77. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Політичні наслідки Другої світової війни та українське питання.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно і України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945) та Потсдамської (1945) конференцій лідерів держав антигітлерівської коаліції. Остаточно обриси повоєнних кордонів УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних розмежувань та юридичному закріпленні західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 р. Особливо складними і тривалими були врегулювання територіальних питань з Польщею та ЧСР. На цей процес значний відбиток справляло міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Східній Європі. Першим кроком на шляху україно-польського територіального розмежування стала Люблінська угода між урядом УРСР і польським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина споконвічних українських (частина Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина) земель, де проживало майже 800 тис. українців, передавалася Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалось підтримати польський про-радянський уряд і згладити негативне сприйняття польською громадськістю радянської агресії 1939 р. Домовленість між СРСР і Польщею було досягнуто 16 серпня 1945 p., коли було укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону. Ця угода закріплювала кордон по "лінії Керзона" з відхиленнями на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а на окремих ділянках сімнадцятикілометрове (район Немирів-Ялувка) і навіть тридцятикілометрове (район р.Солонія і м.Крилів). Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 p., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками. Внаслідок цього до Львовської області увійшли землі в районі міста Кристополя (згодом переіменованого в Червоноград). 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною, прийняла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР". Як зазначалось, акт є "свідченням дружби російського народу".

78. Україна після 2 С.В Перехід до мирного будівництва. Всього за роки війни Україна втратила понад 10 млн. чол., або кожного че­твертого свого громадянина. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни. Тільки за період з червня 1941-го по червень 1943 р. з України, яка бу­ла, за словами Герінга, «зерновим складом» Німеччини, було вивезено 11 млн. тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн. голів худоби, 16 млн. штук птиці, 680 млн. яєць та ін. А в період масового вигнання фашистів з української землі вони вантажили у вагони взагалі все, що потрапляло під руку. Цілими ешелонами вивозився полтавський чорнозем. Викопавши із землі, гітлерівські мародери вивезли до Німеччини більше 1 млн. фрукто­вих дерев. Вже на перших порах окупації, тільки до вересня 1941 р. зі Схі­дного фронту від солдатів і офіцерів у різні міста Німеччини надійшло 11 млн. 600 тис. продовольчих посилок. Зрозуміло, що заповнювалися ці по­силки продуктами, награбованими в українських селян. Окупанти зруйнували майже асі підприємства вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Вони вивели з ладу 9 залізниць, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського і Азовського пароплавств. Нацисти за час окупації викрали і вивезли з України не менш як 330 тис. музейних експонатів. Було зруйновано і спалено 568 будинків вузів і технікумів, 20 тис. шкільних приміщень (67% їх загальної кількості), майже 700 театрів і стаціонарних кінотеатрів на 198 тис. місць, 12.5 тис. примі­щень клубів, 18 тис. будівель лікувальних установ, 11 радіостанцій магіст­рального, 25 широкомовних і 127 радіостанцій внутрішньообласного зв'яз­ку. Пограбувавши музеї, бібліотеки, архіви, школи, вузи, окупанти перетво­рювали їх на стійлища солдат, смітники, склади, нищили безцінні скарби українського народу. Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх підрахунках суму - 286 млрд крб.

79. Повоєнний сталінський режим в Україні, репресії 40-50 рр. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат. Селянство утискувалося надмірними податками. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН - УПА. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «добровільної репатріації», на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки. 29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція «Вісла». її здійснювали 6 польських дивізій, об'єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН-УПА. 2274 українців було заарештовано, 3873 особи ув'язнено в концтаборі. В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці (всього в 1944- 1956 рр. - 573). Що ж до насильницьки виселених у квітні- серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях. Ця акція не лише підірвала базу ОУН - УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові українсько-польських відносин. Польська комуністична влада відмовлялася засудити цей акт геноциду проти українського народу. Рішення про це взяла на себе лише нова влада Польщі.

80. Українська делегація 6 травня 1945 р. брала участь в установчій конференції ООН, яка проходила в Сан-Францисько. Д.Мануїльський очолив перший комітет конференції, що мав підготувати окремі розділи Статуту ООН. Членами різних комісій були й інші представники української делегації В.Бондарчук, І.Сенін, О.Палладін, М.Петровський П.Погребняк. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і Соціальної рад. У 1948-1949 рр. вона була постійним членом головного органу ООН – Ради Безпеки. Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій конференції. У лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 р., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація виступила проти збереження угоди 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище на Дунаї недунайських держав – США, Англії та Франції. Україна внесла певний вклад і в підтримку національно-визвольної боротьби народів. Вона засудила колоніальну війну Голландії в Індонезії, і в січні 1946 р. внесла на розгляд Ради Безпеки пропозицію провести необхідне розслідування і вжити практичних заходів у боротьбі против колоніалізму. Така позиція дала свої результати. У 1949 р. Голландія визнала незалежність Індонезії. Україна підтримала прохання Цейлону та Лаосу про вступ до ООН. Активна діяльність України на міжнародній арені виявлялася також у розвитку економічних зв’язків із зарубіжними державами, передусім з країнами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). УРСР постачала їм вугілля, чавун, цінну сировину та інші товари. В свою чергу, республіка отримувала з цих країн промислове обладнання, предмети широкого вжитку.

81. С окончательным утверждением Сталинской идеологической доктрины активизируется пропагандистская обработка населения, сдругой стороны усиливается давление на интеллигенцию.В 1946 увидили свет печально известные постановки ЦКВКПБ направленные протии творчества Ахматовой и Зощенко.Нач очередная компания морально-полит давления на об-во, проходяща под рук-вом Жданова и поэтома наз ждановщиной.ЕЕ первый этап проходил по лозунгом борьбы с национализмом.В августе 1947 расширяется фронт идеологич атак сталинизма на укр интеллигенцию.Второй этап компании открывает развернутая в кон 1948 борьба против поклонения Запада, а со временем и против космополитизма.Компания против космополитизма ставила перед собой цель усилить культурно-идеологическую изоляцию страны,усилить пр-сс русификации.Компания по борьбе с космополитизмос привела к таким негативным последствиям:в лит-ре и театре исчезло понятие худ школы,углубилась изоляция от достояний западной культуры, исчезла атмосфера творческого соревнования,катастрофически ограничена свобода творчества. Идеологическое наступление тоталитарного режима было обусловлено рядом причин: идеологич компании были реакцией на разворачивание и углубление холодной войны,способом культурно-идеологич изоляции страны,формой укрепления тоталитарного идеологич контроля над общ процессами.И хотя эти компании не могли остановить духовное развитие народа в цнлом,они тормозили его достаточно существенно, давая возможность режиму консервироваться,а командно-административной системе стабилизироваться.

82. Период оттепели наступил в 1953 г когда умер Сталин и 1ым секретарем ЦККПСС стал Н.С.Хрущев.Термин оттепель означает отход от кровавой политики Сталина,осущ- реф-м во всех сферах жизни общества.Реф-мы в полит сфере способствовали либерализации общ-полит жизни.Возобновились демократич нормы деят-ти партии.Возросла роль советов,как в центре так и местах.Люди получили возможность более свободно высказывать свои мысли.Восстанавливалась законность и правопорядок.Была разоблачена приступная деятельность Берии и его сообщников.Берия входил в ближайшее окружение Сталина и в течении многих лет творил беззаконие, фабриковал ложные дела по обвинению работников и распралялся с ними. Берия был приговорен к расстрелу.Началась реабилитация жертв массовых репрессий.В У. нач. процесс украинизации рук-ва республики.1ым секретарем ЦККПУ стал украинец Кириченко.Переломной вехой на пути к либерализации стал 20 съезд КПСС в 1956 г.На нем был разоблачен культ личности Сталина.Хрущев на закрытом заседании съезда сделал доклад о культе личности Сталина и его последствиях.В докладе было сказано о нарушениях законности, о массовых репрессиях.Хрущевская оттепльспособствовала нац. Культ. Развитию У. Среди населения возрос интерес к укр.яз и культуре,к ист. Своего народа.Стали выходить новые журналы,словари,энциклопедии.Все эти издания поднимали укр науку и культуру.Выдающимся явлением дух.жизни стало появление нового поколения интеллигенции-шестидесятников.Среди них были-Лина костенко,иван драч, василий симоненко,вас стус.шестидесятники в полный голос говорили о проблемах жизни.Однако в нач 60 началось свертывание процессов демократизации. Процесс реабилитации жертв сталинских репрессий сопровождался новыми полит. Репрессиями.

83. В период оттепели проводились соц-эк реф-мы,кот явл составной частью Хрущевской оттепели.Наибольшие трудности перегосило с\х.В стране не хватало хлеба, мяса и др. продуктов.Поэтому была проведена аграрная реф-ма.Она шла по таким направлениям:1.усиление матер. Заинтересованности а обществ. Произ-ве.2.укрепление матер-технич базы с\х.3.улучшение качественного состава руководителей колхоза.4.Освоение целинных и залежных земель в районах Казахстага,сибири и урала,кот проводилось с 1954-1956гг.Оно помогло решить зерновую проблему.Эти земли давали 27% всего хлеба в СССР.Среди ошибок следует ответить:1компания по ликви. Личных ,подсобных хоз-в.2.навязывание выращивания кукурузы по всей стране.Реформы в пром-ти.В сер 50-х г рук-во ССоюза признало ,что СССР отстаетв научно-техническом отношении от стран запада.Поэтому была поставлена задача ускорить НТП.В пром-ти стали применять электронику,радиотехнику,ЭВМ.В Днепропетровске был построен крупнейший в мире ракетостроительный комплекс.Запуском 1го спутника в 1957 г СССР показал,что он раньше чем США завершил работу по созданию межконтинентальных ракет.Весной 1961 именно советская ракета доставила 1го космонавта Гагарина на орбиту. Реформы в соц.сф.С сентября 1959 г пр-я и учр-я У. начали переходить на 5ти дневную раб неделю.Колхозники ежемесячно стали получать зарплату и стали полноправными гражданами.Была проведена пенсионная реф-ма.Суть сост в том ,что был увеличен размер пенсий почти в 2 раза. Расширено число лиц получающих пенсию.Впервые колхозники стали получать пенсию.Пенсионный возраст был снижен до 60 лет для мужчин и 55 лет для женщин.Жилищная реф-ма.Новое рук0во страны поставило задачу предоставить каждой семье квартиру.С этой целью предусматривалось создание в каждом городе домостроительных комбинатов.В стране развернулось массовое жилищное строительство.Реф-ма образования.Недостаток обр-я сост в оторванности школ и ВУЗов от жизни.Поэтому суть реф-мы сост в усилении связи школы с жизнью.Решено было объед общеоразоват. И политехнич обучние.

84. Національне питання в Радянській Україні в 60-х першій половині 80-х років. Дисидентський рух і його придушення. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу. Дисидентський рух мав специфічну соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концент­рував опозиційні інтелектуальні сили, створював осе­редки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра. Характерна риса усіх трьох напрямів дисидентства — відстоювання національних інтересів українського на­роду, тобто органічне включення у сферу діяльності національного фактора. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об'єднань), ні цілісної загальної про­грами. Очолив Українську Гельсінкську групу (УГГ), створену 9 листопада 1976 р., письменник Микола Руденко. Група налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням. Тут були дисиденти, що вже відбули терміни ув'язнення, такі як Ніна Строката, Василь Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл, такі колишні націоналісти (що вижили після десятиліть, проведених у сталінських концтаборах), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина Сеник, Петро Січко, Данило Шумук та Юрій Шухевич (син командувача УПА Романа Шухевича), й такі релігійні активісти, як православний священик Василь Романюк.Гельсінкську групу відрізняли від попередніх дисидентів дві важливі риси. Перша полягала в тому, що група являла собою відкриту громадську організацію, яка хоч і не була прорежимною, проте вважала, що має законне право на існування. Такі погляди були для Східної України чимось нечуваним ще з часу встановлення радянської влади. Іншою безпрецедентною рисою були контакти з аналогічними групами в усьому СРСР з метою «інтернаціоналізувати» захист громадянських і національних прав.

85. Разом з тим, в 70-80-і рр.. економіка України, як і в цілому СРСР, стала знижувати темпи зростання. У 1982 р. середньорічний приріст національного доходу склав 3,4%. Науково-технічний прогрес торкнувся в першу чергу оборонну промисловість. Величезні кошти вкладали в будівництво нове, яке нерідко залишалося незавершеним. Збільшилося відставання технічного рівня Білорусі від рівня промислово розвинених країн.Суперечливо розвивалося і сільське господарство України. З одного боку, йшло його зміцнення матеріально-технічної бази, а з іншого - знижувалися темпи розвитку сільськогосподарського виробництва. Зростала кількість нерентабельних господарств.Цьому сприяло зростання вартості техніки, відчуження селянина від виробництва коштів, низька заробітна плата, погані соціально-культурні умови і т. д. Все це привело чоловічого до відтоку населення в міста, "старіння" села. Не дали результатів та рішення травневого Пленуму ЦК КПРС про Продовольчої програмою. Не дивлячись те, що змінилася система управління сільським господарством, що створювалися агропромислові комплекси, що в сільське господарство вкладалися величезні кошти - аграрна проблема залишилася невирішеною.

86. Курс на перебудову: плани та реальності його здійснення в Україні. березні 1985 р. Настав час тоді ще молодого і енергійного М. Горбачова. Основні принципи «нового політичного мислення» зводилися до наступного: відмова від висновку про розкол сучасного світу на дві протилежні суспільно-політичні системи (соціалістичну і капіталістичну), визнання його єдиним і взаємозалежним; оголошення в якості універсального способу вирішення міжнародних питань не балансу сил двох систем, а балансу їх інтересів; відмова від принципу пролетарського (соціалістичної) інтернаціоналізму і визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над будь-якими іншими (класовими, національними, ідеологічними). Реалізація в життя принципів «нового політичного мислення» призвела до загибелі світової соціалістичної системи і найпотужнішого в історії Євразії - Радянської держави. Що стосується ходу «перебудови» в Україні, то можна сказати, що тодішнє партійне керівництво, очолюване В. Щербицьким, робило максимум того, аби все залишалося по-старому. У вересні 1989 р. померлого В. Щербицького змінив В. Івашко, котрий, однак, невдовзі переїхав до Москви, де став заступником Генерального секретаря ЦК КПРС. Компартію України очолив С. Гуренко Сиротив горбачовському курсу переважної частини партноменклатури, в тому числі української, послаблював позиції його ініціатора, негативно впливав на весь розвиток соціально-економічної ситуації. Чи не єдиною сферою, де «перебудова» принесла позитивні результати, була суспільно-політична: окремі кроки, пов'язані з демократизацією життя суспільства, певним розширенням поінформованості, гласності. Під тиском обставин керівництво республік вимушене було піти назустріч вимогам часу й суспільства. Зокрема, в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській РСР». Була розроблена Державна програма розвитку української мови до 2000 р. Найбільш характерною рисою цього періоду було становлення в Україні багатопартійної системи. Постали Українська республіканська партія, Демократична партія України, партія «зелених» та ін.; всього в 1990 р. було створено 16 політичних партій. Партії демократичного, національно-державницького спрямування виступали за побудову незалежної Української держави. На діаметрально протилежних позиціях стояла Комуністична партія України. Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Найбільш масовою демократичною організацією став Народний Рух України. Важливу роль у боротьбі за оновлення суспільного життя відігравала молодь. У 1990 р. виникають Український студентський союз, Демократичний союз студентів. Ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років, стала фактом глобального значення.

87. Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економі­чної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилю­вали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави. Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України. Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верхов­ної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дііі московських заколотників, приймає указ «Про тимчасове при­пинення діяльності Компартії України». ЗО серпня того ж року була при­йнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України». Одночасно з цим прокомуністичні сили у Верховній Раді та за її межа­ми розгорнули кампанію на захист компартії. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серп­невого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Утворення Співдружності незалежних держав (СНД) | 7 грудня 1991 р.

88. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серп­невого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним рефе­рендумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Нагадаємо, що це була третя спроба домогтися незалежності. Того ж дня Президентом України було всенародне (61,6 %) обрано Л.Кравчука. Розбудова української незалежної держави вступила в новий етап. 4.19.9. Утворення Співдружності незалежних держав (СНД) | 7 грудня 1991 р. підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД), Верховна Рада України ратифікувала цю угоду, зробивши певні застереження. 21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалеж­них держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

90. Найбільш характерною рисою цього періоду було становлення в Україні багатопартійної системи. Постали Українська республіканська партія, Демократична партія України, партія «зелених» та ін.; всього в 1990 р. було створено 16 політичних партій. Партії демократичного, національно-державницького спрямування виступали за побудову незалежної Української держави. На діаметрально протилежних позиціях стояла Комуністична партія України. Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Найбільш масовою демократичною організацією став Народний Рух України. Важливу роль у боротьбі за оновлення суспільного життя відігравала молодь. У 1990 р. виникають Український студентський союз, Демократичний союз студентів. Ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років, стала фактом глобального значення.

92. На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР. розпад загальносоюзного економічного комплексу. У момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, термінової заміни вимагали 40 % технологічно застарілих машин і устаткування. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Ця ситуація потребувала рішучих невідкладних заходів. Вони були викладені в Посланні щойно обраного Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» у жовтні 1994 р. і отримали схвалення. Основними напрямками та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були: · фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи; · регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін; · докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка має базуватися на приватному секторі; · децентралізація управління економікою; · лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків; · реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

У другій половині 1990-х pp. було сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську системи. Відбувся перелам у реформуванні відносин власності» утвердженні механізмів приватної власності, розширенні корпоративного та приватного секторів економіки.

93. 11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу. Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

94. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

95. Парла́ментські ви́бори в Украї́ні 2006 — чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборча кампанія офіційно почалася 7 липня 2005 року, і з 26 листопада по 31 грудня 2005 року проходило висування та реєстрація кандидатів у депутати. Оголошення офіційних результатів відбулося 27 квітня 2006: як у газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» були опубліковані офіційні результати виборів у Верховну раду. Згідно з законодавством, результати виборів набирають сили тільки після їх опублікування в офіційних друкованих органах Кабінету міністрів та Верховної Ради. Після проголошення ЦВК результатів голосування їх публікація була тимчасово заборонена Вищим адміністративним судом, який розглядав позовні заяви політичних партій і блоків, що не подолали тривідсотковий бар'єр. Я- 32,14%, Т-22,29 Ю-13,99.

98. Міграція з України. Виділяють чотири хвилі масової міграції з території України. Першу хвилю, що почалася близько 1880 р. і тривала до вибуху Першої світової війни, зумовили переселенські акції російського й австро-угорського урядів на Далекий Схід і Балкани відповідно, та обезземелення значної частини українського селянства Галичини й Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу переважно до різних країн Північної та Південної Америки. Друга хвиля еміграції, що відбувалася головно від 1920 до 1930 р., носила в основному політичний характер: з України виїхало багато осіб, які в 1917 – 1920 рр. брали участь у змаганнях за самостійність України. Третя хвиля тривала від 1940 до 1954 р. і складалася з осіб, які опинилися поза Україною внаслідок Другої світової війни і відмовилися від повернення назад. По війні більшість спочатку перебувала в таборах для переміщених осіб та військовополонених а відтак поселилася в різних країнах Західної Європи та американського й австралійського континентів. Четверта хвиля почалася в другій половині 1980-их рр. у зв’язку з лібералізацією політичного режиму в СРСР і триває до цього часу. Внаслідок економічної кризи, що супроводжувала розпад СРСР і становлення незалежної України, мільйони українців виїхали і далі виїжджають на роботу до різних країн світу.

90. Найбільш характерною рисою цього періоду було становлення в Україні багатопартійної системи. Постали Українська республіканська партія, Демократична партія України, партія «зелених» та ін.; всього в 1990 р. було створено 16 політичних партій. Партії демократичного, національно-державницького спрямування виступали за побудову незалежної Української держави. На діаметрально протилежних позиціях стояла Комуністична партія України. Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Найбільш масовою демократичною організацією став Народний Рух України. Важливу роль у боротьбі за оновлення суспільного життя відігравала молодь. У 1990 р. виникають Український студентський союз, Демократичний союз студентів. Ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років, стала фактом глобального значення.

92. На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР. розпад загальносоюзного економічного комплексу. У момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, термінової заміни вимагали 40 % технологічно застарілих машин і устаткування. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Ця ситуація потребувала рішучих невідкладних заходів. Вони були викладені в Посланні щойно обраного Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» у жовтні 1994 р. і отримали схвалення. Основними напрямками та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були: · фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи; · регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін; · докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка має базуватися на приватному секторі; · децентралізація управління економікою; · лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків; · реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

У другій половині 1990-х pp. було сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську системи. Відбувся перелам у реформуванні відносин власності» утвердженні механізмів приватної власності, розширенні корпоративного та приватного секторів економіки.

93. 11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу. Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

94. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

95. Парла́ментські ви́бори в Украї́ні 2006 — чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборча кампанія офіційно почалася 7 липня 2005 року, і з 26 листопада по 31 грудня 2005 року проходило висування та реєстрація кандидатів у депутати. Оголошення офіційних результатів відбулося 27 квітня 2006: як у газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» були опубліковані офіційні результати виборів у Верховну раду. Згідно з законодавством, результати виборів набирають сили тільки після їх опублікування в офіційних друкованих органах Кабінету міністрів та Верховної Ради. Після проголошення ЦВК результатів голосування їх публікація була тимчасово заборонена Вищим адміністративним судом, який розглядав позовні заяви політичних партій і блоків, що не подолали тривідсотковий бар'єр. Я- 32,14%, Т-22,29 Ю-13,99.

98. Міграція з України. Виділяють чотири хвилі масової міграції з території України. Першу хвилю, що почалася близько 1880 р. і тривала до вибуху Першої світової війни, зумовили переселенські акції російського й австро-угорського урядів на Далекий Схід і Балкани відповідно, та обезземелення значної частини українського селянства Галичини й Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу переважно до різних країн Північної та Південної Америки. Друга хвиля еміграції, що відбувалася головно від 1920 до 1930 р., носила в основному політичний характер: з України виїхало багато осіб, які в 1917 – 1920 рр. брали участь у змаганнях за самостійність України. Третя хвиля тривала від 1940 до 1954 р. і складалася з осіб, які опинилися поза Україною внаслідок Другої світової війни і відмовилися від повернення назад. По війні більшість спочатку перебувала в таборах для переміщених осіб та військовополонених а відтак поселилася в різних країнах Західної Європи та американського й австралійського континентів. Четверта хвиля почалася в другій половині 1980-их рр. у зв’язку з лібералізацією політичного режиму в СРСР і триває до цього часу. Внаслідок економічної кризи, що супроводжувала розпад СРСР і становлення незалежної України, мільйони українців виїхали і далі виїжджають на роботу до різних країн світу.