2. Платон

Великий стародавній філософ Платон (427 - 347 до н.е.) свої еко­номічні погляди виклав в знаменитих творах «Держава» і «Закони». Основною темою його досліджень за умов кризи полісного господарства були пошуки досконалого державного устрою, концепцію якого Платон побудував на основі поділу праці.

Кожна людина, міркував філософ, народжується із тільки їй притаманними здібностями і тому повинна знайти свою сферу діяльності, «свою справу», яка найбільше їй підходить. Потреби кожної людини різноманітні і задовольнити їх можна, тільки використовуючи спеціалізовані види праці багатьох людей. На основі цього Платон прийшов до висновку, що поділ праці об'єктивно об'єднує людей в державу, яка вирішує суперечності між обмеженими індивідуальними можливостями людей та їх безмежними потребами.

Недоліком будь-якої держави, на думку Платона, є постійна боротьба громадян за свої економічні інтереси і матеріальні блага, що призводить до її розколу на дві держави — «держави багатих» і «держави бідних». Щоб зупинити цю боротьбу, а з нею і розкол суспільства, треба ліквідувати причини, які. як вважав мислитель, породжують ненаситну жадобу людей до багатства, забезпечити майнову рівність і тим самим соціальну справедливість для вільних громадян. «Конструкцію» такої держави і розробляв Платон.

Модель «ідеальної держави» він запропонував в праці «Держава», виходячи з принципу майнової рівності і поділу праці. Під рівністю він розумів такий розподіл сукупного багатства (майна), коли кожна людина одержує свою його частку відповідно до своїх природних здібностей, що й забезпечує соціальну справедливість.

Виходячи із цих міркувань, все повноправне населення «ідеальної держави» Платон поділив на три стани: філософи (правителі), стражі і інші — землероби, ремісники, дрібні торгівці. Рабів і вільновідпущеників він не відносив до громадянського суспільства. Перші два стани повинні управляти державою, а щоб ними не заволоділа пристрасть до збага­чення. вони позбавляються будь-якої власності і грошей, повинні утриму­ватись за рахунок держави, жити і харчуватись в спеціальних таборах, мати спільних дружин і дітей. Їхні потреби мусили задовольняти пред­ставники третього стану і раби. Таким чином, для панівних станів в моделі Платона створюються умови, подібні до комуністичного устрою. Тому фан­тастичні побудови цього вченого часто відносять до соціальних утопій.

Інший проект «ідеальної держави» Платон виклав в праці «Закони». Він грунтується на принципах рівності і господарської самостійності сімейних господарств. У цьому випадку, щоб не ввести людей в спокусу збагачення, пропонувалось виділити кожній сім'ї окреме житло і рівноцінну ділянку землі. Кількість ділянок повинна бути незмінною, всі вони залишаються в державній власності, не можуть продаватись, а лише переходять в спадок одного з дітей. Вартість однієї ділянки визначала «міру бідності», а «міра багатства» визначалась вчетверо більшою, над­лишки мають поступати в державну казну. Розмір державних податків встановлюється, виходячи із розмірів багатства (майна) їх платників. За цим же критерієм всі громадяни поділялись на чотири майнових класи з правом переходу з одного класу до іншого по мірі збагачення чи збідніння. Все це мало забезпечити майнову рівність, справедливість і мир в державі.

Заслуговують на увагу теоретичні роздуми Платона стосовно деяких явищ товарного виробництва. Зокрема, він поставив питання про рівність і співмірність товарів. На його думку, співмірними товари стають завдяки грошам в процесі обміну. Платон запропонував запровадити державне регулювання цін, встановити їх розумний рівень", який забезпечуватиме «розумний» прибуток.

Досліджуючи суть грошей, старогрецький філософ визначив такі їх функції: міра вартості, засіб обігу товарів і засіб нагромадження. Водночас саме нагромадження грошей, як і торгівлю чи лихварство — його джерела. Платон називав недостойними для вільних греків заняттями. Він уперше виділив повноцінні (всезагальні) і неповноцінні (внутрішні, місцеві) гроші.

Платон був пристрасним прихильником натурального господарства, тому гнівно засуджував торгівлю, лихварство і кредит, грошові доходи, які призводять до майнової нерівності і соціальної несправедливості, проти чого він все життя вів теоретичну боротьбу. Водночас, рабство вважав природним явищем, у його проектах «ідеальної держави» воно зберігається, навіть даються поради по посиленню експлуатації рабів.