- •Тема 1. Національна економіка: загальне та особливе.
- •1. Поняття національної економіки як результату економічної діяльності.
- •2. Предмет и методологія вивчення національної економіки.
- •3. Функції національної економіки
- •4. Національна економіка у системі економічних знань та її зв'язок з іншими науками.
- •5. Основні показники рівня розвитку національної економіки.
- •Тема 2. Економічні теорії та основні моделі національної економіки
- •1. Основні моделі національних економічних систем.
- •2. Моделі країн з ринковою економікою.
- •3. Особливості розвитку національної економіки України.
- •1. Стартовими умовами перетворень в Україні.
- •2. Історією ринкових реформ в Україні.
- •3. Впливом сучасних тенденцій розвитку світового господарства.
- •4. Можливі альтернативи національної економічної моделі України.
- •Тема 3. Базисні інститути та інституціональні чинники розвитку національної економіки
- •1. Інститути та їх функції в економіці. Базисні інститути національної економіки.
- •2. Характеристика базисного інституту «власність». Становлення інституту приватної власності в Україні.
- •3. Інституціональна сутність підприємництва.
- •4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.
- •5. Становлення інституту контрактного права в транзитивних національних економіках.
- •Тема 4. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки.
- •1. Суспільний добробут: сутність і чинники. Соціальний вибір і функції добробуту.
- •2. Рівень життя населення, його складові та індикатори.
- •3. Сутність та основні напрямки соціальної політики.
- •4. Соціальний захист: поняття, напрямки та елементи системи здійснення соціального захисту населення.
- •Тема 5. Характеристика економічного потенціалу національної економіки
- •1. Загальна характеристика економічного потенціалу та його структура.
- •2. Поняття та склад національного богатства країни.
- •3. Природно-ресурсний потенціал
- •4. Виробничо-технологічний потенціал
- •5. Демографічний та трудовий потенціал
- •6. Науково-технічний та інноваційний потенціал
- •7. Інформаційний потенціал.
- •8. Зовнішньоекономічний потенціал
- •9. Екологічний потенціал
- •Тема 6. Господарський комплекс національної економіки та його структура
- •1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.
- •2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.
- •3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні.
- •4. Транспортний комплекс і зв'язок у господарському комплексі України.
- •5. Аграрний комплекс національної економіки.
- •6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура.
- •Тема 7. Функціонування інфраструктури національного ринку.
- •1. Інфраструктура: сутність і роль у механізмі функціонування національного ринку.
- •3. Фінансово-кредитна інфраструктура.
- •Тема 8. Державність та державне управління економікою
- •1. Вади ринкового саморегулювання.
- •2. Функції держави в сучасній економіці.
- •3. Сутність державного регулювання економіки.
- •4. Методи державного регулювання економіки.
- •5. Система органів державного регулювання економіки.
- •Тема 9. Демократія, економічна свобода та економічний порядок.
- •1. Демократія як фактор економічної трансформації.
- •2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Українії.
- •3. Сутність економічного порядку
- •4. Економічна свобода.
- •10) Свобода від корупції.
- •Тема 10. Структурна перебудова національної економіки.
- •1. Поняття і значення структури національної економіки.
- •2. Особливості структури та неохідність структурної перебудови національної економіки України.
- •3. Поняття, цілі і основні напрямки структурної перебудови національної економіки.
- •Державне регулювання структурних зрушень в економіці.
- •Тема 11. Програмування та прогнозування національної економіки.
- •Сутність соціально-економічної стратегії країни.
- •2. Соціально-економічне прогнозування.
- •3. Принципи та методи економічного прогнозування.
- •4. Макроекономічне індикативне планування.
- •6. Цільові комплексні програми.
- •Тема 12. Політика економічного зростання в національній економіці
- •1. Економічне зростання як категорія національної економіки.
- •2. Концепції та моделі економічного зростання.
- •3. Фактори економічного зростання.
- •Проблеми і тенденції економічного зростання в Україні.
- •Тема 13. Інституціональні форми інтеграції світове господарство.
- •1. Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності.
- •2. Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.
- •3. Державна політика по залученню іноземних інвестицій в національну економіку.
- •4. Інтеграція національної економіки України у світове господарство.
5. Демографічний та трудовий потенціал
Основною продуктивною силою сучасного суспільства є людина. Вона, з одного боку, своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів для існування, а з іншого - є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення і господарство складають особливу систему, людські потреби в якій зумовлюють появу нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, що зумовлює можливості економічного розвитку.
За кількістю населення Україна посідає друге місце в Європі. Близько половини населення нашої країни є економічно активним
Для визначення багатогранного впливу населення на процес економічного і соціального розвитку країни потрібно детально дослідити як його демографічні параметри, так і особливості розселення, трудову діяльність.
Демографічна ситуація в країні визначається значною мірою міграціями населення. Важливим індикатором внутрішньо-регіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і селом.
Головними характеристиками демографічного потенціалу країни є:
співвідношення показників природного руху населення, що розглядаються послідовно за певний проміжок часу;
статево-вікова структура населення;
співвідношення показників механічного руху населення. Основні показники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:
природний приріст населення - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер за певний період часу;
сальдо міграції - визначають як різницю між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період часу;
загальне збільшення населення - сума народжених та тих, хто прибув за певний період часу;
загальне зменшення населення - сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу;
загальна динаміки населення — сума показників загального збільшення і зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції населення країни.
Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д. Демографічні коефіцієнти показують кількість народжених, померлих, природного приросту і т.д. у розрахунку на одну тисячу жителів і обчислюються у проміле (%).
Для України в останні роки характерним є природне скорочення населення. При характеристиці статево-вікової структури насамперед звертають увагу на наявність диспропорцій у кількості населення в різних вікових та статевих групах населення регіону.
В Україні чисельно жінки переважають над чоловіками, але переважно за рахунок старших вікових груп. Існують значні територіальні відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Особливо ця різниця відчутна в областях, які характеризувалися великим відтоком населення, передусім сільського.
В Україні відмічають скорочення кількості осіб, молодших за працездатний вік; різке збільшення частки осіб, старших за працездатний вік.
Об'єктивна інформація розселенського потенціалу країни особливо необхідна при здійсненні регіональної соціальної політики, а також при районних плануваннях і реалізації різних інвестиційних програм. Найбільш елементарним показником розселення є густота населення. Однак при глибшому аналізі з'ясовується, що цей показник має численні „модифікації": густота населення на обжитій території; густота сільського населення; густота міського населення.
За загальноприйнятим значенням, до трудових ресурсів відносять частину населення суспільства, яка має достатній фізичний розвиток, здоров'я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності й належить до певної вікової категорії - працездатного віку.
Часто в наукових дослідженнях і в офіційній статистиці до трудових ресурсів відносять також категорію людей, які зайняті в галузях і сферах економічної діяльності поза межами працездатного віку. Проте такий підхід є багато в чому проблематичним, оскільки він дає змогу лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення. Тому доцільним є використання поняття „людські ресурси".
До людських ресурсів відносять, крім трудових ресурсів, ще частину населення суспільства, яка у змозі обмежено брати участь в економічній діяльності, а за певних обставин - досягти необхідного фізичного розвитку, здоров'я, отримати освіту, прилучитись до культурних набутків, розвинути здібності, дістати кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку. Таким чином, окрім власне трудових ресурсів, людські ресурси включають в себе ще й резервні трудові ресурси - „потенційні" трудові ресурси, які можуть бути задіяні в суспільному виробництві або негайно, або із високою часткою ймовірності за певний проміжок часу. До цієї категорії, таким чином, належать діти й підлітки, які є зайнятими суспільно корисною працею і через певний час у змозі перейти в категорію трудових ресурсів, пенсіонери за віком, здатні до суспільно корисної праці, й інваліди, які спроможні обмежено брати участь в суспільному виробництві.
На стан трудового потенціалу конкретної території чинять вплив, а багато в чому і визначають його природні умови й географічне положення, рівень і характер економічного та соціального розвитку, культура виробництва й технічна та інформаційна озброєність суспільства, статево-вікова структура населення, екологічний стан навколишнього середовища, ряд інших факторів, що мають соціально-екологічну природу. При цьому останні відіграють особливу роль у формуванні потенціалу трудових ресурсів України. Стан навколишнього середовища, зокрема якісні показники води, повітряного басейну, рівень радіаційного й промислового забруднення, інтенсивність електромагнітного фону, динаміка кліматичних змін техногенного й антропогенного походження великою мірою визначають здоров'я населення, а звідси - якісні та кількісні ознаки трудових ресурсів.
Під економічною оцінкою трудового потенціалу розуміють його оцінку у вартісному вимірі. У науковій літературі питання вартісної оцінки трудового потенціалу ще недостатньо вивчене. З існуючих методів і способів оцінки трудового потенціалу можна виділити два альтернативних підходи: витратний і результатний.
Витратний підхід ґрунтується на сукупності витрат, пов'язаних з формуванням трудового потенціалу в конкретних соціально-економічних умовах. Представники цього напрямку вважають, що можливість такої оцінки пов'язана з економічним законом відшкодування витрат на виробництво робочої сили, з якого виходить, що робітники відтворюють фонд життєвих коштів у кількості, що необхідна для підтримки їх життєдіяльності, здатності до праці і створення сім'ї. За рахунок цих коштів підтримується індивідуальний трудовий потенціал даного робітника, здійснюється його розвиток, формується трудовий потенціал в особі наступного покоління. На основі цього підходу вартісна оцінка ресурсів праці і самого потенціалу еквівалентна витратам на формування і підтримку трудового потенціалу.
Результативний підхід ґрунтується на оцінці вартості створюваного продукту, який може бути отриманий за весь період реалізації трудового потенціалу, зосередженого на певній території в даний момент часу.
Обидва розглянутих підходи до оцінки трудового потенціалу мають як позитивні, так і від'ємні риси. Так, оцінка трудового потенціалу на основі витратного методу дозволяє враховувати витрати на підготовку і перепідготовку трудових ресурсів на базі минулого досвіду, дає вартісне вимірювання кількості трудових ресурсів, але такий підхід не відповідає поняттю трудового потенціалу як можливості виробляти будь-що в майбутньому.
Результативний підхід є більш логічним, бо відповідає загальноприйнятому поняттю потенціалу як можливості отримання чогонебудь в майбутньому, крім того, при цьому взаємозв'язуються можливий результат з якісною і кількісною складовими трудового потенціалу.
Проте при використанні результатного підходу на практиці з'являються складнощі, пов'язані з виміром сумарного результату за весь період використання трудових ресурсів. Це виходить з того, що на кінцевий результат використання трудового потенціалу впливає значна кількість складних факторів, у числі яких темпи науково-технічного прогресу, структура виробництва й економічні пропорції, рівень інтеграції і поділу суспільної праці, рівень цін і інфляції та ін.
Трудовий потенціал суспільства збільшується за рахунок скорочення захворюваності і травматизму, що призводить до збільшення чисельності робочої сили і розширення масштабів трудової діяльності. Поліпшення стану здоров'я населення розглядається як важливий фактор фізичного розвитку і підвищення працездатності населення і відповідно розширення можливостей для створення продуктів і послуг, набуття знань та ін., тому не випадковим є вибір показника очікуваної тривалості життя, що відображає досягнення у сфері поліпшення стану здоров'я людини.
В умовах активного розвитку «економіки знань» зростає роль освіти в поліпшенні якості трудового потенціалу суспільства. Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни значною мірою зумовлює його спроможність формувати інтелектуальну еліту як найактивніше «ядро» суспільства, що є головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже, його здатності до сприйняття інновацій. В сучасних умовах, коли більшість розвинених країн знаходиться на шляху від індустріального до постіндустріального (та навіть інформаційного, «нового») суспільства, відбувається переорієнтація економічних видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектра спеціальностей та дисциплін ВНЗ, а також професійних навчальних закладів.
З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім часом в економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу (див. рис. 5.3), застосованого в економіці.
Рис. 3.3. Форми інтелектуального потенціалу суспільства
Застосування таких понять є визнанням того, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом як окремої корпорації, так і суспільства у цілому. На думку одного із фундаторів теорії людського капіталу П. Друкера, «найбільш цінним капіталом компанії XX століття було її виробниче обладнання, а в XXI столітті найбільш цінним капіталом компанії, як комерційної, так і некомерційної, стануть її працівники, які займаються інтелектуальною працею» .
Підвищення рівня освіти як окремої людини, так і населення в цілому істотно впливає на якість людського капіталу - основного фактора збільшення багатства суспільства - і зумовлює зростання суспільної продуктивності праці. Рівень освіти характеризує накопичений освітній, трудовий, науковий, інтелектуальний і творчій потенціал, складаючи фонд сукупних знань і вмінь -„духовне багатство" суспільства. Воно передається від покоління до покоління і являє собою важливу передумову як розвитку самої людини, так і зростання ефективності відтворювального процесу в цілому.
Одним з основних інструментів регулювання використання трудового потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його складають за даними статистичного обліку, демографічними розрахунками, даними відділів з використання трудових ресурсів в обласних адміністраціях, міських бюро з працевлаштування та інформації населення.