- •1. Мовознавство як наука.
- •3. Методи лінгвістичних досліджень.
- •4. Природа і сутність мови.
- •5. Основні функції мови.
- •6. Мова і суспільство.
- •7. Знаковий характер мови
- •8. Мова і мислення.
- •10. Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції.
- •11. Походження мови. Гіпотези про походження мови
- •12. Літературна мова, її виникнення й основні ознаки.
- •13. Загальна характеристика мов світу
- •14. Типологічна класифікація мов
- •15. Генеалогічна класифікація мов.
- •16. Споріднені мови. Мовна сім'я, група, підгрупа. Мовні союзи.
- •17. Фонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуків
- •18. Голосні та приголосні звуки.
- •20. Склад. Основні теорії складу.
- •21. Просодичні засоби мовлення. Наголос та інтонація.
10. Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції.
Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.
Виділяють 4 структурні рівні мови:
Фонетичний
Морфологічний
Лексичний
Синтаксичний
Типи відношень у структурі мови
Між структурними одиницями мови існують відношення:
парадигматичні
асигмантичні
асоціативні
Парадигматичні відношення — це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії.
Асигмантичні відношення — лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності.
Асоціатичні відношення виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:
за суміжністю
за подібністю
за контрастом
11. Походження мови. Гіпотези про походження мови
Походження мови — передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому).
Вигукова гіпотеза – предмети навколишнього світу викликали в людині певні почуття і вона мимовільно вимовляла звуки які й стали першими словами.
Звукосимволічна- близька до звуконаслідувальної між почуттями і емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навк. Світ .
звкуконаслідувальна-мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтв. Ревіння звурів, крику птахів, шумуа води.
Гіпотеза соціального договору –основоположник сецілійський-розвиток учення Демокріта й Арісотеля про умовність , довільність назв.
Трудові вигуки- інстинктивні вигуки, супроводжувальність колективні трудові дії
Гіпотеза жестів- спочатку виникла мова жестів а потім на її основі звукова мова
Походженя мови Енгельса – набуло широкого розповсюдження у країнах які перебували під впливом комуністичної ідеології.
Теорія моногенезу – вченя про походження всіх мов світу від однієї. Ця теорія пов’язана з біблійним ученям з ідеями італ. Мово знав. Тромбетті про спорідненість деяких сімей мов і правомірність їх об’єднання в макросімї
Теорія полігенезу – протилежний моногенезу погляд. Пов'язаний з ідеєю декількох різних центрів походженя людини і відповідно різних мов. Вважається менш ймовірним.
12. Літературна мова, її виникнення й основні ознаки.
Літературна мoва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.
Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.