Питання для самоконтролю

1. Яка наука досліджує проблеми пізнання?

2. Розкрийте зміст поняття пізнання.

3. Які ви знаєте види пізнання?

4. Поясніть необхідність існування рівнів та форм пізнання.

5. Дайте характеристику сучасним концепціям істини.

6. Які основні концепції істини?

7. Окресліть позитивні і негативні аспекти пізнавання.

Завдання для самостійної роботи

1. Які причини привели до виникнення епістемології як окремої галузі наукового знання.

2. Як ви вважаєте, скепсис як гносеологічна парадигма більш характерний для матеріаліста чи ідеаліста.

3. Чи можна інтуїцію розглядати як окремий вид наукового пізнання, чи вона проявляється тільки в художній творчості як вважав Шеллінг.

4. Чому поняття "істина" в гносеології має такі різні види – абсолютна, відносна, об’єктивна, суб’єктивна, конкретна. Обґрунтуйте свою відповідь.

5. Який критерій істини в філософії вважається абсолютним (в першу чергу це стосується наукового знання).

6. Якими суттєвими характеристиками, на вашу думку, відрізняється наукове знання від буденного.

7. Негативна сторона пізнання має гносеологічну чи соціальну природу.

8. Наведіть приклади впливу світогляду дослідника на процес і результати соціального пізнання.

Література

3, 4, 7, 8, 10, 13, 15, 16, 18.

Змістовий модуль 10. Філософська антропологія (філософія людини).

План

1. Філософська антропологія.

2. Релігійно-міфологічна антропософія.

3. Натуралістична (наукова) антропософія.

4. Філософські проблеми антропогенезу.

5. Біологічне і соціальне в людині

Основні поняття: антропологія, космогенез, філософська антропологія, палеонтологія, антропосоціогенез, еволюція.

Філософська антропологія

Проблема людини як унікального творіння Всесвіту належить до „вічних” філософських проблем, оскільки будь-яка філософська традиція в основі свого змісту має відношення людини до світу.

Ще давні греки зрозуміли, що людина може почати філософувати тільки з пізнання самої себе. Водночас знаменита теза Сократа „Пізнай самого себе” не реалізована дотепер, хоч кожна філософська система (школа) на кожному історичному етапі людської цивілізації намагалася висунути свою концепцію людини. Однак у цих концепціях природа людини не набула чітких і зрозумілих запитань, аж до сумнівів щодо існування такої природи. Такий стан розв’язання цієї проблеми обумовлювався значною мірою загадковістю її структурних елементів та їхніх об’єднуючих чинників. Теорія антропогенезу в сучасній науковій картині світу також постає здебільшого як процес із багатьма невідомими. Це пояснюється тим, що, як зазначав відомий дослідник ( феномена людини) французький філософ і антрополог П’єр Тайяр де Шарден, людина є найтаємничішим об’єктом науки, який постійно спантеличує дослідників. Оскільки людина є вершиною еволюції, то розшифрувати її природу, на його думку, означає, по суті, не що інше, як спробу з’ясувати механізм утворення світу та його перспективу.

У загальному плані філософська антропологія має окрему предметну царину, вона спрямована на "людину взагалі" ("можлива людина" у Ромбах). Але починати дослідження їй необхідно не з ідеї людини, і не з поняття про людину, а з первинної даності людського буття. Так, Геффнер починає пізнавати сутність людини з поняття "буття". Розвиток сучасної філософської антропології йде у напрямі з’ясування об'єктивних умов самодіяльності людини через їх структурування стосовно людини. Завдяки цьому антропологія показує залежність людської суб’єктивності від характеру трансценденції. Антропологія все більше відсторонюється від психологізму і, стаючи все більше "онтологією сутності людини" (Димер), наближається до пізнання тих змістів, які визначають людський характер подій і явищ у світі.

Структурування, розподілення об’єктивних зв’язків світу задає коло людських значень. Цей процес має на меті відсторонення від "даної" феноменальної фізичної основи людини і заглиблення у метафізичні умови її буття. Останні спрямовують можливості існування людини на необхідність для неї відбуватись людиною. “Людське це належне для існування людини і світу. Маючи своїм загальним спрямуванням людину "взагалі", філософська антропологія починає свої розвідки з такої неподільної єдності буття ("людське буття"), у якій саме "людське" ще повинно себе виявити. Для цього антропологія визначає не тільки структуру для відбування "людського", а і смисл життя, у напрямі якого людина у кожній ситуації свого перебування в світі повинна "витягти себе" із речей, "врятувати" і ідентифікувати себе. Це чітко показано у Шелера, Геффнера і Ромбаха. Отже, філософська антропологія не розробляє, як це робить онтологія, а визначає категорію світу через "досвід належного". Зв’язок із сущим у досвіді належної дії набуває смислу для людини через життєву необхідність встановлення взаємозв’язку між можливим і реальним буттям.