- •Тема 4. Системно-методологічні аспекти моделювання Вступ
- •Ключові поняття та терміни
- •План лекції
- •4.1. Дослідження систем за допомогою аксіоматичного підходу
- •4.2. Метод «чорної скрині»
- •Послідовність дослідження систем за допомогою емпірико-статистичних моделей наступна:
- •4.3. Проблеми оптимізації в системному аналізі та моделюванні
- •Оптимізаційна модель будується на основі змістовного описання системи в такій послідовності:
- •4.4. Імітаційні моделі Особливості імітаційних моделей прийняття рішень
- •Висновки
4.4. Імітаційні моделі Особливості імітаційних моделей прийняття рішень
Імітаційні моделі складних систем є найрозповсюдженішими внаслідок своєї універсальності, можливості проведення чисельних експериментів, планування різноманітних змін. У процесі проведення експериментів на імітаційній моделі можливе внесення таких змін:
в структурі моделі (включити нові елементи та зв'язки, виключити інші);
моделей поведінки, параметрів моделей;
параметрів та законів розподілу випадкових факторів;
значень та зміни в часі зовнішніх (екзогенних) змінних.
Ці змінні використовуються для вибору варіантів при оптимізації системи. Імітаційна модель — це з одного боку зовнішній опис системи, що діє за принципом «чорної скрині», і в цій якості використовується для проведення експериментів. З іншої точки зору, елементи імітаційних моделей — це внутрішні описання систем, що можуть функціонувати за принципом аксіоматичних моделей.
Але слід мати на увазі, що імітаційні моделі створюються на зовсім іншому концептуальному ґрунті — вони не продукт чи об'єкт якоїсь математичної теорії або «чорна скриня», їх основу складають сукупні знання експертів з даної проблеми.
У процесі опрацювання концептуальної схеми моделі системи в якості її елементів використовуються моделі інших класів. Моделі компонент описують локальні механізми поведінки, мають конкретну природу та в багатьох випадках можуть бути отримані в рамках відповідних конкретних дисциплін.
Структура імітаційної моделі відображає систему уявлень експертів про проблему в цілому та методи її дослідження, призначення моделі та її цінність, функціонально-цільові причинно-наслідкові зв'язки між елементами та компонентами системи, відношення системи до зовнішнього середовища.
Імітаційні моделі дозволяють дослідити загальносистемні властивості, поведінку системи в особливих ситуаціях, знайти кращі значення параметрів системи, які до початку дослідження були вільними, прогнозувати поведінку системи в часі. Алгоритмічна структура імітаційних моделей сприяє реалізації різноманітних схем ієрархічного підпорядкування та координації між елементами моделі.
Для забезпечення адекватного відображення процесів в системі, що моделюється, її імітаційна модель повинна відповідати загальним умовам:
логічна причинно-наслідкова структура та послідовність в часі процесів в моделі повинні бути подібними до цих характеристик системи, що підлягає моделюванню;
характер та зміст інформації про процеси, що спостерігаються за допомогою моделі, повинні зберігатися подібними (зберігати прообрази) до реальної системи;
в моделі повинні спостерігатись та бути доступними для вимірювань змінні, що мають відповідники та є суттєвими з точки зору дослідника в реальній системі.
Отже, імітаційні моделі дозволяють дослідити поведінку великих систем, що не піддаються дослідженню за допомогою інших методів. Реалізація імітаційного підходу стала можливою лише з розвитком обчислювальної техніки високої продуктивності, що уможливило проведення великої кількості числових експериментів на моделі системи.
Разом з тим, слід бути свідомим щодо недоліків імітаційних моделей. По-перше, імітаційні моделі будуються на основі знань дослідника, який переслідує певну мету, тобто зберігається суб'єктивний елемент як в процесі побудови моделі, так і під час проведення експериментів на ній. Крім того, обов'язковим етапом є інтерпретація отриманих результатів, тому що імітаційні моделі не є моделями «пояснюючого» типу.