16. Споріднені мови. Мовна сім'я, група, підгрупа. Мовні союзи.

Мовний союз — група мов, які набули деякі спільні риси внаслідок географічної близькості та взаємодії. Ці мови можуть бути неспорідненими чи лише слабо спорідненими. Коли генетичні відносини між мовами невідомі, характерні риси мовного союзу можуть призвести до помилкового враження про існування спорідненості між мовами.

Один з характерних зразків мовного союзу є Східно-Азійський мовний союз, внаслідок якого численна група різних за походженням мов Південно-Східної Азії, в тому числі тайська і в’єтнамська, перейняли від китайської мови її найбільш виразні риси, зокрема односкладові слова і смислорозрізняльні тони. Однак при цьому тайська і в’єтнамська мови не споріднені ні з китайською, ані навіть одна з одною.

У Європі мови, які складають Балканський мовний союз — албанська, болгарська, грецька і румунська — всі належать до індоєвропейської сім’ї, але до дуже різних її угруповань. Вони мають дуже багато спільних рис, таких як постпозитивний визначний артикль, спосіб формування майбутнього часу, відсутність інфінітиву та інші, але при цьому ці риси не зустрічаються у мовах, які є близькими родичами румунської чи болгарської. Подібним чином виникли спільні риси між романськими та германськими (за винятком англійської) мовами Західної Європи. Також в європейських мовах існують риси і явища, які повністю відсутні у індоєвропейських мовах Індії та Ірану, однак зустрічаються в уральських (фінно-угорських) мовах. Це є наслідком численних історичних міграцій і пересування народів на континенті.

Багато лінгвістів вважають, що монгольські, тюркські і тунгусо-манчжурські мови споріднені і належать до алтайської сім’ї мов; однак докази їх спільного походження непереконливі, і спільні риси, які існують проміж цими мовами (такі як гармонія голосних) можуть бути наслідком мовного союзу, а не генетичної спорідненості.

Інші мовні союзи були виявлені:

• на Ефіопському нагір’ї,

• в басейні річки Сепік на острові Нова Гвінея,

• в Південній Азії (тобто на Індійському субконтиненті),

• в Прибалтиці,

• в Австралії (до появлення європейців мовний союз охоплював весь континент),

• в численних місцевостях Північної та Південної Америки (наприклад, північно-західне тихоокеанське узбережжя, Мезоамерика, тощо).

17. Фонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуків

І. Фонетика (від гр.phone –голос, голосовий звук, phonetikos – звуковий) – наука, яка вивчає звуки мови. Предметом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, а також наголос та інтонація.

Звуки мови можна розглядати як фізичні, фізіологічні, лінґвістичні явища.

ІІ. Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.

Три фази артикуляції: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).

За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа. Артикуляційна база – це пристосування органів мовлення до вимови звуків рідної мови. Накладання артикуляційної бази однієї мови на іншу приводить до створення акценту.

Лінгвістичний аспект – це функція звуків в мові (фонетичні процеси).