2 Особливості господарського розвитку та економічної думки на етапі ранніх цивілізацій

Первісна доба розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства і виникненням держави (IV—III тис. до н. е.). . Історія первісного господарства може бути умовно поділена на ряд етапів - від передісторії господарства та матеріальної культури (до 1 млн. років до н. е.), примітивно-привласнюючий (до XI тис. до н. е.), розвинутого привласнюючого (до IX тис. до н. е.), зародження створюючого господарства (IX - VIII тис. до н. е.) до доби створюючого господарства (VIII - V тис. до н. е.).Із завершенням льодовикового періоду і встановленням близь­кого до сучасного клімату (35—10 тис. років тому) почалось утвердження людини сучасної. Використання вогню для приго­тування їжі, вдосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві стосунки суттєво змінили фізичний тип людини. Почались масові переселення. Пошуки й освоєння первісними общинами джерел харчуван­ня, менша залежність від природи зумовили зменшення пересе­лень з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору деяких злаків та осілості віднайдені в Палестині. У мезоліті було накопичено значні обсяги інформації, знань з метеорології, медицини. Зароди­лася піктографія (малюнкове письмо. Почався про­цес формування народів. Яскравим прикладом господарського розвитку цієї епохи є трипільська культура, яка була поширена на території України в період 3500 - 1700 рр. до н. е.господарство - землеробство та скотарство. Основні сільськогосподарські куль­тури - пшениця, ячмінь, просо. Зростання продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва та обміну привели до ви­никнення приватної власності, індивідуального господарства та розпаду роду

Відмінність у темпах і характері госпо­дарського розвитку окремих людських спільнот посилювалася. Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм присвоювального господарства і переходу до відтворювального гос­подарства, тобто базованого на виробництві матеріальних благ, не­обхідних для життя і діяльності людей. В процесі розкладу первісного ладу на зміну родовій та сімейній прийшла сусідська громада. В цьому процесі відбивався перехід від особис­тих (родових) відносин до майнових.. Основними галузями економіки стали зем­леробство, скотарство і ремесла. Вперше стало можливим постійне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту. Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і дру­гий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією. Поступово вдосконалювалась агротехніка. IV тис. до н. е. в землеробстві з'явилися такі форми, як обробка постійних діля­нок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (ірига­ційних) земель. У деяких регіонах (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного. Поява гончарства значно підвищила продук­тивність праці і дала змогу поліпшити якість глиняного посуду. На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії у VI — IV тис. до н. е. зародилось металургійне виробництво.Отже відбувалось зародження товарного вироб­ництва й обігу, тобто створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім'ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, а також ринкових відносин, хоча й у досить примітивній формі. Розвиток обміну стимулювало удо­сконалення продуктивних сил. Нездатність задовольнити зростаючі потреби людини і су­спільства, продуктивність у виготовленні призводили до витіс­нення кам'яних знарядь праці, які вичерпали свій потенціал у IV тис. до н. е. Почався перехід до наступного етапу — неоліту (мідно-кам'яного віку). Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення і плугового землеробства), поси­лення майнової нерівності, знаряддя приватної власності неми­нуче вели до виникнення класів і держави. Удосконалювались знання, з'явилися перші, ще примітивні, рахункові системиЗростання землеробства і все більш інтенсивні земельні робо­ти сприяли розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайдено колесо, почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбулася ще одна ви­нятково важлива подія — з'явилася перша в історії людства пи­семність. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації

Із пам'яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу, вважається:1. Стародавній Єгипет, XXII ст. до н.е. - «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара». В ньому мова йде про «правила» мистецтва державного керівництва господарювання. Речення Іпусера (початок XVIII ст. до н.е.) - дана критична оцінка стихійного, некерованого росту масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому навіть «простолюдини» змогли стати багатими, а в країні розпочалася громадянська війна.2. Вавилонське царство, яке було розташовано у межиріччі Тигра і Євфрата «Кодекс Хаммурапі» у XVIII ст. до н.е. - для країни виникла реальна загроза руйнування підвалин його цілісності і можливо, незалежності. Трапилося так, що швидкий розвиток товарно-грошових відносин почав супроводжуватись різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно до цього - послабленням ефективності діяльності державних структур і особливо армії. Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) не міг відбирати у селян землю, знову створювати великі царські господарства, збирати ремісників у царські майстерні. Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могло бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралося смертю. Крадіжка майна у мушкена (особа, близька до царя) каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.3. Стародавній Кітай До числа пам'яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу слід віднести розробки цілісних систем державного регулювання натурального господарства, оформлені у VI-III ст. до н.е. у Стародавньому Китаї. Центральною постаттю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій.Соціально-економічна концепція конфуціанства. Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім'ю: керівник - це «батько народу», підлеглі - «його діти». Він виховує їх, піклується про те, щоб у них були одяг і їжа. В «сім'ї» в результаті вільних «дій» керівника більш рівномірний розподіл багатства, збалансованість доходів і витрат завдяки «власній» поміркованості.Конфуцій твердить, що багатство правителя залежить від багатства народу. Таким чином, відповідно до вчення Конфуція, «у народу буде достаток», якщо уміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах. Вчення Конфуція націлене на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів. Він закликав до зміцнення влади верховного керівника Китаю. «Гуань-Цзи» про джерела багатства держави. В IV-III ст. до н.е. у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату «Гуань-Цзи». Наприклад, золото і перли не розглядаються в трактаті як виключне багатство, такими визнаються передусім матеріальні блага (товари).

4. Економічна думка Стародавньої Індії. Староіндійську економічну думку IV-III ст. до н.е. узагальнено у трактаті «Артхашастра», особливо підкреслюється роль керівника держави (короля, царя) у розробці і реалізації «правильної» економічної політики. Державотворець мав регулювати ціни на товари, створюючи товарні фонди, і зберігати активним баланс державного бюджету - «збільшувати доходи і зменшувати витрати».

В «Артхашастрі» знаходить своє відображення і проблема «вартості речей», величина вартості визначається кількістю «днів роботи», а винагорода має знаходитись у строгій відповідності до результатів праці. У зв'язку з цим Каутілья відрізняє ринкову ціну від вартості, зазначаючи, що «конкуруючий продавець збільшує ціну на товар, роблячи її вищою від дійсної вартості». Але щоб обгрунтувати регламентоване присвоєння прибутку купцями, торговцями, Каутілья виходить з того, що оскільки ціна товару на ринку складається не тільки з витрат на виробництво, а й з торговельних витрат.

3 Господарство та економічна думка в період формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е.)Держави, які склалися на базі античної громади (Греція, Рим), набули рис класичного рабства, Палацове господарство. Основою сільського господарства стало землеробство нового полікультурного типу — так звана "середньоземноморська тріада", зорієнтована на одночасне виро­щування трьох культур — злакових, головним чином ячменю, винограду і маслин. Значні зрушення спостерігалися у реміс­ничій діяльності — близько 2200 р. до н. е. став відомий гон­чарний круг, розвивався обмін. В економічній історії Стародавньої Греції можна виділити чотири періоди економічного розвитку: крито-мікенський (XXX—XII ст. до н. е.), гомерівський (XI—IX ст. до н. е.), архаїч­ний (VII—VII ст. до н. е.), класичний (V—IV ст. до н. е.)

Палаци виникли на рубежі III-II тис. до н.е. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й общинні. Населення, що займалося землеробством, було обкладено натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Всі надходження худоби, масла, зерна, вина фіксувалися на глиняних табличках і здавалися до палацових комор, де нагромаджувались величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фондом на випадок голоду, за їх рахунок забезпечувалися ремісники, які працювали на державу. Надлишки йшли на продаж. ІІ-й період розвитку - Стародавньої Греції (XI-IX ст. до н.е.) - гомерівський - характеризувався відсталим натуральним господарством. Худоба вважалася мірилом багатства, інших грошей гомерівське суспільство не знало. Для нього характерна вражаюча бідність матеріальної культури. До кінця гомерівського періоду Греція являла собою світ ве­ликих полісів-общин, які об'єднували селян-землеробів, не підтримували зовнішніх зв'язків, верхівка суспільства не була різко виділена.ІІІ-й період розвитку - (VIII-VI ст. до н.е. - архаїчний) характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення нової економічної системи.

Вдосконалення сільськогосподарського виробництва йшло шляхом інтенсифікації - селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур - винограду і маслин. Головним осередком сільського господарства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті, який оброблявся збіднілими родичами. В епоху Великої колонізації як гроші використовувалися ме­талеві зливки, бруски, і тільки на межі VII—VI ст. до н. е. почи­нають карбувати монети. У цей же період (VIII—VI ст. до н. е.) здійснювалася велика грецька колонізація. Її причинами були: по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролюва­ти торговельні шляхи; по-третє, політична боротьба, що спонука­ла тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.Дослідники історії Стародавньої Греції виділяють три основні напрями колонізації. Перший — західний, найбільш потужний. Сицилія й Італія були так густо заселені колоністами, що стали називатися Великою Грецією. Другий — північно-східний — на узбережжя Чорного моря. Третій — південний і південно-східний — найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців. Усього було створено декіль­ка сотень колоній з населенням чисельністю 1,5—2 млн осіб.Завдяки колонізації пригасли соціальні конфлікти. Вона сприя­ла розвитку ремесел, торгівлі, поширенню досягнень еллінської культури, відкрила нові можливості людини, звільняючи осо­бистість з-під контролю роду. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі

Види полісів:1) аграрний - абсолютне переважання сільського господарства, слабкий розвиток торгівлі, ремесла, товарно-грошових відносин, велика частка праці залежних робітників, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);2) торговельно-ремісничий - велика частка ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втілення рабської праці у виробництво, демократичний лад (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи).

Афіни були більш розвинені в економічному відношенні. Закони Дракона (621 р. до н.е.) оформили право приватної власності:головним виробничим осередком стала велика земельна ділянка (3-5 га), власником якої був громадянин поліса; землю обробляли члени сім'ї цього громадянина. Їм допомагали 1-2 раби, у більших полісах використовувалась праця 15-25 рабів; господарства мали, як правило, багатогалузевий характер. Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V-VI ст. до н.е.) стало панування полісів і поширення в торговельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалася залежність типу ілотії.

У II ст. до н.е. в Римі виникають латифундії - великі, головним чином, скотарські господарства римської верхівки, засновані на використанні рабської праці. Разом із тим ішов процес скуповування дрібних володінь та перетворення їх у великі господарства з цілісною економічною організацією.

Эк. думка ін. Греції (Ксенофонт, Платон, Аристотель). Їхньої ідеї лягли в основу всієї эк. науки. початок эк. поглядів отн. до раннього рабовласницького суспільства ( 10-4 у до н. э)

Ксенофонт серед безлічі книг, написав "Домострой", де, зокрема, шукав шлях подолання протиріч у рабовласницькому суспільстві, викликаних способом виробництва, де раби - інструмент, що говорить. Прийшов до висновку, що своб повинніо упр, рабам – фіз. праця. Був прихильником нат. хоз. як більш надійного. Вважав з\х головним. Увів поняття мінової цінності: природна цінність – споживча, але для того, хто, наприклад, не вміє грати на флейті, вона стає цінністю тільки тоді коли він неї продасть. Засуджував лихварство.

Платон багато написав у виді діалогів Сократа, основне -"Держава" і "Закони". Запропонував концепцію ідеального гос. Вважав, що гос., кот. складається з багатих і бідних - це, по суті 2 гос.: гос. багатих і гос. бідних. Нерівність випливає із самої природи людей тому воно непереборно: принцип побудови гос. – розділі- ние праці. Але кожний повинний одержувати по здібностях. Поділяє населення на: філософів кот. упр гос.; воїнів і тих, хто займається хоз. діяльністю. Філософи і воїни не повинні мати власності, з містить гос. Раби - знаряддя, що говорять.

Аристотель - найвидатніший мислитель античності, учень Платона. Так само, як Платон, створив проект найкращого гос. Основа його - середній клас. Землеволодіння – гос.+частка. Осн. виробництва - рабська праця (рабство - природне явище, а рабам бути рабами по природі своєї не тільки справедливо, але і корисно). Увів слово "економіка": мистецтво одержання благ необхідних для життя і для гос. Розмежував багатство для споживання і багатство для нагромадження. Дав аналіз розвитку торгівлі і грошей.

.Эк. думка ін. Рима (Катон, Варрон, Колумелла, брати Гракхи) Рим виникло як місто в 8 у до н.е., як імперія охватившая Середземномор'я - у 3 в. Трактат "Землеробство" Катона-старшего: для всіх держав у той час головна проблема - землеробство. Радить суворо обр. з рабами: сіяти між ними ворожнечу, годувати і вдягати в зав. від їхньої роботи і поводження. Кожен раб повинний полуать "урок", тобто обсяг роботи.( Це було до повстання рабів під керівництвом Спартака.)

Варрон, 1 у н.е. Трактат "О с\х". Вважав прибутковість господарств залежної тільки від якості ґрунтів, ну й іноді від вигідного місця розташування (близько до збуту). відзначив низьку ефективність рабської праці.

Колумелла, трактат з тією же назвою. Після повстання Спартака вигідніше стало ...здавати землю, особливо вилучену від збуту в містах, в оренду і наймати вільних!

У 1 в. н.е. в умовах глибокого эк., політ. і моральної кризи виникло християнство. Воно засуджувало розподіл на багатих і бідних, соц. нерівність, лихварство, пропонувало поділяти блага по праці. У 4 в. - Августин Блаженний придумав формулу: "хто не працює, той не належний їсти" - разом з іншими християнськими постулатами її потім привласнили більшовики, не посилаючись на джерело, оскільки вели боротьбу і з християнством теж.

4.Економіка та економічні вчення європейської цивілізації в період середньовіччя (V - XV ст.).У III-VIII ст. у великих східних країнах став формуватися феодальний тип натурально-господарських відносин, а в західноєвропейських - у період так званого раннього середньовіччя - у V-XI ст. Середньовіччя - це тривалий період у розвитку суспільства, який має характерні, особливі форми соціального, політичного та культурного життя. Феодальне суспільство як у Західній так і у Східній Європі, а також і в інших країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії:- раннього періоду;- розвинутого;- пізнього феодалізму. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. Тривалість доби раннього феодалізму:з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму - з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства - з XV ст. до середини XVII ст.На першому етапі найбільш важливим процесом у соціально-економічній сфері було становлення феодальних відносин, стрижнем яких є формування феодальної власності на землю. Цей процес відбувався двома шляхами. Перший шлях - через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VI ст. - і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод - земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Другий шлях - формування феодальної земельної власності і отже, усієї феодальної системи - практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька. Крім того, важливими були й чисто психологічні причини: характер стосунків, що склались між васалом та сеньйором. Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву ленд або феод, а її власник - феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи - феодальна.

форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі:Аллод - повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.Бенефіций - умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової:Феод - умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену - феодалу, який надав землю. Присяга зобов'язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.Господарство феодала носило багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних відносин забезпечувати всі потреби феодала. Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини: - панські (домен); - селянські.Період раннього середньовіччя характеризувався досить низьким рівнем розвитку продуктивних сил, що визначало форми особистої та поземельної залежності селянина від феодала. Основною формою взаємин феодала та селянина була феодальна рента, яка виступала в трьох видах: вигляді відробіткової ренти;продуктової ренти; грошової ренти. З розвитком ринку, в період трансформації феодальних відносин у капіталістичні відносини починає переважати рента грошова. Процес переходу до грошової ренти від двох перших форм рентних відносин називається комутацією ренти. При цьому феодальна залежність селян звичайно зменшувалась або зовсім знищувалась. Подібного типу господарства переважали у більшості країн Західної Європи.В IX-Х ст. посилюється суспільний поділ праці, що сприяло нагромадженню виробничого досвіду та вдосконаленню продукції, яка вироблялася. У великих маєтках з'являються спеціалісти як сільськогосподарського виробництва і професіонали-ремісники. Середньовічне місто виникає як осередок ремісників та торгових людей. У Західній Європі феодальні міста перш за все з'явилися в Італії та Франції: Венеція, Генуя, Марсель, Піза тощо. Міста виникали на землях короля або великих феодалів і були їм досить вигідними, адже вони приносили значні доходи у вигляді податків від ремесла та торгівлі. Одночасно власність феодала на землю, де виникає місто, означала певну досить істотну залежність від феодала.

У період розквіту феодалізму населення міст усе більше обтяжує їх підлегле становище щодо сеньйора (феодала), який володіє міською землею та регламентує життя міщан. Це приводить у XII-XIII ст. до так званих комунальних революцій - від відкритих збройних виступів до викупу мешканцями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. 1)Банки нагромаджували значні суми, які потім давали у позику під великий відсоток. 2)Лихварський капітал в основному кредитував престижні видатки феодалів (купівля предметів розкоші) та воєнні видатки держави. 3)Багаті банківські контори створювали власні торговельні та промислові підприємства, а великі купці спрямовували вільний капітал у кредитно-лихварську сферу. Так виникали торговельно-банкірсько-лихварські фірми, які відіграли важливу економічну та політичну роль у феодальній Європі.Формування централізованих пізньофеодальних монархій у XV ст. створило необхідні передумови для уніфікації грошових систем в рамках окремих держав, що сприятливо вплинуло на розвиток грошово-кредитних відносин у Західній Європі.Франція, тут досягла закінченого виразу притаманна феодалізму ієрархія у вигляді васалітету (у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення.)Феодальна ієрархія:очолювалася держава королем; королівськими васалами були найбільші феодали - герцоги, графи; їхніми васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали - лицарі; васал підпорядковувався лише своєму сюзерену, за його наказом і за свій рахунок збирав ополчення, яке й охороняло володіння сюзерена від зовнішніх ворогів, а також було апаратом позаекономічного примусу селянства. , в результаті територія Франції ставала театром руйнівних внутрішніх та зовнішніх війн. До XIV ст. вже виділяються головні зони сільськогосподарської спеціалізації:- Північна та Центральна Франція - основна житниця; - Південна - база виноробства тощо.

Економічна думка суспільств, Фому Аквінського (Аквіната) (1225-1274 рр.). в кін. IV - поч. V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм., які досягли свого розквіту в рамках школи пізніх каноністів у XIII-XIV ст.Особливістю економічної думки раннього канонізму було:в період зародження середньовіччя засуджувався торговельний прибуток і лихварський процент, які розглядалися як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх;нерідкими були вимоги заборонення великої торгівлі і лихварства;еквівалентним і пропорційним обмін вважався лише за умови встановлення «справедливих цін», тобто таких, які дорівнюють затратам праці, і навчали, що «недотримання пропорційності потягне за собою розпад суспільства».

Автори церковних законів (канонів) виступали також:проти античного світу гидливого ставлення до фізичної праці; виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення; велика торгівля, позикові операції, як грішні явища, взагалі заборонялися.До цих принципів пізніше додали ще принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі.. У трактаті «Сума теології Фома Акві «уточнює доказ» на користь станового поділу суспільства. Багатство розглядалося ранніми каноністами - як сукупність матеріальних благ, тобто в натуральній формі, воно має бути створено тільки докладеною для цього працею, всі інші засоби вважалися грішними, безмежне нагромадження золота і срібла, які вважалися за своєю природою «штучним багатством», не могло відповідати моральним, та й не тільки цим, нормам суспільства.- «справедливі ціни» можуть бути джерелом росту особистої власності і створення «поміркованого» багатства, що не є гріхом;- обмін у Стародавньому Світі і Середньовіччі сприймався дослідниками як акт волевиявлення людей, результат якого був пропорційним і еквівалентним; - звертає увагу на численні приклади, де обмін перетворюється в суб'єктивний процес, що забезпечує рівень здобутої корисності при нееквівалентному обміні речей. Іншими словами, умови обміну лише тоді порушуються, коли речі «дають користь одному за рахунок іншого»;- «Справедлива ціна» - це категорія, яка в економічному вченні каноністів замінялась категоріями «вартість», «ринкова ціна». Вона встановлювалася феодальною знаттю і закріплювалась на визначеній території. Її рівень ранні каноністи «пояснювали», як правило, збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Фома Аквінський вважає необхідно визнати, що «продавець має право продавати речі дорожче, ніж вони коштують самі по собі» і при цьому річ «не буде коштувати дорожче, ніж коштує власнику», в іншому випадку продавець зазнає збитків, бо не отримає винагороду, яка відповідає його соціальному стану, втратить певну кількість грошей як винагороду за те, що втрачає дану річ.. «Руська правда» дає досить точне уявлення про систему грошових одиниць та їх функцію обігу і функцію нагромадження. На відміну від західноєвропейських держав раннього Середньовіччя, де лихварство вважалося гріховним, у Київській Русі воно законодавче регулювалось. Кодекс законів затверджував порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, їх охорону, умови, за яких вимога щодо повернення позички має юридичну силу, порядок стягнення боргів тощо. «Руська правда» по суті не обмежувала розмір процента. Регулювання здійснювалося лише стосовно процента за позичку на порівняно короткий строк. Позиковий процент у Київській Русі був дуже високим.

У творі «Повість времєнних літ» (кін. XI поч. XII ст.), автором якого був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, твердиться, що джерелом всякого багатства є праця. Визначаючи природним поділ праці в суспільстві на розумову і фізичну, автор підкреслює, що для добробуту держави ці види праці однаково важливі - і мудреця й ремісника. Суспільне значущими були всі види виробництва, які збагачують державу. Важливим, на думку автора твору, був і поділ праці у процесі виробництва, що удосконалює майстерність.

5.Створення передумов ринкової економіки в країнах європейської цивілізації (XVI - перша половина XVII ст.).

У XVI-XVIII ст. в країнах Західної Європи поступово створюються умови для переходу від феодального до індустріального суспільства, що було пов'язано:з розвитком товарно-грошових відносин в містах; початком руйнування натурального феодального господарства;зростанням обсягів торгівлі;виникають перші великі капітали, розвивається лихварство.

Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарства та переходу до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки, сільськогосподарського виробництва, які створили передумови для здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV - початку XVIII ст.На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва:

1)Удосконалюється водяне колесо, яке використовувалося як двигун. 2)Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал. 3)У металообробці почали застосовувати молоти для ковки металу та прості види шліфувальних та токарних верстатів. 4)У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. 5)В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, з'явилася в'язальна машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин. 6)Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна - каравелу. Такі судна мали велику кількість вітрил, могли брати на борт багато-численну команду та значний запас провіанту, розрахований на довгий час плавання в океані.

Досягнення західноєвропейських країн у кінці XV - на початку XVI ст. у промисловості й сільському господарстві дали можливість значно збільшити обсяги виробництва товарів та товарообіг. Однак для зростаючого товарообігу в Західній Європі вже не вистачало золота та срібла як засобу обертання і платні, з якого карбувалися гроші, адже паперових грошей європейці ще не знали.

Вагому роль в організації перших морських експедицій відіграв політичний фактор. Саме в кінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії - Іспанія і Португалія, які ліквідували феодальну роздрібненість. Головними причинами організації європейцями морських експедицій у кінці XV ст. були:пошук морських шляхів на Схід, щоб звільнитися від залежності Туреччини та арабів; необхідність одержання дорогоцінних металів золота та срібла, нестача якого стримувала розвиток торгівлі та збагачення феодалів І купців; збільшення надходження різних прянощів, які користувалися великим попитом.

Морські експедиції, які здійснили європейці з кінця XV до початку XVIII ст. увійшли в історію як Великі географічні відкриття і мали для економіки країн Західної Європи дуже велике значення.

Серед них найважливіші були такі:1488 р. Португальські мореплавники Кан та Діаш обстежили узбережжя західної та південної Африки.1492 р. X. Колумб, вважаючи, що Індія знаходиться на заході Атлантичного узбережжя, відкрив Америку, Кубу, острови Гаїті.1497-1499 рр. Васко де Гама відкрив морський шлях з Західної Європи навколо південної Африки в Індію.1498 р. Англійський капітан Кабот відкриває Ньюфаундленд.1499 р. Португальці відкривають Бразилію.1513-1525 рр. Іспанські завойовники перейшли Панамський перешийок і досягли Тихого океану. Кортес завойовує Мексику.1506 р. Португальці відкривають острів Мадагаскар.1519-1522 рр. Магеллан здійснює вперше навколосвітню подорож, відкриває багато нових земель, зокрема острови сучасної Індонезії.1531-1532 рр. Ф. Писарро завойовує території Південної Америки.1606-1644 рр. - голландські мореплавники відкривають новий континент Австралію та Нову Зеландію.

Головна мета морських експедицій полягала в тому, щоб якомога скоріше досягти країн Сходу та оволодіти їх багатствами.Відкриття європейськими країнами великої кількості нових земель мало для них суттєві наслідки, позитивно вплинуло на їхній економічний розвиток.Найвагомішим наслідком Великих географічних відкриттів було:створення колоніальної системи;першими колоніальними державами стають Іспанія і Португалія. Ці держави, захопивши величезні землі, грабували їх та населення, здійснюючи нееквівалентний обмін. Не відставали від Іспанії і Португалії у пограбуванні колоній Голландія, Англія та Франція. В XVI-XVIII ст. Англія і Голландія широко розгорнули работоргівлю. Африканських негрів перепродували для роботи на плантаціях в Америці. Работоргівля приносила прибутки, які досягали 1000 %;

1)великі географічні відкриття привели до утворення світового ринку та встановлення стабільних економічних зв'язків між Західною Європою та знов відкритими землями, що сприяло розвитку торгівлі, мореплавства, промисловості. На кінець XVII ст. знання європейців про земну поверхню набагато збільшилось. Колонії почали широко використовуватися для господарської діяльності, сприяли розширенню зовнішньої торгівлі;

2)створюються умови для міжнародного поділу праці, світового господарства та світового ринку. Розвитку світової торгівлі сприяло також знайомство європейців з новими культурами: тютюном, какао, кавою, картоплею, маїсом, томатами та ін., які дістали в Європі широкого вжитку. Все це привело не тільки до розширення асортименту різних товарів, але до значного збільшення обсягів торгівлі. Так, тільки ввіз прянощів у Європу в XVI ст. перевищував обсяги венеціанської та генуезької торгівлі більш як у 30 разів;

3)утворюються торговельні компанії, які активно включилися у боротьбу за нові ринки. Серед них найбільшими були англійська та голландська Ост-Індська компанії, які активно проводили нееквівалентну торгівлю з колоніями, одержуючи величезні прибутки.

Однак головною причиною «революції цін» було не так значне збільшення кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було пов'язано з тим, що золото та срібло видобувалося дешевою працею рабів, а то й просто грабунками туземного населення, тоді як умови виробництва товарів у країнах Західної Європи залишалися в основному без змін.

За таких умов в XVI ст. еквівалентом тієї ж кількості товару стала більша кількість золота та срібла, ніж раніше, що й призвело до різкого зростання цін, особливо на предмети першої необхідності.

«Революція цін» призвела до збагачення мануфактуристів та падіння реальної заробітної платні найманих робітників, оскільки зростали ціни на продукти харчування та предмети широко вжитку. Так, в Англії ціни на товари підвищились на 155 %, а заробітна плата робітників - тільки на 30 %.

Унаслідок «революції цін» відбувається швидке розорення класу феодалів та падіння заробітної платні найманих робітників, одночасно з цим зростають прибутки мануфактуристів та купецтва.

В цілому «революція цін» прискорила процес падіння феодальної системи, прискорила формування капіталістичного господарства, призвела до накопичення великих сум грошей у руках незначної кількості людей.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії:Ще в XIII-XIV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У XV ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок XVII ст. 90 % англійського експорту складала продукція суконного виробництва. Внаслідок проведення процесу обгороджування насильницьким шляхом, мануфактури в Англії одержали сировину та дешеву робочу силу, що сприяло їх розвитку та забезпечувало їх власникам накопичення капіталів.

Другою стороною первісного нагромадження капіталу було накопичення значних сум грошей у руках окремих людей. Тут для Англії були характерні такі джерела, як: використання державних боргів та високих відсотків від них; здійснення політики протекціонізму, що давало можливість державі встановлювати високі митні тарифи, які захищали від конкуренції власного виробника.

Позитивно на процес нагромадження капіталу вплинув і політичний фактор - буржуазна революція (1640-1660 рр.), яка привела до політичної влади буржуазію.

Що до Голландії, то процес первісного нагромадження капіталу тут почався раніше, ніж в Англії. Ще наприкінці XIV ст. у Голландії сталося руйнування феодальних відносин на селі й утворення фермерських господарств, і як наслідок - виникнення значної кількості вільної робочої сили.

Буржуазна революція в Голландії в другій половині XVI ст. прискорила процес первісного нагромадження капіталу, який відбувався за рахунок таких джерел, як: розвиток фінансових операцій; сільського господарства; грабування колоній та нееквівалентного обміну товарами з ними; прибутків від торгівлі.

Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршання умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, застосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробітної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч. Значний внесок у розвиток мануфактурного виробництва зробили перші буржуазні революції: у Нідерландах (1566-1609 рр.); в Англії (1640-1649 рр.); Франції (1789-1794 рр.; США (1775-1783 рр.). Ці революції створили умови для приходу до політичної влади буржуазії, яка прийняла закони, спрямовані на подальший розвиток мануфактурного виробництва, розширення торгівлі, фінансової справи, на ліквідацію феодальних пережитків, що гальмували економічний розвиток країн. Головний підсумок буржуазних революцій полягає в остаточній перемозі над феодалізмом і встановленням буржуазно-демократичного устрою.

6.Меркантилізм, економічна політика меркантилізму і сучасність.

У Зап. Евр. зародився в 15 в., наиб. распр. у 17. Предусловия: распад. феод., зарожд. капіталістичних відносин., розвиток. кап. типу виробництва, прискорене виникнення світових ринків після великих геогр. відкриттів, потреба у великих партіях товарів обумовила превр. майстерень у мануфактури. торг. капиталл став осн. формою кап. Ця економічна теорія виникла пояснювала зовнішню торгівлю у період розвикту та занепаду середньовічного феодалізму в Європі (1500-1800 рр.).Функції меркантилізму – це обґрунтування ролі товару та необхідності економічного виходу національних держав на зовнішні ринки.Меркантилізм – це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.Меркантилістська теорія передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з 3-60х секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Грошові кошти (у формі золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальних війн, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла, то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.Головним завданням меркантилізму – забезпечити позитивне сальдо торгового балансу.Заслугою меркантелістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіжним балансом.Обмеженість меркантилістів полягає в тому, що вони вважали, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатств, але й за рахунок його нарощування.Метою теорії міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання національних ресурсів. Мерхнув. виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження як перша спроба пояснити суть і прискорити цей процес. Відбивав інтереси зарожд буржуазії. Меркантилісти були не проф.учені, а практики: служ. торг. компаній, купці, вирішували практ. питання, кот. і виносили в заголовки своїх трактатів. У центрі народження "грошей із грошей", хрематистика, відкида раніш як аморальна. Йдуть від конкретного до абстрактного, що хорактерно для початкового періоду всякої науки. За часом розрізняють:ранній меркантилізм, або монетаризм (14-15 ст.);пізній, або зрілий меркантилізм (16-17 ст.). Ранній: 1)залучити якнайбільше грошей через границю, сохр. гроші у своїй країні. Заборонявся вивіз драг. мет. за кордон, іноземних купців змушували на весь виторг закуповувати місцеві товари, високе мито на імпорт. Пізній: протекціонізм експорту нац. продукту, стимулювання виробництва товарів на вивіз;

сприяння посередницькій діяльності купців своєї країни за кордоном - перепродаж там іноземних товарів; заборона ввезення предметів розкоші; «протекціонізм» у торгівлі, а саме заохочування до експорту місцевих товарів, і разом з тим високе мито щодо імпорту; гроші - не тільки засіб нагромадження, а й засіб обігуРанній меркантилізм - його засновники Стаффорд (Англія) і Скаруффі (Італія) - базувався на теорії «грошового балансу», згідно з якою держава тим багатіша, чим більше у неї грошей Економічні погляди Стаффорда: рішення багатьох економічних проблем бачив в забороні вивозу благородних металів; у регламентації торгівлі з метою обмеження імпорту (особливо мануфактурних виробів і предметів розкоші); у заохоченні господарської діяльності, пов'язаної з притокою в країну грошей; відстоював розвиток вітчизняної промисловості; був супротивником орієнтації і на сільськогосподарське виробництво, вважаючи, що вивіз готових промислових виробів (наприклад, сукно) в порівнянні з вивозом сировини (наприклад, шерсть) більшою мірою сприяє зростанню зайнятості і збільшенню багатства країни; засуджував псування монети, що приносить вигоду державі, але що має своїм результатом підвищення цін і погіршення матеріального положення народу; виступав проти номіналізму, доводячи, що держава не може на свій розсуд визначати вартість монети; прихильник металевої теорії грошей, ототожнював гроші з благородними металами.

Гаспар Скаруффі (1519-1584), будучи професійним банкіром, написав у 1582 році «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетаризму. і запропонував:1. Проект скликання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі.

2. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах в межах країни, існували різні грошові системи, що звичайно ускладнювало розрахунки і перекази грошей з одного місця в друге.

3. Запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла.

4. На відміну від інших монетаристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактував як звичайні товари.

Пізній меркантилізм - його представники Мен (Англія), Серра (Італія) і Монкретьєн (Франція) - базувався на теорії «торгового балансу», згідно з якою держава тим багатіша, чим більше надлишок вивезених товарів над ввезеними. В свою чергу перевага експорту над імпортом (активний торговий баланс) веде до припливу золота й срібла з-за кордону (активний грошовий баланс). Найбільш стисло і точно суть меркантилізму викладена в книзі Т. Мена «Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства» (1664 р.):

1. Істинний меркантиліст Т. Мен бачив багатство переважно в його грошовому виразі - у золоті і сріблі. На його поглядах позначилась належність до багатого купецтва. Як окремий торговець пускає в обіг гроші, щоб вилучити їх з прибутком, так країна має збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи перевищення вивезення товарів над їх ввезенням. Розвиток виробництва він розглядав як засіб розширення торгівлі.

2. Т. Мен, хоч і визнавав, що приплив дорогоцінних металів підвищить внутрішні ціни, все ж наполягав саме на цьому положенні. Він був переконаний, що товар потрібно «продавати якомога дешевше, аби лише не втратити збуту...». Що ж до збільшення ввезення у країну товарів за го¬тівку, то вигоду Т. Мен вбачав у тому, що досягнуте збільшення товарів врешті-решт після вивезення цих товарів знову за кордон перетвориться у ввезення значно більшої кількості грошей.

3. Т. Мен, як і інші меркантилісти, був далекий від намагання створити пев¬ну «систему» економічних поглядів. Однак економічні думки мають свою логіку, і Т. Мен, відображаючи реальність, змушений був оперувати такими теоретичними термінами, як товар, гроші, прибуток, капітал тощо. І намагався при цьому встановити причинний зв'язок між ними.

Тео¬ретичні основи меркантилізму у Франції були закладені у «Трактаті політичної економії» (1615), автором якого був відомий Антуан Монкретьєн. Саме він вперше ввів у соціально-економічну літературу термін «політична економія».

Автор «Трактату політичної економії» передбачав:найбільш корисним станом вважав купців, а торгівлю характеризував як мету ремесла; активне втручання держави в економіку розглядав як найважливіший фактор нагромадження, зміцнення і розвитку господарства країнирекомендував розвивати мануфактури, створювати ремісничі школи, підвищувати якість виробів і розширювати торгівлю товарами національ¬ного виробництва, витісняючи з ринку іноземних купців.

Програма А. Монкретьєна передбачала розширення зовнішньої експансії Франції. Вона частково відображала монетаризм, а також ідею активного торго¬вельного балансу.

Антоніо Серра (XVI-XVII ст.), відомий автор «Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень». Економічні погляди Серра:дотримується теорії «торгового балансу».2. Засуджує заборону вивозу грошей і регламенти їх обігу, втручання держави в економічне життя. 3. Наявність грошей у державі, що не має копалень, ставиться у залежність від розвитку ремесла, працелюбства та винахідливості населення, розмаху торгівлі, політики уряду.4. Підкреслював важливість для «держави мати удосталь золото і срібло як для народів, так і для государів».5. Засоби ділив на два роди: природні і штучні. Під природним засобом розуміється наявність в державі золотих і срібних копалень.

8. Штучні засоби ділив їх на специфічні і звичні.. Звичні засоби, тобто засоби, застосовні до будь-якої країни в цілях забезпечення її достатком дорогоцінних металів підрозділяє на чотири головні групи: а) кількість ремесел; б) характер населення; в) розміри торгівлі; г) політика правителів. . Надає політичному чиннику виняткове значення в справі збільшенні кількості грошей в країні, що, є заставою збагачення і благоденствування держави.У памфлеті Антоніо Серра позначилися і особливості економіки Італії 16-17 ст. Те, що зовнішня торгівля стоїть тільки на третьому місці у ряді чинників, що впливають на притоку грошей в країну, обумовлено занепадом торгівлі в Італії в цей час. На перебільшеній оцінці Антоніо Серра політичного чинника, на підкресленні ним винятковій ролі особи правителя позначилася роздробленість Італії в ту епоху, те, що вона була конгломератом міст-держав.

Меркантилізм зводиться до практичних рекомендацій щодо накопичення приватного і національного багатства.Проте хоча меркантилісти були скоріше політиками, ніж теоретиками, їх заслуга у виникненні класичної політекономії неабиякапо-перше, перед наукою було поставлене питання про джерело багатства по-друге, накопичено багато фактичного матеріалу щодо виникнення капіталістичного господарювання..

7.Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII - перша половина XIX ст.).

З середини XVII ст. мануфактура стає панівною формою виробництва:

охопила більшу кількість випуску різних видів товарів та поглиблюючи міжнародний поділ праці;

галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-географічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни;

в Англії в основному переважали суконні, металургійні, металообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині - гірничі, металообробні та будівельні; у Голландії - текстильні та суднобудівельні. Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. в країнах Західної Європи та США сільське господарство ще було провідною галуззю економіки, тут було зайнято майже 90 % населення. Під впливом розвитку мануфактурного виробництва, росту міст, торгівлі, відкриття великої кількості нових земель, зростання потреб у сировині та продуктах харчування в сільському господарстві відбуваються суттєві зрушення.

1. В Англії внаслідок політики обгороджування в другій половині XVIII ст. селянство як клас майже зникає і його замінюють підприємці-фермери та вільнонаймані сільськогосподарські робітники:

фермерські господарства вели інтенсивне господарство;в сільському господарстві застосовували нові культури та машини;аграрний переворот в Англії поклав початок розвитку капіталістичного фермерства та експлуатації найманих робітників;впроваджувались більш досконалі знаряддя праці, машин для обробітку землі;розширення внутрішнього ринку країни;забезпеченню промисловості, що швидко розвивалася, дешевою робочою силою та мануфактур сировиною.

Кардинальні зміни у сільському господарстві сприяли виникненню системи постачання продуктами харчування великих міст, позитивно впливали на створення умов для промислового перевороту в Англії, розширювали внутрішній ринок.

2. У Франції внаслідок ліквідації феодальних пережитків після Великої французької буржуазної революції 1789-1794 рр. земля поміщиків була поділена між селянами і перейшла в їх приватну власність:селяни одержали невеликі наділи землі, які до того ж постійно ділилися;в основному наділи селян були за розміром 2-3 га.;таке господарство було парцелярним (від слова «парцелла» - частка), тобто малоземельним. на невеличкому земельному наділі селяни не могли запровадити нові прийоми агротехніки, машини; французьке сільське господарство було малопродуктивним, з низькими врожаями, ледь забезпечувало власні потреби селян у продуктах харчування; дрібноселянське землеробство Франції гальмувало розвиток промисловості країни, звужувало внутрішній ринок, що негативно впливало на переважну частину населення країни.

Наприкінці XVIII ст. Англія своєю економічною політикою все більше намагалася перетворити північноамериканські колонії на важливий аграрно-сировинний придаток, у той час як економіка американських колоній стала вже могутнім конкурентом для самої Англії. Ці протиріччя привели до війни за незалежність північноамериканських колоній (1775-1783 рр.) та відокремлення їх від Англії. Війна за незалежність привела до утворення в 1776 р. нової держави - США і носила характер буржуазної революції, у ході якої були ліквідовані феодальні пережитки: земля англійських феодалів-лендлордів була забрана державою та розпродана. Ліквідація феодальних пережитків створила сприятливі умови для розвитку американського, фермерського шляху в сільському господарстві в США, яке дало могутній поштовх для розвитку економіки нової країни. Виникли також умови для поступової ліквідації великих плантацій у сільському господарстві на Півдні США.Розвиток капіталізму в сільському господарстві наприкінці XVIII ст. в країнах Західної Європи та США відзначався: своєю строкатістю, але послідовно простежувалася тенденція двох шляхів розвитку капіталізму в сільському господарстві: пруського та американського; як показав час, американський шлях набув поширення і розвитку в країнах Західної Європи та США завдяки своїй ефективності та економічній зацікавленості виробника, який працював на себе на своїй землі й прагнув краще працювати, щоб одержати більший прибуток;поряд з суттєвими зрушеннями, які мали місце в сільському господарстві в країнах Західної Європи і США наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. відбулися кардинальні зміни в промисловості.

Промисловий переворот був справжньою революцією у виробництві, він сприяв процесу індустріалізації країн Західного світу, мав важливі соціально-економічні наслідки.

Першою країною, де відбувся промисловий переворот, була Англія. Тут склалися сприятливі передумови для його здійснення: у XVIII ст. Англія створює величезну колоніальну імперію, яка стає могутнім джерелом одержання великих коштів для розвитку промисловості та ринком збуту промислових товарів; створення європейськими державами масових армій та великих флотів сприяло виробництву англійською промисловістю стандартизованих виробів, сукна, взуття, зброї;великий попит був також на бавовняні тканини, які мали низькі ціни внаслідок дешевої сировини, що завозилася з колоній.Промисловий переворот в Англії почався з бавовняної промисловості в кінці XVIII ст. Бавовняні тканини мали на світовому ринку великий попит та низькі ціни, а англійські колонії постачали для їх виробництва дешеву сировину. Мануфактури з їх ручною працею не встигали за попитом на бавовняні тканини, через що постало питання задовольнити попит на тканини шляхом застосування машин.У 20-х роках XIX ст. промисловий переворот в Англії завершився:1. Замість мануфактури провідним підприємством стала фабрика, яка використовувала для виробництва різних товарів систему машин та паровий двигун, застосування якого стало масовим.2. Промисловий переворот сприяв випереджаючому розвитку металургійної, вугільної, машинобудівної промисловості, викликав розорення ремісників, які не витримували конкуренції з великим фабричним виробництвом. 3. Швидко зростали промислові центри та міське населення, більше половини населення країни працювало в промисловості.

Не зважаючи на суттєві зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не стала індустріальною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну. Головними причинами цього є:був вузький внутрішній ринок з низькою купівельною спроможністю основної частки населення - малоземельного селянства; значна перевага грошового лихварського капіталу над промисловим; наявність великого прошарку рантьє, які жили на прибутки не від промисловості, а від цінних паперів; недостатній розвиток власної машинобудівної бази, нестача сировини, зокрема бавовни, а також залізної руди, вугілля.

8.Умови виникнення і загальна характеристика класичної політекономіїЗа часів розквіту пізнього меркантилізму внутрішня й міжнародна торгівля набула нечуваних обсягів. Це вимагало все більшої кількості різноманітних товарів. Для їх виробництва, в свою чергу, було потрібним створення додаткових фабрик, або мануфактур. Ці мануфактури, які спочатку були просто майстернями, почали ставати все більш великими. Виробництво, як галузь економіки, виходить на новий рівень, набуває тих характерних, рис, які ми вбачаємо в ньому сьогодні.І ось донедавна ще цілком принадна доктрина меркантилізму вже не задовольняє вимоги молодої буржуазії, бо не здатна відповісти на нові питання, що їх ставить життя. Меркантилізм може дати раду в торгівлі, але він зовсім безсилий щодо питань виробництва.Саме тут й починається критика меркантилізму, і з цим зароджується нова економічна течія, яка згодом стане класичною школою політекономії. Вона (класична школа) розпочалася з визначення вартості товару через працю. Бо вона (класична школа) вбачає джерело суспільного багатства не в обміні, як меркантилізм, а у виробництві.Уільям Непі (1623-1687), Англія, започаткував трудову теорію вартості. Як учасник завоювання Ірландії Англією, залишив своїм нащадкам близько 50 тис. акрів землі, а економічній науці — цілий ряд економічних книжок: "Трактат про податки і збори" (1662), "Політична арифметика" (1676), "Дещо про гроші" (1682) та інші. І якщо у ранніх працях Нетті легко знайти меркантилізм, то в останніх від нього уже й сліду немає. П’єр Буагільбер (1646-1714), Франція, також родоначальник трудової теорії вартості, — є одним з найперших, хто розпочав критику меркантилізму. Оголосив себе "адвокатом сільського господарства" і саме з цих позицій розглядав економічні проблеми в книзі "Докладний опис становища Франції"" (1696).Основа суспільного багатства — сільське господарство. А виходячи з цього, потрібні високі ціни на хліб (для покриття витрат виробництва), а також необмежений вивіз хліба за кордон і заборона його ввезення.Школа фізіократів стала яскравим спалахом ідей класичної політекономії, Фізіократична школа була в той час поширена майже по всій Європі, особливо в аграрне розвинених країнах.Франсуа Кене (1694-1774), Франція, саме він заснував шкоду фізіократів, історичною заслугою якої є аналіз капіталу. Вперше було проаналізовано речовий склад капіталу.Функції грошей. — за Кене. повинна бути тільки функція засобу обігу. А функція засобу нагромадження шкідлива для суспільства, бо гроші не приймають участі в економіці. Основний твір Ф.Кеие — "Економічна таблиця" (1758).

Фізіократи – представник класичної політичної економії.Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіократи, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.Франсуа Кене (1694—1774) — народився у передмісті Версаля 1758 p. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом виходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), та ін.Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Основу економічної системи Кене становить його вчення про «чистий продукт», «Чистий продукт» у нього — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над ви¬тратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм.Продуктивна й непродуктивна праця. До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тих, хто створює «чистий продукт». До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок «чистого продукту», який йому виплачує продуктивний клас. Призначення цього класу полягає у привласненні, споживанні «чистого продукту». Непродуктивний «безплідний» клас складається з громадян, які зайняті всіма іншими видами праці.Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутності грошей.

Економічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу.

Економічне вчення А. Сміта, Д.РікардоАдам Сміт (1723-1790), Англія, - є одним із перших класиків політекономії. Був викладачем Едінбурзьського університету, потім працював на митниці. Увійшов до історії своєю працею "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776).Метод Сміта має двоїстий характер. З одного боку, Сміт намагався проникнути в суть економічних явиш і категорій. З другого боку,— змальовує їх зовнішній вигляд.Догма Сміта - в умовах простого товарного виробництва вартість визначається витраченою працею. На відміну від цього, в умовах найманої праці вартість визначається доходами (зарплатою, прибутком й рентою),бо робітник вимушений ділитися.Вартість за Смітом, є споживна вартість (тобто корисність речей) і мінова вартість (тобто праця, витрачена на виробництво товару).Поділ праці. Сприяє збільшенню продуктивності праці, бо вивільнює час. Поділ праці, вважає Сміт, виникає з природженої схильності людини до обміну, мовляв, внаслідок обміну (торгівлі) з'являється потреба у нових товарах, новому виробництві., більш складному, так і виникає поділ праці.Гроші, Це товар, який виділився поміж інших. Його функція — тільки засіб обігу.Праця. Може бути продуктивною (усяка праця у сфері матеріального виробництва, яка створює матеріальне благо і дає прибуток}, а також непродуктивною (праця короля, держслужбовців й прислуги).Розподіл. Сміт говорить про антагонізм між робітничим класом, капіталістами й землевласниками, тому що прибуток і рента виникають як відрахування з продукту праці робітника. Капітал. Запаси або нагромадження попередньої праці, які приводять у рух сьогоднішню живу працю. Капітал має, за Смітом, лише допоміжне значення. Поділяється на основний і оборотний.Відтворення суспільного продукту. Завдяки Сміту вперше проведена різниця між валовим і чистим доходом суспільства:валовий доход — сукупний суспільний продукт у вартісній формі ( разом з повторним рахунком сировини);чистий національний доход — фонд споживання як такий, або разом з нагромаджуваною частиною) доходу.

Давід Рікардо (1772-1823), Англія, в своїх працях зробив ті висновки, якими власне і завершується класична політекономія. Предмет політекономії. Як вважав Рікардо, це вивчення економічних відносин між людьми. А головне завдання економічної науки — це дослідження законів, що лежать в основі розподілу національного доходу поміж класами суспільства у формі зарплати, прибутку і ренти.Теорія грошей. Власне з практичних питань грошового обігу Рікардо розпочав свої дослідження.Закон вартості. Завжди і всюди вартість визначається працею. При цьому вартість товару прямо пропорційна кількості витраченої праці і обернено пропорційна продуктивній силі праці.Вартість товару, за Рікардо, визначається кількістю пралі при найгірших умовах виробництва. Слід розрізняти:— вартість — абсолютна, дійсна вартість; — мінова вартість — відносна, порівняльна вартість. Праця. Має вартість (природну ціну), яка дорівнює сумі цін предметів для утримання працюючого, а також мас ринкову ціну, яка залежить від попиту й пропозиції щодо праці.Капітал. Це засоби праці, що приводять у рух живу працю. Велика заслуга Рікардо в тому, що, при поділі капіталу на основний і оборотний, він виходив з часу обігу, тобто з часу відтворення капіталуЗарплата. Мінімум засобів існування. Також Рікардо казав, що зарплата разом з прибутком — це дві складові частини вартості.Рента (диференціальна). За Рікардо, вона виникає у сільському господарстві на кращих і середніх ділянках, на яких сила природи підвищує продуктивність.

Дополнительно к вопросу 8 (приложение)=))

Франсуа Кене - Франція визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.), яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. В цьому розумінні представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва. Кене (1694-1774),. заснував школу фізіократів, історичною заслугою якої є аналіз капіталу. Вперше було проаналізовано речовий склад капіталу. Капітал поділено на: «початкові аванси» - витрати на сільськогосподарські машини, будівлі, робочу худобу; «річні аванси» - витрати на працю й насіння.Згідно з Кене, «початкові аванси» входять у витрати виробництва частинами (1/10 на рік), а «річні аванси» - повністю. Цей поділ було застосовано тільки до продуктивного капіталу (що використовувався у сільському господарстві). Кількість грошей в обігу була поставлена в залежність від відтворення. Маса грошей в обігу може зростати лише пропорційно росту виробництва. Інакше збільшення грошової маси призведе до знецінення капіталу. Внаслідок цього скоротиться виробництво.Функції грошей. існує тільки функція засобу обігу. А функція засобу нагромадження шкідлива для суспільства, бо гроші не приймають участі в економіці. Основний твір Ф. Кене - «Економічна таблиця» (1758)яка. втілила в собі всі основні положен¬ня вчення фізіократів: 1) суспільство поділяється на три класи (земельних власників, фермерів і «некорисних»); 2) чистий продукт (додаткова вартість) виробляється тільки у сільському господарстві; 3) для промис¬ловості характерно лише додавання вартостей; 4) обмін еквівалентів у торгівлі є результатом вільної конкуренції;5) капітал фермерів поділяєть¬ся на первісні і щорічні аванси. Кене показав різницю вартісної і натураль¬ної форми сукупного суспільного продукту, розмежував категорії капіта¬лу і доходу.

Автор «Економічної таблиці» виходив з того, що існує велике землеволодіння, де землею володіють власники, які отримують ренту, а господар¬ство ведуть фермери, які орендують землю і володіють капіталом. Капі¬тал фермерів складається із двох частин: 1) первісні аванси (основний капітал) в сумі 10 млрд. ліврів, які служать протягом 10 років, щорічно десята частина (1 млрд. ліврів) входить до вартості річного продукту; 2) щорічні аванси (оборотний капітал) у сумі 2 млрд. ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, заробітну плату всіх робітників сільськогосподарського виробництва; ця частина капіталу служить про¬тягом одного року, а вартість її входить до вартості продукту; вона пов¬ністю підлягає відшкодуванню. Вартість річного продукту фермерів, крім перенесеної капітальної вартості (3 млрд. ліврів), включає вартість чисто¬го продукту у сумі 2 млрд. ліврів і становить у цілому 5 млрд. ліврів.

Весь річний обіг сукупного продукту, за Кене, складається з 5 актів:

1 акт - одержавши ренту в сумі 2 млрд ліврів, земельні власники купують у хліборобів на 1 млрд ліврів сільськогосподарських продуктів для харчуван¬ня. Таким чином, 1/5 сільськогосподарського продукту вибуває з обігу.2 акт - другий мільярд ліврів, отриманий у вигляді ренти, земельні власники витрачають на придбання у «некорисного» класу (промисловців) промислової продукції. Отже, 1/2 промислового продукту вибуває з обігу.3 акт - на одержаний мільярд ліврів промисловці купують у фермерів продукти харчування, внаслідок чого до фермерів повертається другий мільярд ліврів та вибуває з обігу 2/5 сільськогосподарського продукту. 4 акт - фермери купують у промисловців на мільярд ліврів промислові товари на відновлення сільськогосподарського реманенту.5 акт - одержаний мільярд ліврів від продажу фермерам сільськогосподарського реманенту промисловці витрачають на придбання сировини у фермерів. Вибуває з обігу 3/5 сільськогосподарського продукту.

Ф. Кене виступив з вимогою, щоб усі податки у державу сплачували отримувачі ренти - земельні власники.В «Таблиці» Ф. Кене гроші - не більш ніж засіб обігу, торгівля по суті зводиться до бартерного обміну, а виробництво сільськогосподарської продукції автоматично генерує прибуток, отримання якого дозволяє перейти до наступного виробничого циклу. В «Економічній таблиці» розглядається лише просте відтворення, відсутня проблема нагромадження. Кене не показав, яким чином реалізовувалася частина сільськогосподар¬ської продукції, що залишилась у фермерів. Ігнорувалась необхідність відновлення засобів праці у «некорисних».Це - перший в історії економічної думки досвід макроековомічного аналізу, в якому центральне місце займає поняття про сукуп¬ний суспільний продукт. «Економічна таблиця» Ф. Кене - перша в історії політичної економії макроекономічна сітка натуральних (товарних) і грошових потоків матеріальних цінностей. Закладені в ній ідеї - це зародки майбутніх економічних теорій.

Тюрго Анн Робер Жак (1727-1781) - французький економіст, соціолог, політичний діяч. Розділяв матеріалістичні погляди Гольбаха, Дідро, Гельвеция. У своїх роботах виступав як один з основоположників буржуазної теорії прогресу: велике значення в суспільному розвитку надавав зростанню економіки, прогресу науки і техніки, висував ідею про тісний зв'язок розвитку суспільства про зміною форм господарського життя. як економіст був одним з представників школи фізіократов, які, на відміну від меркантилістів, вважали, що «чистий продукт», тобто додаткова вартість, виникає не у сфері обігу, а у сфері виробництва; виказав ряд цікавих припущень про класовий розподіл суспільства, про суть заробітної платні, зробив крок до наукового визначення поняття класу. Тюрго і його модель суспільства:1. Праця землероба - єдина праця, яка дає більше того, що становить оплату праці, тому вона - єдине джерело вся¬кого багатства. 2. А. Тюрго відносив заробітну плату до елементів, що лежать в основі за¬пропонованого ним поняття про «загальну економічну рівновагу». яка встановлюється співвідношенням «між цінністю всіх виробів землі, споживанням різного роду товарів, різними вида¬ми виробів, кількістю зайнятих у їх виробництві людей та ціною їх за¬робітної плати». 3. У суспільстві виділяє три класи: - виробників (люди, зайняті у сільськогосподар¬ському виробництві); - некорисний (оплачуваний - люди, зайняті у промис¬ловості та інших галузях матеріального виробництва та у сфері послуг); - власників землі. Перші два класи він називає працюючими, або зай¬нятими класами, вважаючи, що кожний з них «розпадається на два роз¬ряди» людей, а саме: на підприємців, або капіталістів, що дають аванси, та на простих робітників, що отримують заробітну плату. А втім, як уточ¬нює вчений, саме «некорисний клас» включає в себе «членів суспільства, що отримують заробітну плату». Ця модель суспільства, яке складається з п'яти класів, найближча до дійсності. 4. Гроші А. Тюрго розглядає і як специфічний товар у товарному світі, маючи на увазі, що «особливо золото та срібло більш ніж будь-який інший метал, придатні служити монетою», тому що вони за самою природою речей стали моне¬тою та, до того ж, загальною монетою, незалежно ані від якої угоди, ані від якого закону.5. приділяє увагу дослідженню природи походження позикового (грошового) процента. 6. Прибуток, який можна отримати, маючи гроші, є безперечно, одним із найбільш впливових чинників, що схиляють тих, хто бере позику під проценти - це одне з джерел, яке дає змогу виплачувати цей процент. Щодо поточного процента, то він, на думку А. Тюрго, є термометром на ринку, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів, уточнюючи зокрема, що низький грошовий процент - це і наслідок, і показник надлишку капіталів.7. У зв'язку з вивченням механізму формування цін на ринку А. Тюрго виділяє ціни поточні та основні:- перші установлюються співвідношен¬ням попиту та пропозиції.- другі - у застосуванні до товару це є те, чого дана річ коштує робітнику, це той мінімум, нижче якого вона (ціна) не може опуститися. 8. уперше вказав на різницю між грошима і капіталом. У нього наміти¬лось розуміння виділення прибутку як особливого виду доходу. Розгляда¬ючи питання заробітної плати, пов'язував її зміну із конку¬ренцією між робочими на ринку праці. вважав, що це забезпечить зведення заробітної плати до мінімуму засобів існування.

Школа фізіократів виступила з різкою критикою меркантилізму:

1. Вона відкинула помилкове тлумачення його концепції про те, що єдиною формою багатства є золото, а його джерелом - зовнішня торгівля. 2. Фізіократи вважали, що багатство складається із споживних вартостей. 3. Грошам відводилась роль посередника в обігу. 4. Джерело багатства вони вбачали у виробництві, а не у торгівлі, для якої характерний, на їх думку, тільки обмін рівних вартостей (еквівалентний обмін). Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження додаткового продукту у сферу безпосереднього виробництва і тим са¬мим заклали основи для аналізу капіталістичного виробництва.

2. Класична школа політичної економії Адам Сміт (1723-1790), Англія. Є одним з перших класиків політекономії. Був викладачем Едінбурзьського університету, потім працював на митниці. Увійшов до історії своєю працею «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776).Основний твір - «Роздуми про створення і розподіл багатств» (1776)..Виділяє закономірні, корінні і визначаючі процеси в економіці, не бере до уваги випадкові, поверхневі явища (екзотеричний метод) і, одночасно, використовує каталогізацію і зведення до систематизуючого визначення явищ в тому вигляді, в якому вони виявляються в реальній дійсності (екзотеричний метод). Метод Сміта має двоїстий характер: - намагався проникнути в суть економічних явищ і категорій; - змальовує їх зовнішній вигляд. Теорія відтворення.Річний продукт країни на протязі одного року, називають валовим доходом. Коли з цього продукту відняти споживацький запас (чистий продукт) залишиться величина авансованого на виробництво капіталу. Оскільки річний продукт країни складається з доходів (заробітна плата, прибуток, рента), то чистий продукт і авансований капітал також формується з цих доходів. З процесу відтворення у А. Сміта вилучено основний капітал, і ця помилка отримала в теорії назву «догма Сміта». Теорія вартості:1. Визначає вартість як витрати праці на виробництво товару, які в середньому необхідні для даного стану виробництва. Вважає, що складна і кваліфікована робота створює в одиницю часу більшу вартість, ніж проста і некваліфікована.2. Розрізняє природну ціну товару, під якою розуміє грошовий вираз вартості, і ринкову, яке може значно відхилятися від природної. 3. Визначає вартість як суму доходів: «...заробітна плата, прибуток, рента є трьома першоджерелами доходу, рівно як і всякої мінової вартості».Доходи:Заробітну плату, прибуток, ренту: називає первинними доходами, а відсоток, як вторинний дохід.1. Заробітна плата - вартість засобів існування, необхідних для життя робітника і виховання дітей, які замінять його на ринку праці. Заробітна платня - ціна праці робітника.2. Прибуток - різниця між доданою працею вартістю і заробітною платнею. Прибуток - природна винагорода підприємця, залишок після виплати ренти і заробітної платні.3. Рента - нетрудовий дохід, надлишок вартості над заробітною платнею робітників і прибутком фермера. Рента - природна винагорода послуг землі. 5. Відсоток - частина прибутку промисловця. Відсоток - природна винагорода грошового капіталу.Виходячи з цього: зарплата - плата за працю (мінімум засобів існування); прибуток - плата за користування капіталом; рента - плата за користування землею.За Смітом, це є характерним для усіх галузей економіки, в яких використовуються приватна земля і капітал.

Теорія капіталу. капітал:а) вартість, яка дає приріст завдяки експлуатації найманої праці;б) запаси, призначені для подальшого виробництва.Зводить в науковий оборот терміни «основний» і «оборотний» капітал, даючи їм таке визначення:а) основний капітал - частина капіталу, який приносить прибуток «без переходу від одного власника до іншого, або без подальшого обігу» і включає: - машини і інші засоби виробництва; - будівлі, призначені для торговельно-промислових цілей; - заходи щодо поліпшення землі трудові навики і здібності;б) оборотний капітал - та частина капіталу, яка «постійно йде від власника в одній формі і повертається до нього в іншій». Включає: - гроші; - запаси продовольчих продуктів; - сировина, матеріали, напівфабрикати; - готові, але ще не реалізовані товари.

Завдяки Сміту вперше проведена різниця між валовим і чистим доходом суспільства:валовий доход - сукупн суспіл продукт у вартісній формі (разом з повторним рахунком сировини); чистий національний доход - фонд споживання як такий, або разом з нагромаджуваною частиною доходу.

Теорія абсолютних переваг в зовнішній торгівлі. Якщо чужа країна може поставляти товар за дешевшою ціною, чим можна його виготовити краще купувати цей товар за деяку частину власної промислової праці, витраченої в тої області, в якій є переваги. Теорія відносних переваг в зовнішній торгівлі. Теорію абсолютних переваг А. Сміта вважає одиничним випадком. Доводить, що торгівля між двома країнами вигідна і тоді, коли одна із них виробляє товари при вищих витратах, ніж інша.

Теорія соціально-економічного пристрою суспільства.Кожна людина прагне реалізувати свій егоїстичний інтерес - прагнення до поліпшення свого матеріального положення і в процесі своєї діяльності він не думає про суспільну корисність. Людина «невидимою рукою» прямує до мети, яка не входила в її наміри - створює корисність для всього суспільства. Під «невидимою рукою» А. Сміт розуміє стихійну дію економічних законів, які ми сьогодні називаємо законами попиту, пропозиції і конкуренції. Умови, при яких найефективніше діє принцип «невидимої руки», А. Сміт називає «природним порядком» (повна економічно свобода), а державі відводить роль забезпечення безпеки і правопорядку.

Давід Рікардо (1772-1823), Англія. Біржовик, одна з найкрупніших фігур Лондонського фінансового миру. З 1819 року член Британського парламенту.

В своїх працях зробив ті висновки, якими власне і завершується класична політекономія. Власну систему економічних поглядів базував виключно на трудовій теорії вартості, яку виклав в своїй основній праці «Початок політекономії та оподаткування» (1817). 1. Предметом політичної економії вважає «закони, які управляють розподілом».2. Відкидає емпіричну сторону (екзотеричний метод) методології А. Сміта і зосереджується на вивченні внутрішніх, сутнісних характеристик економічних явищ.3. Впроваджує застосування методу сходження від абстрактного до конкретного.Теорія вартості:1. Визначає вартість як витрати праці за гірших умов виробництва.2. Виводить закон, згідно якому вартість прямо пропорційна витратам робочого часу і обернено пропорційна продуктивності праці.3. Робить акцент на включенні у вартість товару перенесеної вартості використаних засобів виробництва.визначає такі види доходів:Заробітна плата - вартість засобів існування робітника і його сім'ї. Розділяє заробітну плату на номінальну і реальну.Прибуток - надлишок вартості над заробітною платою.Рента - надлишок вартості над заробітною платою і прибутком.Земля як економічний ресурс носить обмежений характер, то доводиться обробляти також і середні і гірші ділянки землі.Вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами роботи на гірших ділянках. Оскільки витрати виробництва на середніх і кращих землях нижчі ніж на гірших, то фермери, які використовують кращі і середні ділянки, одержують різницю у вигляді ренти. Гірші ділянки землі, ренти не приносять. Виникає питання, що ж примушує підприємців обробляти такі ділянки? Відповідь Рікардо знаходить в господарському досвіді Англії, де внаслідок прийняті парламентом «хлібних законів», постійно утримуються високі ціни на хліб. В результаті такого втручання держави виходить різниця між ринковою ціною на хліб і витратами на його виробництво (цей надлишок назив рентою), що заохочує фермерів вести землеробство на гірших ділянках. Теорія капіталу:1. Визначає капітал як запаси, призначені для подальшого виробництва.2. Розділяє капітал на основний і оборотний, використовуючи як критерій розподілу час обігу. Теорія відтворення. Виробництво, породжувати доходи, автоматично створює платоспроможний попит, який забезпечує повну реалізацію товарів і послуг. «Продукти завжди купуються за продукти і послуги, гроші служать лише мірою, за допомогою якої здійснюється цей обмін. Який-небудь окремий товар може бути вироблений в надлишку і ринок буде до такого ступеня переповнений, що не буде навіть відшкодований капітал, витрачений на цей товар. Але це не може відбутися одночасно зі всіма товарами».

Жан Батист Сей (1767-1832), Париж - представник французької класичної школи політекономії.

У 1803 р. опублікував «Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким утворюються, розподіляються і споживаються багатства», де висловив гіпотезу, що перевиробництво товарів і економічні кризи неможливі. Виробництво приносить доходи, на які купуються товари відповідної вартості. Сукупний попит в економіці завжди рівний сукупній пропозиції (Закон Сея).Економічні погляди Сея.1. Вважав, що в процесі виробництва створюються не матеріальні блага, але послуги, і навпаки.2. Відносини між робітником і капіталістом розглядаються як обмін послугами;3. Виділив три чинники виробництва: працю, капітал і землю («Теорія трьох чинників»).4. Особливу увагу надавав підприємствам, які комбінують виробничі послуги з метою задоволення споживацького попиту, за участю підприємства здійснюється розподіл благ в суспільстві. вважав, що зайве виробництво неможливе і є лише слідством браку товарів-компліметів (благ, які використовуються разом з даним). 5. Сформулював чотири основні закони ринку: а) чим більше ринок, тим більше екстенсивним є виробництво і тим більше прибутковим він є для виробника, оскільки ціна зростає із зростанням пропозиції; б) кожен виробник зацікавлений в успіху іншого, оскільки успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулюючи загальний розвиток; в) імпорт сприяє розвитку обміну, оскільки іноземні товари можна придбати лише після реалізації своїх; г) ті шари суспільства, які нічого не виробляють, не примножують багатство економіки, але розоряють його.Основні роботи Сея. «Скорочене вчення про державне господарство або Дружні розмови, в яких пояснюється, яким чином багатство виробляється, ділиться і споживається в суспільстві». «Початкові підстави політичної економії, або Дружні бесіди про виробництво, розділення і споживання багатств в суспільстві». «Катехізис політичної економії, або Коротке вчення про складання, розподіл і споживання багатства в суспільстві». «Міркування про політичну економію». «Про торговий баланс». «Про Англію. Міркування про державне господарство».

Фредерік Бастіа (1801-1850), - французький ліберальний економіст, прихильник вільної торгівлі. Основні економічні погляди Фредеріка Бастіа:1. Виступав за свободу підприємництва - вирішальна умова встановлення соціальної гармонії в суспільстві. 2. Прихильник тези про взаємовигідне співіснування праці і капіталу, попередник Австрійської економічної школи.3. Доводячи загальну вигоду від повної відміни мит, заявив своє згодом знамените гасло: «Ви вимагаєте благ для вибраних. Я - добробут для всіх».Теорія капіталу Бастіа. Бастіа доводив, що накопичення капіталу веде до збагачення найнятих робітників: за підвищенням продуктивності праці слідує зростання реальних доходів робітників, як за рахунок зростання оплати праці, так і за рахунок здешевлення продуктів, які виробляють і споживають робітники. Одночасно із зростанням капіталу знижується і його ціна, тим самим прискорюючи розвиток економіки. Таким чином, інтереси і капіталістів, і робітників співпадають - як мінімум, у вимозі вільної торгівлі і обмеження державного втручання. Капітал, за твердженням Бастіа, завжди працює на інтереси людей, які ним не володіють - тобто, на інтереси споживачів. Тому для Бастіа економіка - це перш за все точка зору споживача: «будь-які явища в економіці слід оцінювати з погляду споживача». Банкіри контролюють конкретні адреси, куди тече капітал, але генеральний напрям інвестицій визначається саме масою споживачів. Втручання держави в практику приватних капітальних вкладень спотворює волю споживачів і приводить до неефективного, сповільненого, розвитку.

Томас Роберт Мальтус (1766-1834) - англійський священик і учений, демограф і економіст, автор теорії, згідно якої неконтрольоване зростання народонаселення повинне привести до голоду на Землі. У 1798 році він опублікував свою книгу Essay on the Principle of Population («Досвід про закон народонаселення»). Методологія. Проводячи дослідження, зводить економічні закономірності до природної основи. Першочерговість впливу на економіку природних чинників пояснює обмеженістю ресурсів і межами удосконалення самої людини.

Теорія вартості і доходів. Вартість розглядає як суму витрат виробництва і прибутку на авансований капітал. Прибуток є надлишком над працею, витраченому на виробництво товару. Теорія народонаселення. За статистичними даними встановив, що населення збільшується удвічі приблизно кожні 25 років. Будує припущення, які за умов необмеженості ресурсів для забезпечення свого життя чисельність населення могла б збільшуватися в геометричній прогресії.

Порівнює таку можливу тенденцію розвитку народонаселення з наявними ресурсами і приходить до висновку, що:а) площа землі, придатної для сільського господарства, обмежена;б) різні ділянки мають неоднакову родючість і у міру розширення посівних площ в обіг притягуються всі гірші землі;в) врожайність сільськогосподарських культур залежить не тільки від роботи, але і від природної родючості землі, тому збільшення витрат праці для обробки деякої ділянки землі не приведе до збільшення врожайності в тій же пропорції.

Кількість продуктів, які людина може одержати від землі збільшується лише в арифметичній професії. Звідси - людство стоїть на порозі вимирання, проте, існують чинники виходу з такої ситуації. Ці чинники об'єднує в дві групи:1. Природні: війни, епідемії, убогість як боже покарання за гріховність;2. Суспільні: статева стриманість, пізні браки і відмова від браку, вдівство.

Теорія відтворення. Сукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат чинників виробництва. Поки інвестиції покривають відмінність між доходами і витратами реалізація продукту повна. Якщо заощадження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін. прибутків і як наслідок тимчасовою зупинкою виробництва. Остання матиме місце до тих пір, поки у виробників не з'явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання «ефективного попиту», під яким Т. Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викличе тривалу пропозицію з достатнім прибутком.Стверджує, що реальний попит в суспільстві формують робітники, підприємці і невиробничий клас, а його відставання від ефективної, пов'язує з тим, що:а) у робітників заробітна платня завжди менше маси випущеного продукту;б) підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування.Отже, потрібно нарощувати витрати невиробничого класу (землевласники, церковні служителі, урядовці), які створять необхідну величину «ефективного попиту».Ідеї Мальтуса були частково використані Карлом Хаусхофером в його роботах по геополітиці і теорії «життєвого простору».Одним з перших представників нової течії політекономії в Англії був Джеймс Мілль (1773-1836). Дж. С. Мілль уславив своє ім'я твором «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування в соціальній філософії» (1848 р.).Дж. Ст. Мілля справедливо вважають «класиком англійської політичної економії». Однак і сама назва головного його твору і його зміст свідчать про тісне поєднання економічної теорії з соціальними, філософськими та історичними проблемами.Твір Дж. Мілля обсягом майже у півтори тисячі сторінок складається з п'яти книжок, які послідовно носять назви: - книга 1 «Виробництво»;- книга 2 - «Розподіл»; - книга 3 - «Обмін»;- книга 4 - «Вплив суспільного розвитку на виробництво і розподіл»;- книга 5 - «Про вплив уряду».В перших трьох книгах Мілль дав чіткий і систематизований виклад основних елементів класичної політичної економії і заклав традицію методологічного підходу до розгляду економічних відносин як системи «виробництво - розподіл - обмін». Перші три книги «Основ» дійсно являються «підсумком, завершенням і найкращим викладом доктрин класичної школи в найбільш точній формі».Однак четверта і п'ята книги «Основ» Дж. Мілля присвячені принципово новому напряму соціально-економічної науки - соціальному реформізму.

Теорія продуктивної праці: новизна позиції лише в тому, що продуктивною пропонується визнати працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, яка дозволяє збільшувати нагромадження; доходи від продуктивної праці споживаються у продуктивній формі, якщо це споживання «підтримує і збільшує продуктивні сили суспільствабудь-які доходи від непродуктивної праці - це тільки простий перерозподіл доходу, створеного продуктивною працею; споживання заробітної плати працюючих, продуктивне, якщо воно дає мінімум засобів, необхідних для підтримки працюючого і його сім'ї, і непродуктивне - в тій частині, в якій воно забезпечує «предметами розкоші».Доктрина соціальних реформ Дж. С. Мілля своїм виникненням «зобов'язана» його припущенням про те, що неможливо змінити лише закони виробництва, а не закони розподілу. Через це відчувається тенденційність основних положень запропонованих ним реформ, які можна звести до трьох позицій:1) знищення найманої праці за допомогою кооперативної виробничої асоціації;2) соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку;3) обмеження нерівності багатства за допомогою обмеження права успадкування.

Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793-1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.Основні праці Кері опубліковано протягом 1835-1859 рр. Перу Г. Ч. Кері належать 13 книжок і близько трьох тисяч памфлетних матеріалів, а також безліч газетних статей.

Найвідомішими його працями є:1. «Нариси про норму заробітної плати» (1835) у трьох томах.2. Тритомник «Принципи політичної економії» (1837-1840).3. «Минуле сучасне, майбутнє» (1843).

4. «Гармонія інтересів» (1850).5. «Основи соціальної науки» (1858-1859). 6. «Принципи соціальної науки» (1865) та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів.

Теорія «гармонії інтересів». Сприйнявши елементи теорії витрат виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як результат економічного протистояння, конкуренції суб'єктів. На його думку, саме на підвалинах класичної теорії (згідно з якою економіка є зіткненням інтересів, а суспільством керують об'єктивні закони, визначаючи долю всіх верств та класів, здійснюючи природний відбір) базуються неправильні висновки про те, що виживання людини в економічному просторі є її приватною справою.

Теорія Кері базується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інтерес має стати визначальним.Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив.

Летрон Гільом Франсуа (1728-1780) - економіст школи фізіократів. Головний економічний трактат його: «De l'int йrиt social, par rapport а la valeur, а la circulation, а l'industrie et au commerce intйrieur et extй rieur» (1777) - один з ясних і систематичних викладів доктрини фізіократізму.

У питанні про цінність, про гроші, про грошовий обіг Летрон не має собі рівних серед фізіократів. Раніше А. Сміта встановлює відмінність між valeur en й change і valeur en usage (міновою і споживною цінністю).

Економічні погляди Летрона:1. Властивість мінової цінності продукти одержують лише dans l' й tat social. Отже, це властивість - суспільного походження.2. Тільки мінові цінності складають багатство. Визначення цінності, дане Летроном, дотепер непорушне в науці: «цінність полягає в міновому відношенні, яке існує між двома речами або даними кількостями двох продуктів; ціна є вираз цінності». 3. Обмін за своєю природою є договір рівності , бо обмінюються еквіваленти. 4. Причини багатства країни потрібно шукати у виробництві, а не в обміні, не в торгівлі. 5. Гроші самі представляють цінність. Тільки тому вони і можуть бути вимірником цінності. 6. Обіг грошей є обіг продуктів, цінність яких вони вимірюють. 7. Чим оборот грошей швидший, тим грошей потрібен менше. 8. Економічний занепад країни не можна пояснювати недоліком грошей. Навпаки, останній пояснюється першим. 9. Не можна розраховувати на збагачення країни за допомогою випуску нових знарядь обігу - паперових грошей, вони виявляться зайвими, якщо не зросте обіг продуктів. 10. Якщо сума грошей в країні може збільшитися тільки завдяки збільшенню кількості продуктів, тобто розширенню виробництва, і якщо торгівля є лише обмін еквівалентів, то зрозуміла неспроможність теорії торгового балансу і вчення про переважну вигідність зовнішньої торгівлі. Причини і умови цінності, по Летрону: 1) корисність предмету;2) необхідні витрати на його виробництво;3) достаток або рідкість предметів;4) конкуренція. Всі положення знайшли повне підтвердження в сучасній науці. Летрон належить до забутих і недостатньо оцінених учених.

Пьер Самюєль Дюпон де Немур (1739-1817), французький економіст і політичний діяч, представник школи фізіократів.У 1767 випустив зрілу працю «Про виникнення і розвиток нової науки» - якнайповніший і систематичний виклад навчання фізіократів, в тому ж році приступив до редагуванню журналу «Ephеmеrides du citoyen» і двотомника вибраних робіт Кене. «Фізіократія» Дюпона, пропагуюча низькі податки і зняття митних бар'єрів, безпосередньо вплинула на погляди Адама Сміта.

Віктор Рікетті Мірабо (1715-1789) - економіст-фізіократ.Економічні подивися Мірабо:землеробству надавав величезне значення як єдиному джерелу добробуту держави. «Люблячи сильних і підтримуючи середніх, уряд повинен поважати малих»;вимагав свободи торгівлі;супротивник державних позик і рент.

Мак-Куллох Джон Рамсей (1789-1864), англійський економіст. Економічні подивися Мак-Куллоха:ототожнював просте товарне і капіталістичне виробництво, не враховуючи специфіку останнього; робітників і капіталістів розглядав як товаровласників, що беруть участь в еквівалентному обміні, заперечуючи тим самим факт капіталістичної експлуатації; прибуток пояснював порушенням закону вартості у сфері обігу;вартість товарів створюється не тільки працею людини, але і «працею» тварин, машин, сил природи.

Насау Вільям Сеніор (1790-1864). Свої економічні погляди вчений виклав у працях: «Нариси з політичної економії» (1836), «Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), «Політична економія» (1850).Насау Сеніор увійшов у історію економічної науки як прихильник «чистої політичної економії», переконаний у тому, що економічну теорію можна звести до невеликої кількості незаперечних істин. Продовжуючи традиції класичної школи щодо дослідження природи багатства як сукупності мінових вартостей, вчений:Економічні погляди Сеніора: визначав цінність на основі аналізу корисності та обсягу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ресурсів. Стверджуючи, що обмінюватись можуть лише корисні речі, які існують в обмеженій кількості і здатні «прямо чи побічно приносити задоволення,вважав недостатнім визначення вартості витратами праці;дотримувався думки, що рідкісність та корисність блага безпосередньо впливають на його оцінку; звертав увагу на те, що «Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного виду і більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі»;вважав «порівняльне обмеження пропозиції», «порівняльну недостатність благ» обмежену витратами виробництва;здійснив аналіз витрат виробництва через призму суб'єктивної категорії «утримання».Учений одним з перших:

здійснив спробу аналізу корисності як основи цінності;звернув увагу на спадний характер граничної корисності;висунув принципи обмеженості ресурсів та альтернативності затрат;звернувся до дослідження ринкового попиту та пропозиції;розмежував підприємницький дохід і процент як два види винагороді капіталіста;звернув увагу на заощадження як основу розвитку ринкової системи;широко трактував ренту як додатковий дохід, пов'язаний з нееластичністю попиту за ціною тощо.

розвитку ринкової системи;широко трактував ренту як додатковий дохід, пов'язаний з нееластичністю попиту за ціною тощо.

9.Країни європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.).

На рубежі XIX-XX ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму, що ґрунтувався на вільній конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, який базується на різних формах монополій або олігополій.В історію кінець XIX - початок XX ст. увійшов як період другої технологічної революції (перша - промисовий переворот), яка продовжувалась до Першої світової війни (1914-1918).На рубежі XX ст. виникали:- великі наукові інститути;- лабораторії створені на могутній технічній базі. З'явилась окрема ланка - науково-дослідницька діяльність. Завданням науково-дослідницької діяльність якої ста¬ло доведення теоретичних рішень до технічного втілення, в тому числі: - дослідницько-конструкторські розробки;- виробничі;- тех¬нологічні; - інші дослідження. Цей процес революційних пере¬творень у галузі науки потім охопив: - техніку;- технологію.В цей період відбулися такі події:впровадження у виробництво електродвигунів;було створено турбогенератор;виникли нові галузі промисловості - електрохімія, електрометалургія, електричний транспорт;з'явились двигуни внутрішнього згоранн;було побудовано перший автомобіль; однією із провідних галузей стала електротехніка;винайшли лампу розжарювання;набула широкого розвитку техніка засобів зв'язку;почалось використання телефонного зв'язку;поширювалось використання радіо; дістали розвиток електричне зварювання, кування і виплавка металів;з'явився новий вид транспорту – автомобільний;автомобілебудування зумовили широке будівництво шосейних доріг;значного розвитку набуває хімічна промисловість; почалось виробництво штучних (анілінових) барвників;почала широко застосовуватись хімія синтетичних волокон - пластмас, ізоляційних матеріалів штучного волокна, штучного каучуку;було отримано карболіт та інші пластичні маси;було розроблено нові ефективні технології отримання сірчаної кислоти та соди;запропоновано методи виготовлення аміаку - основи для азотних сполучень, необхідних у виробництві фарбників, мінеральних добрив і вибухових речовин;у сільському господарстві почали широко застосовувати мінеральні добрива;почали застосовувати крекінг-процес - метод розкладення нафти при високих тисках і температурах;відкрито метод виробництва рідкого пального з твердого палива;у текстильній промисловості появився автомат ткацький верстат.

Важливі науково-технічні розробкиТ. Едісон- Створив перший сучасний генератор (1883 р.).Виготовив трансформатор, що вирішило проблему передачі електроенергії на значну відстань (1891 р.).В. Сіменс Ссконструював електромагнітний генератор із самозбудником, яким за допомогою обертання провідника у маг¬нітному полі можна було отримати і виробляти електричний струм (1867 р.).Ч. Парсонсон= Винайшов багатоступеневу парову турбіну, а в результаті її поєднання в єдиний агрегат з динамо-машиною було створено турбогенератор (1884 р.).Н. Отто, Р. Ди¬зель- Розробили двигун внутрішнього згорання, які працювали від енергії, отри¬муваної при згоранні парів бензину і нафти.О. Лодигін-Сконструював лампу розжарювання з вугільним стержнем у скляній колбі (1873 р.). Г. Даймлер, К. Бенц- Було побудовано перший автомобіль (1885).Г. Яблочков- Сконструював електродугову лам¬пу (1875 р.).

А. Белл- Винайшов телефон (1876 р.).А. Строуджер Запатентував авто¬матичну телефонну станцію.О. Попов- Сконструював радіо (1895 р.).Бесемер, Томас - У результаті використання конвертерів у важливу підгалузь відокремилось сталеплавильне виробництво. Г. Зельферт=Застосував для дирижаблів двигун внутрішнього згорання, який працював на рідкому паливі.Брати У. і О. Райт- Здійснили чотири польоти на літаку з двигуном внутрішнього згорання.Л. Бакеланд-Добув ба¬келіт, потім було отримано карболіт та інші пластичні маси, які зразу ж впроваджувались у виробництво (1906 р.).Г. Шардон-Розробки вченого стали основою для виробництва нітрошовку (1884 р.).Л. Кондаков-Праці російського вченого дали можливість отримати штучний каучук із вуглеводів (1899-1900 рр.).Дж. Денлоп- Успіху автомобілів сприяв винахід ірландським інженером гумових шин (1895).Г. Форд-На своїх заводах вперше застосовано конвеєр (1912-1913 рр.).Дж. Хайєт-Американський хімік отримав целулоїд (1869).

Л. Бакеланд-Добув ба¬келіт, потім було отримано карболіт та інші пластичні маси, які зразу ж впроваджувались у виробництво (1906 р.).О. Фаворський-Російський хімік відкрив метод виробництва рідкого пального з твердого палива (1903-1904 рр.).Ф. Бергіус-Промислове виготовлен¬ня легкого пального з вугілля здійснив німецький інженер Результати технологічної революції:1. Промисловий переворот XVIII-XIX ст. привів до становлення машинної індустрії, зміни соціальної структури суспільства: утворення двох нових класів - буржуазії і найманих робітників, утвердження панування буржуазії. 2. Друга технологічна революція привела до появи багатьох нових галузей промислового виробництва, яких раніше не знала історія: електротехнічної, хімічної, нафтопереробної, машинобудівної та ін.3. Відбувалася диверсифікація не тільки галузей, а й підга-лузей (машинобудування - виробництво локомотивів, автомобілів, літаків, кораблів (річкових і морських), трамваїв та ін.).4. Зміни технології виробництва, застосування нових матеріалів і швидке зростання нових галузей і машинобудування привели до зміни структури чорної металургії - значно зріс попит на сталь.5. Друга НТР змінила світову галузеву структуру промисловості. На перший план вийшли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. 6. У результаті другої технологічної революції замість індивідуальної приватної форми власності основною стає акціонерна, у сільському господарстві - фермерська (два варіанти господарювання - американський і прусський.

Вплив науково-технічної революції на ринкове господарство:1. Виникли величезні заводи з тисячами робітників і службовців, із сучасним обладнанням і застосуванням електричної енергії. 2. Відбувається швидке зростання міського до 60 % і, навпаки, - зменшується сільське населення на 15-20 %. 3. У побуті використовуються нові види енергії - газ, нафта та електрика, натомість зменшується рівень використання вугілля. 4. У містах поліпшуються побутові умови за рахунок проведення каналізації та водопроводу, вводиться електричне освітлення, будуються лінії метро та трамваю, автошляхи і канали. 5. Будуються багатоповерхові будинки з усіма вигодами. Поширюється мережа телеграфу, телефону, радіо, зв'язку, подальшого розвитку набуває початкова, середня та вища освіта. 6. Відкриваються перші спеціалізовані наукові центри та лабораторії, активно розвивається культура, в медицині впроваджуються нові методи лікування особливо небезпечних для людини хвороб. Однак, на селі ці зміни відбувалися повільно.

Промисловий переворот - це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.Промисловий переворот - це світовий процес. Для нього були характерними як загальні закономірності, так і специфіка та особливості у кожній окремо взятій країні.Нові центри промислового виробництваСШАНіммечина Росія Японія

. Економічні вчення періоду монополістичної конкуренції

І. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Джерелами марксизму були:- німецька класична філософія (Гегель, Фейєрбах);- французький утопічний соціалізм (Оуен, Фур'є, Сен-Сімон);- англійська класична політекономія (Сміт, Рікардо).

Історичні умови виникнення марксизму: крах феодалізму і бурхливий розвиток капіталізму в країнах Західної Європи і Північної Америки; зміна суспільно-економічних формацій; гігантський розвиток продуктивних сил; промисловий переворот в Англії, а згодом в США, Франції, Німеччині і Росії;зміна класової структури суспільства;поява на політичній арені двох нових провідних класів - буржуазії і робітників;остаточне формування класичних наукових шкіл:- німецької філософії (Гегель, Фейербах);- англійської політекономії (Сміт, Рікардо); - французького утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фур'є).

Карл Маркс (1818-1883), німецький юрист, активний учасник революційного руху. Основний науковий твір К. Маркса - «Капітал» I том (1867 р.) II том (1885 р.), III том (1894 р.), IV том - оформлення і видання Ф. Енгельса.Методологія К. Маркса:- використовує розроблену методологію матеріалістичної діалектики і відкриває тот факт, що в основі суспільного життя лежить матеріальне виробництво. - доводить, що суспільстві розвивається унаслідок своїх внутрішніх суперечностей, основним з яких є конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами. Маркс:Заклав основи дослідження співвідношення між споживанням і накопиченням, які займають центральне місце в сучасній економічній теорії;Створив своєю теорією відтворення основу концепції загальної ринкової рівноваги;Показав обмежену роль чинника статичної ринкової рівноваги порівняно з технічною, виробничою структурою, як випереджаючим елементом розвитку.Теорія вартості.1. Відкриває подвійний характер праці і його двояку роль в створенні вартості.2. Визначає ціну товару як грошовий вираз вартості.Теорія доданої вартості.1. Робітник продає на ринку не працю, а робочу силу - сукупність фізичних і інтелектуальних сил, які використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, який має споживацьку вартість (здібність до продуктивної праці) і мінову вартість (сумі життєвих коштів, необхідних для змісту робітника і його сім'ї).2. Підприємець купує робочу силу ради споживацької вартості і повністю оплачує не вартість. Але робітник працює значно більше часу, чим необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат роботи за рамками необхідного робочого часу для створення вартості робочої сили складає додану вартість.3. Розрізняє абсолютну і відносну форми доданої вартості. 4. Доходи.Заробітна плата – грошовий вираз вартості товару «робоча сила».Прибуток – форма доданої вартості, яка виступає в трьох функціональних видах:- промисловий прибуток;- торговий прибуток;- ссудний відсоток.Рента – форма доданої вартості в землеволодінні. Виступає у виді:а) абсолютної ренти (зв’язаної з наявністю монополії приватної власності на землю);б) диференційної ренти (зв’язаної з різною якістю і продуктивністю земльних ділянок).

Теорія капіталу.1. Капітал - це вартість, яка створює додану вартість. Самозростаюча вартість виступає в трьох функціональних формах: а) промисловий, б) торговий,в) позиковий2. Розділяє капітал на:а) основний - та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт по частинах;б) оборотний - та частина капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;в) постійний - та частина капіталу, який витрачається на покупку засобів виробництва;г) змінний - та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу.3. Виводить залежність між постійним і змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу.

Відтворення.В суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називают сукупним суспільним продуктом і вважають, що його формує два підрозділи - виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (ІІ). Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні виконуватися наступні умови:а) для простого відтворення:І(v+m) = IIc, I(v+m) + II(v+m) = II(c+v+m), I(c+v+m) = Ic + IIc;

б) для розширеного відтворення:I (v+m) >IIc, I(v+m) + II(v+m) > II(c+v+m), I(c+v+m) > Ic + IIc.

Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватися. Бажання підприємців отримувати усе більші прибутки приводить до масового оновлення капіталу, до розширеного відтворення виробництва. За рахунок введення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (с/v). Виробництво зростає більш швидкими темпами, ніє попит населення. Звідси, виникають кризи перевиробництва.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства.1. Анатомія суспільства складається з базису (виробничих відносин, які відображають той або інший стан виробничих сил) і надбудови (політики, права, культури, релігії). 2. Розвиток суспільстві приводить до суперечності між досягнутим рівнем продуктивних сил і характером виробничих відносин, унаслідок дозволу якого змінюється і надбудова суспільства. 3. Кожен спосіб виробництва змінюється через загострення його розбіжностей, які неможливо дозволити, не змінивши в цілому сам економічний і суспільний пристрій. 4. Процеси зміни способів виробництва відбуваються еволюційно, коли сторіччями визріває конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами.

II. Маржиналізм. «Маржиналізм» - дослідження граничних величин в процесі вивчення економічних законів і категорій «Батьком» цього напряму економічної теорії вважають Германа Генріха Госсена, що у 1854 році сформулював основні тези вчення «граничної корисності», а саме:- цінність усякої речі визначається ставленням до неї людини; - головне завдання економічної науки - це дослідження і з'ясування ставлення людини до речей, вивчення потреб людини і можливостей їх вдоволення;- об'єкт дослідження - індивідуальна людська психологія.

Головним теоретиком «маржиналізму» вважають Євгена Бем - Баверка (1851-1914), професора Віденського університету. Його основні праці - «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Капітал і прибуток» (1889). Цінність (замість вартості) може бути:суб'єктивна - цінність матеріальних благ (речей) для цього суб'єкта (людини). Відіграє вирішальну роль;об'єктивна - ринкова ціна товару.Об'єктивна цінність (або ринкова ціна) є результатом зіткнення на ринку різних суб'єктивних оцінок корисності товару - покупця і продавцяСуб'єктивна корисність товару з точки зору продавця - відшкодування витрат на виробництвоСуб'єктивна корисність товару з точки зору покупця – «гранична корисність» цього товару. Прибуток. Може трактуватися по-різному:

по-перше, прибуток є винагородою капіталістові за те, що він жертвує благом сучасним заради отримання блага в майбутньому (авансує капітал);по-друге, прибуток є різницею між об'єктивною цінністю та витратами на виробництво товару.

Відомий англійський економіст, ту Альфред Маршалл (1842-1924) розробив основи економічної політики монополістичної фірми. Основні праці Маршалла «Принципи економіки» (1890) та «Промисловість і торгівля» (1922). Маршалл представник Кембріджської школи.Багато уваги приділив Маршалл питанням ціноутворення. Основні праці:1. «The pure theory of foreign trade and the pure theory of domestic values, L.», (1879).2. «Економіка промисловості» (The Economics of Industry,1879), у співавторстві.3. «Принципи економічної науки» (Principles of Economics, 1890-1891).4. «Елементи економіки промисловості» (Elements of the Economics of Industry, 1892). намагався об'єднати декілька різних теорій, а саме теорії «витрат виробниц¬тва», «попиту і пропозиції», «продуктивності капіталу» (це XIX століття) з теоріями «граничної корисності», «граничної продук¬тивності», «соціального дарвінізму» і «еволюціонізму» (а це вже XX століття. за Маршаллом, політекономія є частиною біології, бо намагання монополій до захоплення ринків обумовлені законами біології; класова боротьба не потрібна у розвитку людства, бо еволюція економіки автоматично призводить до пок¬ращення становища робітників.Багато уваги приділив Маршалл питанням ціноутворення. Саме проблема цін посідає центральне місце у вченні Маршалла.Саме проблема цін посідає центральне місце у вченні Маршалла:Ціна, є обмінною пропорцією, за якою товари і гроші взаємно обмінюютьсяІснують декілька різновидів цін, серед них:ціна покупця - визначена корисністю товару, це торішня межа ціни; ціна продавця - визначена витратами на виробництво товару, це долішня межа ціни; ринкова ціна - знаходиться поміж значеннями цін покупця й продавця, визначена пропозицією й попитом. Так, за Маршаллом, заробітна плата є винагородою робітникові за те, що він жертвує своєю працею. Прибуток капіталіста складається з двох частин:1) підприємницький доход - винагорода капіталістові за нагляд за виробництвом;2) процент - винагорода капіталістові за очікування результатів (або за ризик).Маршалл намагається об'єднати в теорії цінності концепції граничної корисності австрійської школи і ідеї класичної політекономії про витрати виробництва: 1. Сперечатися про те, чи визначається цінність корисністю або витратами виробництва, ми можемо з таким же успіхом, як і про те, верхнє або нижнє лезо ножиць ріже шматок паперу. 2. Прагне довести, що цінність визначається обома чинниками і підпорядковує свій аналіз наступній логіці. Попит частково визначається суб'єктивними бажаннями, потребами і інтересами. Через попит теорія цінності зв'язується з теорією граничної корисності. Пропозиція ж визначається витратами виробництва, які тісно пов'язані з технічними умовами останнього. Взаємодія попиту і пропозиції встановлює ринкову ціну.3. Привертає до свого аналізу перший закон Госсена, згідно якому загальна корисність блага зростає разом із збільшенням його запасу, але не з тією швидкістю, з якою збільшується сам запас, і поширює його дію на гроші. Чим багатшим стає людина, - тим більше має значення для нього гранична корисність грошей. Кожне збільшення його засобів підвищує ціну, яку він готовий платити за будь-яке дане благо. Точно таким же чином кожне зменшення його засобів підвищує для нього граничну корисність грошей і зменшує ціну, яку він готовий заплатити за те або інше благо. Отже, для окремого споживача з фіксованим на кожен даний момент грошовим доходом гранична корисність блага може бути зміряна за допомогою ціни.4. Купуючи на певну суму який-небудь товар, індивіду доводиться відмовитися від придбання інших товарів. Акт купівлі відбудеться лише тоді, коли корисність купленого товару зрівнюється або перевищує корисність грошей, від яких доводиться відмовитися. Якщо ж припустити незмінність корисності грошей, то очевидним стає зв'язок між кількістю товару, який купується, і ціною, яку споживач готовий заплатити за його одиницю. Оскільки гранична корисність блага зменшуватиметься, то і цінність одиниці блага зменшуватиметься разом із збільшенням об'єму покупки. Ця взаємозалежність для кожного окремого індивіда і кожного окремого товару називається законом попиту. Чим більше запас речей, який має суб'єкт, тим менше, при рівності інших рівних умов, буде ціна, яку він захоче заплатити за додаткові речі, або, іншими словами, його гранична ціна попиту зменшиться. Звідси витікає та обставина, що крива граничної корисності і крива цін попиту мають однаковий характер і співпадають. Обидві криві є спадаючими.

Головний внесок Альфреда Маршалла в економічну науку:- з'єднання воєдино класичної теорії і маржіналізму;- ринкова цінність товару визначається рівновагою граничної корисності товару і граничних витрат на його виробництво, графічним еквівалентом даного положення є знаменитий графік, іменований «хрест Маршалла» або «ножиці» Маршалла.

Найвідомішим представником американської політекономії кінця XIX - початку XX століття був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847-1933), який метою своїх досліджень вважав доказ «права» капіталізму на існування, а також обгрунтування недоцільності намірів робітників щодо соціальної революції.Джон Бейтс Кларк представник американської школи маржиналізму.Політекономія, за Кларком, складається з двох частин:1) економічна статика - це наука рівноваги в економіці, тобто коли змін в господарстві немає. Саме в цьому стані можливе вивчення економічних законів. Але це уявна модель.2) економічна динаміка - це наука про відхилення економіки від стану, рівноваги, а також про перехід від одного стану до іншого. Предметом вивчення є міжгалузеві диспропорції, невідповідність пропозиції й попиту.Згідно із законом спадної продуктивності Кларк пояснює також порядок створення доходів:

праця одержує зарплату, яка визначена «граничною продуктивністю», а якщо кількість робітників зростає, продуктивність праці знижується, як наслідок, зарплата зменшується;капітал отримує прибуток, також визначений його «граничною продуктивністю», а якщо кількість капіталу зростає, робітники не встигають увесь капітал застосувати, віддача на одиницю капіталу знижується, прибуток зменшується;земля отримує ренту, що визначена її «граничною продуктивністю», тобто якщо кількість оброблюваної землі зростає, робітники не в змозі її усю обробити, віддача на одиницю площі земельної ділянки знижується, рента зменшується;отже, усе цілком природно, ніякої експлуатації немає.Основні роботи Кларка - «Розподіл багатства» (1899) та «Сутність економічної теорії» (1907).

г) Шведська (стокгольмська) школа. Її засновником був Кнут Вікссель (1852-1926), праці якого заклали основи багатьох нових напрямів у західній економічний думці, зокрема вчення про «недосконалу конкуренцію», теорії кредитно-грошового регулювання циклу, теорії ціни та ін.Найбільш відомі у науковому світі дослідження Віксселя «Цінність, капітал і рента» (1893) та «Проценти на капітал і ціна товарів» (1898).Головна проблема, на якій зосереджував свою увагу Вікссель, - це проблема динаміки цін. У неокласичній теорії трактування ціни, стверджував він, подавалося з двох протилежних позицій: з одного боку - як суб'єктивно-психологічне пояснення ціни одного товару в маржиналістському розумінні;з іншого - як об'єктивне трактування загального руху цін у дусі кількісної теорії грошей.

Густав Кассель (1866-1945) - шведський економіст, праця якого «Природа і необхідність процента» (1903) була визнана важливою віхою в розвитку теорії процента й грошей. Інша книга Касселя - «Теорія соціальної економіки» охоплює низку проблем, найважливішою з яких є торговельно-промисловий цикл. У першому виданні автор чітко розмежовує ранні (до 1870 р.) торговельні кризи і сучасні економічні цикли періоду 1870- 1914 рр. А вже в 1931 р. він стверджував, що не можна впевнено сказати, яку саме роль відіграють цикли в економічному житті. Кнут Віксель (1851-1926). Основні праці:1. «Вартість, капітал, рента» - 1893 р.2. «Відсоток на капітал і ціна товарів» -1898рр.3. «Лекції з політичної економії» -1901-1906 р.Економічні погляди:1. Досліджував кредитно-грошове регулювання економічного циклу.2. Теорія кумулятивного процесу (кумулятивний відсоток).3. Ціни в ринковій економіці саме підтримуються, тобто для їх руху є характерним кумулятивний процес - тенденція до прискореного зростання. 4. Співвідношення між сукупним попитом на ринках товарів і сукупною пропозицією регулюється відхиленням фактичних процентних ставок від їх нормального рівня. 5. Нормальний рівень відсотка регулює рівноважне співвідношення між випуском товарів і виготовленням засобів виробництва. 6. Якщо фактична ставка відсотка співпадає з нормальною і відсутня дія зовнішніх чинників, абсолютний рівень товарних цін залишається незмінним.7. Якщо фактична ставка відсотка нижча нормальної, то це обмежуватиме процеси заощадження і сприятиме збільшенню поточного споживання, в результаті зросте попит і підвищаться ціни не споживацькі товари. Разом з цим спрацьовує і інший механізм: зниження ставки відсотка і майбутнє зростання цін створить сприятливі умови для зростання доходів промисловців і, відповідно, супроводжується розширенням попиту на засоби виробництва з боку підприємців. Тому необхідно сприяти зниженню фактичного відсотка.

д) Математична школа в політичній економії. Математичні концепції політекономії беруть початок у працях Курно і спираються, переважно, на теорії суб'єктивної корисності та продуктивності факторів виробництва. Самостійність і конструктивність математичного методу полягає в тім, що це не тільки метод описування, а й метод дослідження, причому не лише кількісного, а і якісного.Поряд з Курно перші спроби застосування математики в економіці зробили італієць Дж. Сева, швейцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен.

Леон Вальрас (1834-1910, Швейцарія), запропонував модель «рівноваги народного господарства», згідно з якою рівність попиту й пропозиції по кожному товару повинна забезпечуватися за допомогою врівноважених цін Окремим випадком стану рівноваги є рівновага у виробництві, яка, за Вальрасом, є рівна прибутковість грошової одиниці, вкладеної у виробництво «граничної одиниці» кожного товару.Він:1. Створив першу математичну модель загальної ринкової рівноваги. Передумови моделі:2. Вільна конкуренція.3. Вільна, досконала інформація.4. Миттєве пристосування цін до змін в ринковому середовищі.5. Жорстка технологія і технічний зв'язок між витратами чинників і випуском продукції.

Всі економічні суб'єкти діляться на дві групи:а) власники виробничих послуг - продають чинники виробництва і купують споживацькі товари;б) підприємці - продають товари і купують чинники виробництва.В економіці існує тісний взаємозв'язок товарного ринку і ринку ресурсів, рівновага на яких - «стан, за яким ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі ресурси врівноважується на ринку послуг, ефективний попит і ефективна пропозиція врівноважується на ринку продуктів і, нарешті, ціна продажу продуктів врівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих послугах».

Модель рівноваги:

1. Попит на і-тий кінцевий продукт є функція всіх цін:di = di (p1,p2,…pm; rі …rm); i=1…m

2. Пропозиція j-того чинника залежить від системи цін:Si = Sj (p1 …pn; ri …rn); j=1…m

3. Ціна продукту дорівнює витратам виробництва:Pi = ; j=1…n

4. Попит на чинники виробництва дорівнює їх пропозиції:Sj = ; i=1…m

5. Оскільки при будь-яких Pi, di, Sj, і Ij, які задовольняють умовам 3 і 4 має місце:

= То встановлюється рівність попиту і пропозиції.

Позначення до формул:n – чинники виробництва;m – кінцеві продукти;i – одиниця кінцевого продукту;aij – одиниця чинника виду j;di – попит на продукт i;Sj – пропозиція чиннику j.

Економічні погляди Вильфредо Парето:

1. Запропонував модель «рівноваги доходів», згідно з якою рівновага - це такий стан економіки, що не дає можливості жодному учаснику обміну поліпшити свою функцію корисності без того, щоб одночасно з цим не погіршилися функції корисності інших учасників обміну. А тому будь-які спроби соціалістів вчинити перерозподіл доходів приречені на поразку.

2. Зовнішньо моделі Вальраса і Парето мають витончений математичний вигляд і водночас з цим вони теоретично-абстрактні. Головним їх недоліком є те, що ці моделі мають статичний характер. Тобто величини, що в них розглядаються, прийняті як незмінні, постійні за часом.

3. Жодна економіка не є незмінною системою. І в кожній економіці час від часу відбуваються якісні зрушення виробничих сил, економічні кризи, опосередкований вплив інвестицій в одній галузі на розвиток інших галузей економіки, та багато ще чогось динамічного.

4. І насамперед це моделі, що засновані на принципі «акселерації» - від латинського слова «ассеіего» - прискорювати. Такі моделі припускають, що у певний момент часу, незадовго до початку економічної кризи, необхідно прискорити розвиток занепалих галузей шляхом інвестування в ці галузі.

За думкою представників математичної школи, акселератор забезпечує кількісний вираз «принципу акселерації» - кожен приріст або скорочення доходу, попиту чи пропозиції вимагає більшого у відносному (процентному) виразі приросту або скорочення інвестицій.

Разом з тим, до певних досягнень математичної школи можна віднести:

- винайдення деяких пропорцій між відтворенням та розширенням основного капіталу;

- відображення впливу інвестування на розвиток й зміїну у міжгалузевих пропорціях.

10.Особливості розвитку ринкового господарства та економічної думки в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

Сутність соціально-економічних реформ на селі: 1. У 1847-1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели інвентарну реформу. Мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків. У кожному маєтку запроваджувалась інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосницьких повинностей, які мав визначити сам поміщик. 2. Реформи 1861 р. зберігали селянську общину, яка перетворювалася у найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. 3. Реформи відкрили перед звільненими з кріпацтва селянами широкі можливості для активізації господарської діяльності. 4. Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного найму робочої сили.

Характерні риси моделі економіки, що «наздоганяє» такі:втілення в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації - «революції згори»;вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельне існування нового, що набирає силу, укладу та попередніх укладів, що не досягли піку свого розвитку і повністю не вичерпали своїх можливостей, порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.Принциповою особливістю наздоганяючої моделі є різке зростання ролі держави, що виявляється у встановленні державно¬го контролю за всіма сферами економіки, активному втручанні державних структур у хід реформ. Реалізація такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління.У сфері землеволодіння та землекористування внаслідок пе¬ретворення землі на товар у другій половині XIX ст. відбулися докорінні зрушення. По-перше, сформувався досить високий рівень концентрації землі. На початку XX ст. власниками 68 % усієї дворянської землі були близько 3 тис. поміщиків. По-дру¬ге, відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов у напрямі переходу від становості до безстановості, активного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. У 1877-1905 рр. поміщики українських губерній продали осо¬бам недворянського походження третину загальної площі дво¬рянського землеволодіння (6 млн десятин), крім того заможні селя¬ни викупили у свою власність із дворянського землеволодіння 4,5 млн десятин землі. Тому власний земельний фонд зріс майже у 4 рази. По-3, значно зросло орендне землекористування. Відробіткова форма оренди відживала, зростання товарності господарств сприяло поширенню грошової, підприємницької оренди.

Особливості української промисловості:1. Перетворення Півдня України, на основну паливно-металургійну базу Російської імперії. 2. Більш швидкі порівняно із загальноімперськими темпи розвитку індустрії. 3. Високий рівень концентрації виробництва. У 1892 р. вісім найбільших шахт Донбасу видавали на-гора більше третини річного видобутку вугілля та антрациту краю. У 60-90-х роках при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Україні (з 247 до 153) виробництво цукру на них зросло в 14 разів.4. Значний вплив іноземного капіталу. У Катеринославській і Херсонській губерніях за останні два десятиріччя XIX ст. виникло 17 нових металургійних заводів. Більшість із них були побудовані на кошти іноземних капіталістів: - англійських - завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (тепер Донецьк); - бельгійських - Дніпровський завод у селищі Кам'янському (тепер Дніпродзержинськ); - французьких - Гданцівський біля Кривого Рогу. Російські капіталісти стали власниками заводів: - Брянського - поблизу Катеринослава, - Дружківського та Донецько-Юр'ївського - у Донбасі. 5. Структурна та територіальна диспропорційність. За підтримки держави пріоритетне значення надавалося важкій індустрії, яка розвивалася темпами вдвічі швидшими порівняно з галузями легкої промисловості. 6. Формування економіки України як органічної частини економічного простору Російської імперії. Цей процес виявлявся:- у гіпертрофованому розвитку галузей великої індустрії південноукраїнських земель; - гальмуванні розвитку частини галузей легкої промисловості (полотняна, суконна і т. ін.), які конкурували з аналогічним виробництвом центральноросійських земель; - побудові української промисловості на принципі незавершеності, відсутності замкнутого технологічного циклу тощо.

На початку XX ст. прогресувала тенденція нерівномірності розвитку регіонів України. У цей період сформувалася певна спеціалізація промислових регіонів України. 1. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн - марганцевої. 2. Кривий Ріг - залізоруд¬ної, 3. Правобережжя і певною мірою Лівобережжя - цукрової промисловості. Ці осередки промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення, а частка промисловості України в загальному обсязі продукції усього народного госпо¬дарства становила 48,2 %.

Економічна думка в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846-1847) – проголошувало:- необхідність знищення кріпосництва та царизму; - об'єднання слов'янських народів на демократичній основі.

У товаристві утворилося два напрями: - революційно-демократичний (Т. Шевченко, М. Савич та інші);а - ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).

Ті, хто стояв на ліберальних позиціях, заперечували революційну боротьбу і виступали за еволюційний шлях розвитку. В.Н. Карабін, А.О. Скальковський, Д.П. Журавський, Д.М. Струков ін.

Ліберально-буржуазна економічна думка в пореформений період. Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження ка¬піталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Активізувала свою діяльність і україн¬ська національна буржуазія та її ідеологи.Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, яка гуртується у так званих громадах - своєрідній організаційній формі руху.

Типовим представником ліберального народництва 70-х рр. в Україні був П. А. Червінський (1849-1931). У 1876-1890 рр. він очолював статистичне бюро Чернігівського губернського земства. Як і народники в цілому, він намагався обґрунтувати:- самобутній шлях економічного розвитку; - проповідували мирні шляхи розвитку; - мріяв про зміну суспільного устрою. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харко¬ві, Чернігові, Полтаві та інших містах України. Спочатку громади охоплювали широкі кола як ліберальної, так і демократичної інтелігенції. У 70-х роках, із посиленням революційного народницького руху в країні, значна частина революційно налаштованої молоді, яка групувалась у громадах, включилась у революційну боротьбу народників. Київська громада розкололась на «Стару громаду» і «Молоду громаду».

Активними діячами «Старої громади» в Києві були В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, П.П. Чубинський, К.М. Михальчук, П.І.Житецький. В.Л. Беренштам, М.В. Лисенко, О.О. Русов, М.П. Старицький, П.А. Косач, В.А. Рубінштейн.Журнал «Основа», газета «Киевский телеграф» створювали свого роду національний грунт, на якому розвивалася ліберальна суспільно-економічна думка.

Економічні ідеї революційного народництва:- вірили в самобутній характер економічного розвитку країни;- ідеалізували селянство;- вважали селянство рушійною силою революції. Народники України організаційно були міцно зв'язані з народницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів:- особливостей форм се¬лянського землеволодіння на Україні;- національних моментів.С.А. Подолинський, В. Навроцький, О. Терлецький, М. Павлик, І. Франко ін. підхоплюють народницький рух. Народники не спромоглися викликати помітних заворушень серед селянства. Після розколу (1879) народницької організації «Земля і воля» на «Народну волю» і «Чорний переділ» саме «Народна воля» відіграє провідну у визвольному русі Росії. Основну увагу ця організація звертає на боротьбу з урядом, висуваючи загальнодемократичні вимоги.

Іван Франко (1856-1916) був великим українським письменником, мислителем, істориком, філософом, літературознавцем. Значне місце в його науковій спадщині належить 1. В аналізі категорій політичної економії звертає особ¬ливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента тощо. и товар це про¬дукт праці, створений не для власного споживання, а для обміну. дві властивості товару - мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлумачення.2. Послідовно стоїть на позиціях трудової теорії вартості. «Наука економії каже, - писав він, - що без праці немає вартості».3. Саме людська праця є мірою вартості товарів. Капіталістичне виробництво розуміє як виробництво, засноване на найманій праці. Для роз¬криття механізму капіталістичної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про додаткову вартість.4. питання заробітної плати, проте її характеристику він дає переважно з позицій «заліз¬ного закону заробітної плати» Лассаля.5. Сприймає відкритий К. Марксом загальний закон капіталістичного нагромадження, ілюструючи його численними прикладами з дійсності Галичини. він бореться про¬ти соціального гноблення за встановлення справедливого суспільно¬го ладу. І. Франко визнає неминучість перемоги соціалізму. Шляхи переходу до соціалізму він зв'язував з ево¬люційним поступом, з поширенням освіти, науки й національної свідомості.

Ідеї народників знайшли відображення в працях земських статистиків. Значний інтерес становлять погляди таких представників земської статистики, як О. Шлікевич (1849-909), В. Варзар (1851-1940), О. Русов (1847-915) та інші. Статистичні дослідження давали величезний матеріал щодо диференціації селянства, зростання куркульства, з одного боку, та пролетаризації з іншого. Про це, зокрема, писав О. Шлікевич у «Земському збірнику Чернігівської губернії» (1890). Аналізуючи матеріали кількох послідовних статистичних обстежень селянських господарств земськими статистиками О. Шлікевич робить висновок, що бідні стають ще біднішими, а багаті - багатшими. Причому, як зазначає він, «бідні стали біднішими і абсолютно й відносно». Одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою Тихін Федорович Степанов (1795-1847) професор політичної економії Харківського університету. До нього користувались переважно підручником академіка Шторха, виданого французькою (1815) і німецькою (1820) мовами.Прихильниками класичної політичної економії були І.В. Вернадський, М. Вольський, М. Бунге, Д. Піхно, М. Косовський. Економічні погляди професора Київського університету М. Зібера (1876-1878). М. Зібер публікує в журналах «Знание» і «Слово» кілька статей під назвою «Економічна теорія К. Маркса».1. Відхиляє як безпідставне намагання буржуазних критиків звинуватити К. Маркса в метафізичному підході до дослідження цінності.2. Захищає трудову теорію цінності.3. Критикує теорії цінності Дж. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та інших економістів. 4. Високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий характер праці. Детально аналізує проблему форм вартості, повторюючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіталу». На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919). У 1894 року опублікував працю «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх учень у своїй праці «Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності» (1890), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності. Економічні погляди М. Туган:1. Теорема цінності. Він вводить у науковий обіг нові за змістом поняття - «вартість» і «трудова вартість». Перша на відміну від поняття «цінність» («суб'єктивна» з точки зору окремої особи та «об'єктивна» - з точки зору суспільства, або ціна) є господарська витрата, яка здійснюється «заради здобування предмета» і включає витрату засобів виробництва та праці, друга - «трудова вартість» - є частиною цієї витрати, а саме - витратами праці.2.сформулював закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. 3. Теорія ринків та криз. Глибокий критичний перегляд М. Туганом-Б теорії ринків та криз, які існували на той час, приводить до висновку про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, «недоспоживанням» народних мас, яке, нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. Ця теорія, на думку вченого, ніяк не пояснює капіталістичного циклу. 4. Підвалини інвестиційної теорії циклів. Заперечуючи висновки марксової теорії відтворення та криз, учений дійшов висновку, що рушійною силою еволюції капіталістичної системи господарювання є інновації, насамперед в галузях, що виробляють засоби виробництва. На відміну від моделей неокласиків, у яких приймалося, що механізм практично одразу врівноважує попит і пропозицію на всіх ринках, М. Туган-Барановський виходить із вторинності у практичному житті процесу коригування цін відносно так званого кількісного реагування. Він ураховував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що виробляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну причину циклічних коливань.5. Виходячи із своєї теорії розподілу, М. Туган-Барановський чітко визначає два основні фактори, від яких залежить заробітна плата:- зростання продуктивності суспільної праці (фактор економічний) та соціальна сила робітничого класу (фактор соціальний); - вчений розглядає як основний перший з них. 6. Розглядав ренту як результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці у різних пунктах виробництва і визначав її як «нетрудовий доход, що випливає з користування стійкими корисними властивостями землі».

Він розрізняв три джерела виникнення земельної ренти:1) відмінність земельних ділянок за місцем їх розташування;2) дія закону спадної продуктивності землеробської праці або спадної продуктивності наступних витрат у землеробстві;3) відмінність земельних ділянок за родючістю.

Київська політекономічна школа. Основоположником її можна вважати професора політекономії Київського університету М. X. Бунге (1823-1895), який виклав свої наукові погляди у нарисі «Основи політичної економії». На думку М. Бунге, політична економія має розглядати такі категорії: 1) потреби; 2) засоби для задоволення потреб; 3) виробництво і продуктивні сили; 4) розподіл та поєднання занять і праці; 5) обмін, цінність і ціну 6) доходи; 7) власність і споживання.

Найважливішим дослідженням Є. Є. Слуцького того часу є опублікована в 1915 р. праця «До теорії збалансованого бюджету споживача», яка в методологічному відношенні грунтується на концепції граничної корисності.

Складові теорії збалансованого бюджету споживача: 1. Корисність будь-якого поєднання благ, на його думку, е величина, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється кращим для певного індивіда. 2. Під переважаючою комбінацією благ розуміють таку, коли індивід переходить від поєднання А до поєднання В.3. Якщо такий перехід не здійснюється, то блага А і В мають однакову величину корисності. 4. Стан рівноваги бюджету індивіда може наставати тоді, коли корисність бюджету споживача має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Таке становище можна назвати станом рівноваги. Воно буде стійким за умови, що всяке відхилення від нього зменшуватиме корисність, і нестійким - у протилежному випадку.

11. Друга технологічна революція її вплив на розвиток економіки та економічної думки.

Друга технологічна революція - могутня хвиля розвитку складної техніки, автоматизації, що різко підвищувала продуктивність праці і у перспективі кардинально змінювала всі суспільні відносини. Забезпечила повний перехід до машинного виробництва на основі електрики та нафти. У цей період змінились основи наукового мислення, переживало розквіт природознавство, ішов процес формування єдиної системи наук. Тісний взаємозв'язок науки з технікою зумовив поступове перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства. Виникали великі наукові інститути, лабораторії, створені на потужній технічній базі. Появилась окрема ланка — науково-дослідницька діяльність, завданням якої стало доведення теоретичних рішень до технічного втілення, у тому числі дослідницько-конструкторські розробки, виробничі, технологічні та інші дослідження. Цей процес революційних перетворень у галузі науки згодом охопив техніку й технологію, що сприяло незвично високим темпам зростання обсягу світового промислового виробництва, що сприяло розвитку економіки в цілому.

12. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії

Марксизм — це закономірний етап пізнання дійсності, що зумо­влювався відповідними вимогами часу й відповідними соціальними інтересами. М. виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники - Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Виникнення марксизму: крах феодалізму і бурхливий розвиток капіталізму в країнах Зах. Європи і Півн. Америки;зміна суспільно-економічних формацій;гігантський розвиток продуктивних сил;промисловий переворот в Англії, а згодом в США, Франції, Німеччині і Росії;зміна класової структури суспільства;поява на політичній арені двох нових провідних класів - буржуазії і робітників;остаточне формування класичних наукових шкіл:- німецької філософії (Гегель, Фейербах);- англійської політекономії (Сміт, Рікардо); - французького утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фур'є).

Формування марксистської економічної теорії і розробка К.Марксом і Ф.Єнгельсом економічної теорії капіталізму полягає в основі: - теорії вартості (1. Відкриває подвійний характер праці і його двояку роль в створенні вартості.

2. Визначає ціну товару як грошовий вираз вартості); - теорії доданої вартості (1. Робітник продає на ринку не працю, а робочу силу - сукупність фізичних і інтелектуальних сил, які використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, який має споживацьку вартість (здібність до продуктивної праці) і мінову вартість (сумі життєвих коштів, необхідних для змісту робітника і його сім'ї).

2. Підприємець купує робочу силу ради споживацької вартості і повністю оплачує не вартість. Але робітник працює значно більше часу, чим необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат роботи за рамками необхідного робочого часу для створення вартості робочої сили складає додану вартість. 3. Розрізняє абсолютну і відносну форми доданої вартості. 4. Доходи); · теорії капіталу (1. Капітал - це вартість, яка створює додану вартість. Самозростаюча вартість виступає в трьох функціональних формах: а) промисловий, б) торговий,в) позиковий.2. Розділяє к-л на:

а) основний - та частина к-лу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт по частинах; б) оборотний - та частина к-лу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт; в) постійний - та частина к-лу, який витрачається на покупку засобів виробництва; г) змінний - та частина к-лу, яка витрачається на робочу силу. 3. Виводить залежність між постійним і змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу.; ·теорії відновлення (У суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називає сукупним суспільним продуктом і вважає, що його формують два підрозділи виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (II). для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись наступних умов: а) для простого виробництва: І(v+m)=ІІс; ;І(v+m) + П(v+m)= II(c+v+m); I(c+v+m)=Ic+IIc; б) для розширеного виробництва: І(v+m)>ІІс; І(v+m)+ П(v+m)> ІІ(с+v+m); I(с+v+m)>Іс+IІс. Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись.

Розвиток мар-му проходить трьома напрямками:

1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.

2. Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.

3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.

13. Формування неокласичної традиції в західній політичній економії в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть.

Зміни в останній третині 19 ст. у характері та структурі виробництва , методах управління економічній діяльністю , у сфері споживання зумовили перегляд теоретичних положень класичної школи політичної економії та появою нової течії в економічній науці - маржиналізму , яка згодом дістала назву «неокласичної традиції». Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії , яка сформувалась у 70-ті роки 19 ст.

Австрійска школа політ. ек-ії , яка сформувалась у 70-ті роки 20 ст. зробила найбільш вагомий внесок у розробку ідей Маржиналізму. Її предстаниками були професори Віденського ун-ту К.Менгер , Ф.Візер , Е.Бен-Баверк. Засновником і лідером школи був К.Менгер(’Основи політ. економії’, «Дослідження про методи соц. наук і політ. економії зокрема» ). Менгер: Потреба- намагання задовільнити певне бажання.Корисність- здатність речі задовольнити потребу. Вартість товару народжується з його використання у споживанні , а не з того , скільки було витрачено на його вир-во. Ф.Візер у працях ’Природна цінність’ , ’Закони влади’ розвиває ідеї Менгера. Закон Візера :вартість витрат вир-ва є похідною від вартості продукту. Важливою ознакою економіки австрійці (Візер) вважали обмеженість матеріальних благ. Є.Бем-Баверк ( ’капітал і прибуток’) дав доповнений варіант нової теорії. Бем-Баверк : суб’єктивна цінність, об’єктивна цінність. Розрізняв теперішні і майбутні блага. Основні методологічні особливості австрійської школи :

1) ідеалістичне відображення процесів і явищ; 2) використання в якості головного об’єкта дослідження індивідуального господарства; 3) висування на перший план споживання , а не вир-ва.

Таким чином , можна підбити підсумки особливостей австрійської школи: 1)в економічному аналізі центр ваги з витрат і затрат переключається на кінцеві результати; 2)вихідним в економічній теорії є суб’єктивне мотивування економічної поведінки людей , а не об’єктивні фактори; 3)в політекономію вперше був внесений принцип граничної корисності; 4)використання методу робінзонади (ізольоване господарство);5)на перший план висувається споживання.