючи "від влади «хліба і видовищ». Прошарок вільного селянства — основа економічної могутності Риму — поступово зникав.

За цих умов виникли проблеми організації діяльності великих рабо­власницьких господарств, насамперед сільськогосподарських, які скла­дали основу староримської економіки як в Італії, так і в провінціях. Тому в центрі уваги економічної думки Стародавнього Риму знаходились питання організації рабської праці, управління нею. а також великою приватною власністю. Всі вони знайшли відбиття в працях Катона Старшого, Варрона і Колумелли.

Марк Порцій Катон Старший (234 - 149 до н.е.) жив ще в епоху розквіту рабовласницького господарства. В праці «Землеробство» він розглядав працю в сільському господарстві найбільш почесним і вигідним заняттям для вільного громадянина, хоча й не заперечував корисності інших галузей виробництва. Перевагу Катон надавав господарству серед­нього розміру. Прибутковість, підкреслював римський аристократ Марк Порцій. — це і честь, І слава господаря. Він рекомендував більше прода­вати і менше купувати в період зростання цін, тобто орієнтуватись на ринкову кон'юнктуру.

Катон багато уваги приділяв характеристиці рабів, праця яких, на його думку, повинна бути максимально інтенсивною. В господарстві радив підтримувати жорстку дисципліну, суворо карати рабів за лінощі і провини.

Марк Теренцій Варрон (116 - 27 до н.е.) в праці «Про сільське господарство» розкривав напрями раціоналізації і інтенсифікації сільсь­когосподарського виробництва, показував розвиток товарного господар­ства. Він доводив, що інтенсифікувати виробництво можна тільки на науко­вих засадах. Критерієм прибутковості латифундій Варрон вважав вигідний вивіз продукції в сусідні регіони і закупівлю необхідних товарів.

Варрон дав таку класифікацію сільськогосподарських знарядь праці:

розмовляючі (раби), мукаючі (воли) і німі (речі). Він радив стимулювати рабську працю більш вільним режимом, поліпшеним харчуванням, змен­шенням обсягу роботи, переведенням на становище колонів тощо. Прин­цип матеріальної заінтересованості, на його думку, має застосовуватись як до найманої, так і до рабської праці.

Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст.н.е.) в творі «Трактат про сільське господарство» виявляв занепокоєнйя занепадом землероб­ства у зв'язку із зникненням вільних селян і поширенням колонату. Він вик­лав програму інтенсифікації сільського господарства за такими основними напрямами:

• впровадження у виробництво науки (агрономії, селекції тощо) і збіль­шення витрат на неї;

• зростання обсягу товарного виробництва (на ринок);

• підвищення продуктивності праці рабів шляхом їх матеріального стимулювання та організації змагання між ними;

• раціональне розміщення рабів на робочих місцях (групами не більше 10);

• звільнення від рабства і відпущення на волю найбільш старанних рабинь;

підбір наглядачів за здібностями і людськими моральними якостями;

• передача землі в оренду колонам та вільним селянам.

Твір Колумелли — свідоцтво занепаду сільського рабовласницького господарства Стародавнього Риму і початку тривалого переходу до системи феодальних відносин.