52. Україна в роки і с.В.

На початку вересня 1914 р. російська армія окупувала значну частину Східної Галичини. Це був важкий удар по українцях цього краю. Австро-угорське командування повірило в провокаційні чутки, розповсюджувані польською адміністрацією провінціїпро «таємні симпатії українців до росіян», унаслідок чого відступаючі габсбурзькі війська вдалися до переслідувань українців, яких постраждали тисячі. В серпні 1914 р. у Львові було засновано Головну Українську Раду — міжпартійний блок за участю радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій. Раду очолив К. Левицький. Розпочалося формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали Український легіон січових стрільців. Він брав участь у воєнних діях в районі Стрия та на інших ділянках фронту. Більшість учасників українських військових формувань були членами організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт».У березні 1916 р. стався новий поворот подій. Унаслідок так званого «Брусиловського прориву» російська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк та інші міста цього регіону. Кривава виснажлива війна викликала повсюдне зростання масового невдоволення. Чимало страйків і заворушень в Російській імперії, де наслідки війни були особливо тяжкими, проходили під гаслом «Геть війну». Особливо багато їх було у промислових районах України. Керували цими виступами переважно соціалістичні організації. Ці настрої не обминули й фронт, де цілі полки відмовлялися воювати. Посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче зубожіння - все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася напередодні тотальної катастрофи.

53. Утворення та основні етапи діяльності Української Центральної Ради.

На У в березні виникнуло не менше 170 Рад. Буржуазія створювала свої органи влади -суспільні комітети (у них входили колишні земцы, фабриканти, заводчики, поміщики, професура й ін.). 3 березня 1917 р. з ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створена Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський - відомі історики, що повернувся з посилання, лідер Товариства укр прогресистів. Повноваження Центральної рады і Грушевського були проголошені на Укр. ом національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800 чоловік, що подають усе укр. національні партії, профспілкові організації, селянські спілки. 4-я частина місць належала російським, єврейським, польським і ін. партіям (соціал-демократи, есери, Бунд). Керівництво ЦР стало створювати на місцях (повіти, міста, губернії) укр. рады, підтримувало заходи щодо створення укр.ой преси, введення укр. мови в школах і виникнення культосвітніх організацій («Просвіта»). ЦР висувала вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію У в складі Російської Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917 р. підтримку 3-х Всеукр. з'їздів: військового, селянського і робітника. 1 универсал: 10.06.1917г. Он провозгласил автономия Украины в составе России. 15.06.1917г. было создано правительства – генеральный секретариат, возглавил Винниченко. 2 универсал: 3.07.1917г. В нем говорилось о решении перенести осуществление автономии Украины до созыва Всероссийского учредительного собрания. 3 универсал: 7.11.1917г. После октябрьской революции, когда власть в Петрограде перешла в руки большевиков и временное правительство было свергнуто, Центральная Рада не признала большевицкого переворота и осудила его. Провозгласил создание украинской народной республики, но в составе России. Универсал содержал широкую программу преобразований: ликвидация помещичьего землевладения; введение 8-ми часового рабочего дня; установление гос. контроля народным правительством; обеспечение демократических прав и свобод; отмена смертной казни. Россия всеми силами стремилась удержать под своим влиянием украинские земли, 8.12.1917г. ее войска захватили Харьков и развернули наступление на Украину. 4 универсал: 11.01.1918г. Провозгласил независимость Украины. Украина стала субъектом международного права.

54. Зовнішня політика УНР. Берестейській договір та його наслідки. У зовнішній політиці Директорії вдалося розширити міжнародні зв'язки УНР - її визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія. Але налагодити зв'язки з радянською Росією не вдалося. Не визнали УНР країни Антанти й відроджена Польща, яка претендувала на Правобережну Україну. Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнавши гетьманської адміністрації, дипломати країн Антанти не збиралися визнавати й поновле­ну УНР. Проте більшовицька загроза дещо зблизила Антанту з Директорією. 22 січня 1919 р. УНР об'єдналася в соборну державу з Західноукраїн­ською Народною Республікою (ЗУНР), що утворилася на українських зем­лях, які перебували під владою Австро-Угорщини. Радянська Росія ще за існування Української Держави визнала недійсним Берестейський договір і розгорнула підготовку до нового вторгнення в Україну. Розпочалася друга війна УНР та радянської Росії (грудень 1918 -червень 1919р. 6 січня 1919 р. ра­дянську Україну проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). На переговорах в Одес^французи з представниками УНР поставили вимоги: • вивести зі складу Директорії Винниченка та Петлюру; • підпорядкувати Армію УНР французькому командуванню. Винниченко у відповідь на це вийшов зі складу Директорії і виїхав у емі­грацію, Петлюра ж вийшов зі складу УСДРП, ставши головою Директорії. Домовитися УНР та французам все одно не вдалося: відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовизмом, країни Антанти щед­ро підтримували Добровольчу армію. Війська Антанти, витісняючи україн-ську адміністрацію, вийшли на лінію Тирасполь-Бірзула-Миколаїв-Херсон. Петлюра відводив війська без бою. Його більше хвилювала си­туація на північних кордонах країни.

55. Основні напрямки політики П. Скоропадського у 1918 р.

Внутрішня політика гетьманського уряду: 1) сформирован кабінет міністрів із значних землевласників, в основному російськомовних (ряд укр. діячів відмовилися ввійти в кабінет через розгін ЦР); 2) налажен дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліція і т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною і т.д.). 3) Почате формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником Краснова - генералом Семеновим; 4) Відновлене помещичье землеволодіння. Зовнішня політика: а) спілка з Німеччиною; б) установлення дипломатичних відносин із 12 країнами; в) подписание мирного договору з Росією; г) безкінечна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східно-галицькі землі і Холмщину; д) контакти з белоказачьим Доном. Політика в області культури: а) створення умов для розвитку просвітництва й укр.ой культури; б) відкриття більш 150 гімназій, 2 університетів (Києві і Кам'янець-Подільському), Укр. ой Академії наук; в) національного архіву, Госбиблиотеки й ін. просвітніх центрів; г) введений у більшості шкіл укр.ий мова. У цілому влада Скоропадського не була стійкої, тому що: 1) не вирішила економічних проблем, вернув дореволюційні порядки на селі; 2) не створила національно-незалежної держави, окружив себе царськими чиновниками, що мріяли про «великої і неподільної Росії»; 3) проводила каральні експедиції (у захист поміщиків і нем. постачань); 4) опора на німецькі війська була хитливої, тому що Німеччина програвала війну й у ній зріла революція; 5) соц. база гетьманщини (значні власники) була занадто вузької, щоб влада протрималася тривалий час.

56. Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.

Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.

57. Проголошення ЗУНР та її злука з УНР. У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч. Национальная революция переросла в войну за независимость республики. Для защиты республики была создана УГА, численностью до 100 тыс. чел. Правительство ЗУНР обратилось к правительству УНР с предложением о воссоединении в единое государство. Торжественный акт состоялся 22.01.1919г.

59. Відновлення радянської влади в Україні в 1919р. Селянсько-повстанський рух. 1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічно'ї політики РНК України. Запро­ваджуваний економічний курс одержав назву «воєнного комунізму». Його складовими були: • націоналізація всіх підприємств; • заборона свобод" торгівлі, згортаний), запровадження карткової системи роз­поділу продуктів: • мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; • введення продовольчої розкладки. У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом»: У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Становище України на початку 1920 р. було надзвичайно складним. Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Унаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втра­тила 3-^.млн осіб. Промисловість була зруйнована, виробництво скоротилося приблизно в дев'ять разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєн­ного. Вартість карбованця порівняно з 1913р. зменшилася у 13 тис. разів. Формально вся влада в Українській Соціалістичній Радянській Респуб­ліці належала Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Уся повнота влади зосередилася в руках Центрального комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України і Ради Народних Комісарів (уряду) УСРР, склад яких переважно визначався ЦК Російської Комуністичної Партії (більшовиків). Приступаючи до соціально-економічних перетворень, більшовики зосере­дили увагу на розв'язанні аграрного питання. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком затвердив закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких, казенних, монастирсь­ких і удільних земель, конфіскованих радянською владою у 1919 р., до рук трудя­щих селян без усякого викупу. Перевага у наділенні землею віддавалася малозе­мельним селянам і сільськогосподарським робітникам. Після відновлення більшовицької влади розгорнулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82% зайнятих у промисловості робітників. Таким чином, власності були позбавлені не лише круп­ні й середні капіталісти, але й багато дрібних. Націоналізація відбувалась без на­лежної підготовки та економічного обгрунтування. Характерно, що підприємства, які перейшли у власність держави, в умовах розрухи здебільшого не діяли. Сотні тисяч робітників, рятуючись від голоду і скрути, переїхали в село. В Україні скла­лася надзвичайно важка економічна ситуація, що загрожувала паралічем промис­ловості й транспорту.

60. Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920. 22 квітня 1920 р. було складено Варшавську угоду між УНР і Польщею. Вона стала, по суті, повторенням основних положень декларації від 2 грудня 1919 р. Галицький уряд, що переїхав тоді до Відня, вирішив повернути попередню державну назву — ЗУНР. Варшавська угода складалася з трьох частин: загальної, торговельно-економічної та військової конвенції (останню було підписано 24 квітня). Польща згідно з угодою отримувала Холмщину, Підляшшя, Лемківщину, Західну Волинь, частину Полісся та всю Галичину. Україно-польський кордон визначався по лінії р. Збруч і далі вздовж східного кордону Рівненського повіту до Прип'яті. Збройні сили УНР переходили під командування Польщі. Залізниці на території України тимчасово підпорядковувалися польському управлінню. Утримання військ покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій — на польський. Водночас Польща визнавала незалежність УНР на чолі з головним отаманом С.Петлюрою, відмовлялася від претензій на поширення до кордонів Речі Посполитої 1772 р.

61. Утворення СРСР. Статус України в складі Радянського союзу. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий—березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. — Інститут міжнародних відносин). 10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.

62. Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація. Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927 р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави. Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію

63. Політика Узації: причини, суть, наслідки.

1923 р. – 12 З’їзд РКП(б), прийнята політика коренізації. Ця політика передбачала підсилення зі підготовки кадрів корінної нації. Ця політика проводилася по таким напрямкам: створення політичних та економічних умов для всебічного культурного розвитку нац. меншин. На чолі партійного апарату в У став Каганович. На чолі уряду став Чубар, керівник наркому юстиції був Скрипник. Перші кроки – впровадження укр. мови у державний та партійний апарат. У серпні 1923 року прийнята спеціальна постанова за якої всі урядовці повинні були пройти курси вивчення укр. мови. У 1925 р. вийшла постанова “Про використання укр.ої мови у державній публікації”. З 1922 р вся партійна документація велась укр. мовою. Зросла кількість укр. установ. 92 % дітей навчалися укр. мовою. У 1927 році укр. мовою видавали 50 % книг. У 1933 р на У існували 426 газет, з них 372 – україномовні. Укр. мова почала використовуватись у військових частинах, інших вищих навчальних закладах. Існували, навіть плани реорганізувати армію за територіальним принципом. Це підтримував Фрунзе. В 1934 р Київ став столицею У.. Водночас в У багато робилося для національних меншин. Було створено 13 нац. районів, 954 ради на селі, 100 нац. рад у містах. На У працювали німецькі, болгарські, польські, єврейські та інші школи, театри, бібліотеки. У. піклувалася також і про українців, які жили за межами У. (6,5 млн.). 2 млн. – на Кубані, 1,3 млн. – Курська губерня, 1 млн. – Воронезька губернія, 600 тис. – Туркестан. Тут створювали укр. школи, видавали газети укр. мовою. Під час проведення політики Узації були також певні помилки та пррахунки. На початку 30-х років Сталін припиняє політику Узації. Проводиться політика централізації та русифікації. Після того, як У. ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу.

64. В ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників, імена яких для історії так і залишилися невідомими, видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника. Держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35—45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих «ворогів народу». Нещадно експлуатувалося і село.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані «Запоріжсталь», «Азов-сталь», Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п'ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції, республіканського — 20,3%, місцевого — 9,9%. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

Так проходила форсована соціалістична індустріалізація — складова частина сталінської політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Чим цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації, то вони просто не відчули її результатів. Та й не дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

65. Советское правительство, взяв курс на модернизацию пром потенциала страны, сразу столкнулся с 3 проблемами:средства, сырье и раб руки для развития индустрии.Получить это все можно было от крестьянства.Выход Ленин видел в кооперации.Суть проблемы лежала лишь в том, каким способом в традиционную форму кооперации вложить новое социалистич. Содержание.Курс на коллективизацию СССР провозгласилна 15 съезде в 1927г.Задачи кол-ции:Создание коллективных соц.хоз-в в деревне;Повышение продуктивности с\х произ-ва.В начале кол-ю предполагалось проводить постепенно на основе добровольности и материальной заинтересованности. Однако развернувшаяся инд-я требовала огромных ср-в, их могли дать только крестьяне, кот. сост. Большинство населеня. Поэтому решено было провести форсированную кол-ю. Колхозы были удобной формой при помощи кот. можно было перекачивать ср-ва из аграрного сектора в пром-ть. В январе 1930 были установлены оч сжатые сроки проведения сплошной коллективизации.Для У. ее завершение планировалось на осень 1931 или не позднее весны 1932г. Коллективизация осущ. Насильственными методами. Для того чтобы сломить сопротивление зажиточных крестьян проводилась политика ликвидации кулачества как класса.В итоге кол-я была проведена, с\х стало колхозным.Цель была достигунта, крупные соц хоз-ва созданы.Насильственная кол-я имела тяж.последствия:1.200 тыс. семей было насильственно выселено с мест их постоянного проживания.2.в ходе кол-ии был ликвидирован самый работящий слой крестьянства.3.В ходе кол-ии произошло отчуждение крестьянина от земли.4.Крестьяне оказались на положении гос.крепостных.

66. Причини та наслідки голоду в Україні 1932-1933 рр. У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянсь­кої влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно об­грунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося. У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної вла­сності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини. В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пу­дів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей го­лодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшо­вицький геноцид проти українського народу.

64. Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на "прискорене соціалістичне будівництво", і саме політика "соціалістичної індустріалізації" мала принести успіх сталінському курсу "великого перелому". Ставилося за мету забезпечити переважний і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом. Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для України. Зокрема, завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн тонн (фактично було піднято на-гора 45 млн), а план виплавки чавуну в Україні — з 2400 до 6600 тис. тонн (фактично — 4330 тис.). Поряд з цим «пролетарська» держава безсоромно експлуатувала робітничий клас, насамперед методами примусу та залякування. Експлуатувалися й щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у «світле майбутнє». Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період НЕП, були замінені моральними, політико-ідеологічними.

В ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників, імена яких для історії так і залишилися невідомими, видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника. Держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35—45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих «ворогів народу». Нещадно експлуатувалося і село.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані «Запоріжсталь», «Азов-сталь», Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п'ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції, республіканського — 20,3%, місцевого — 9,9%. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

Так проходила форсована соціалістична індустріалізація — складова частина сталінської політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Чим цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації, то вони просто не відчули її результатів. Та й не дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

65. Советское правительство, взяв курс на модернизацию пром потенциала страны, сразу столкнулся с 3 проблемами:средства, сырье и раб руки для развития индустрии.Получить это все можно было от крестьянства.Выход Ленин видел в кооперации.Суть проблемы лежала лишь в том, каким способом в традиционную форму кооперации вложить новое социалистич. Содержание.Курс на коллективизацию СССР провозгласилна 15 съезде в 1927г.Задачи кол-ции:Создание коллективных соц.хоз-в в деревне;Повышение продуктивности с\х произ-ва.В начале кол-ю предполагалось проводить постепенно на основе добровольности и материальной заинтересованности. Однако развернувшаяся инд-я требовала огромных ср-в, их могли дать только крестьяне, кот. сост. Большинство населеня. Поэтому решено было провести форсированную кол-ю. Колхозы были удобной формой при помощи кот. можно было перекачивать ср-ва из аграрного сектора в пром-ть. В январе 1930 были установлены оч сжатые сроки проведения сплошной коллективизации.Для У. ее завершение планировалось на осень 1931 или не позднее весны 1932г. Коллективизация осущ. Насильственными методами. Для того чтобы сломить сопротивление зажиточных крестьян проводилась политика ликвидации кулачества как класса.В итоге кол-я была проведена, с\х стало колхозным.Цель была достигунта, крупные соц хоз-ва созданы.Насильственная кол-я имела тяж.последствия:1.200 тыс. семей было насильственно выселено с мест их постоянного проживания.2.в ходе кол-ии был ликвидирован самый работящий слой крестьянства.3.В ходе кол-ии произошло отчуждение крестьянина от земли.4.Крестьяне оказались на положении гос.крепостных.

67. Сталінський терор проти укр. народу в 20-30 рр. ХХ ст Становище в Україні після завершення громадянської війни було надзвичайно важким. Кращі борці за волю України загинули. Господарство опинилося в стані глибокої кризи. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. Українські землі знову поділили радянська Росія, Польща, Румунія, Чехословаччина. Найбільша частина України з населенням майже 40 мли стала об'єктом небаченого за своїми масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи. Втім почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи. Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення, прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах. Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію. Радянсько-більшовицька влада поверталася до традиційно тоталітарних методів керівництва й управління. Почався період соціалістичної індустріалізації, колективізації сільського господарства, сталінських п'ятирічок, масових репресій та жахливих голодоморів. Перший голодомор в Україні стався в 1921-1922 рр. Головною його причиною були наслідки політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України.

68. Восточная Галиция и Западная Волынь.По рижскому договору 1920г между РСФСР, УССР и Польшей польское правительство обязывалось гарантировать права нац меньшинств и обеспечить свободное развитие их культур, языков и вероисповеданий.Оккупанты установили в Зап укр режим террора и насилия.Из гос учреждений освобождались все служащие, кот отказывались от присяги на верность польскому гос-ву.После оккупации Восточной Галиции и Западной Волыни прав-во переименовало эту тер-ю Восточную Малопольшу, а в последствии – в Польшу «Б».Край был разделен на 5 воеводств-волынское, львовское,полесье,станиславское и тернопольское.Оккуп-я западноукр земель польшей стала периодом застоя в эк. края.Много пром. Пр-ий было ликвидировано или переведено в центр. Польшу.Тяжелое эк положение,соц и нац угнетение приводили к усилению борьбы народных масс Зап Укр против иностр захватчиков.

Северная буковина.Более жестоким террором сопровождался захват Румынией Буковины.Политика Бухареста основывалась на пренебрежении правами украинского народа.18 декабря 1918 румынский король подписал декрет о присоед буковины к Румынии.После замены военного управления гражданским политика террора не прекращалась.В то время как польская власть не отрицала совместное славянское прошлое поляков и украинцев,бухарест объявил украинцев Буковины «украинизированными румынами».К концу 1924 в Буковине были закрыты все укр школы.Тотальная румынизация охватила все население Буковины и Бессарабии.Даже фамилии менялись на румынский образец.Румынск господство привело к упадку пром-ти края.В глубоком кризисе пребывало с\х.Сохр помещичье землевлад-е.Крестьяне облагались многочисленным налогам, кот имели феод характер.Взимался налог за проезд дорогами, за въезд вгород, пользование пастбищами.Налоги забирали почи весь доход крестьянских хоз-в.В феврале 1938 в Румынии был установлен фашистский режим генерала Антонеску.

Закарпатская Укр.В лучшем положении находилось укр население закарпатья.однако демонстрируя благосклонное отношение к укр народу,прав-во Чехословакии мало что делало для эк развития края.В чехослов.Закарпатью отводилась роль эк заброшенной провинции.Опред развитие получила лесная и лесохим пром-ть.Рабочие подвергались беспощадной эксплуатации.Не в лучшем положении нах и сельское население.Помещикам принадлежало в 3 раза больше земли, чем крестьянским хоз-вам.Чешская администрация внешне более благосклонно,чем румынская и польская власти,относилась к развитию народного образования.Однако полнон отсутствие укр ВУЗов обрекало укр яз и культуру на второстепенность. Карпвтская Укр.Мюнхенским соглашением 1938 часть тер-ии Чехослов.была передана Германии. У закарпатских украинцев появилась надежда на получение автономии для Закарпатья.3 октября 1938 только что созданный русский нац совет выдвинул требование реальной автономии от центра.Прав-во чехосл пошло на это 11 октября было создано первое прав-во так наз.Карпаторусского гос-ва.премьером кот был назначен Августин Волошин.

69. Інтегра́льний націоналі́зм — теорія Дмитра Донцова, ідеологія ОУН. Інтегральний означає чинний (дія, справа). Основи теорії : на чолі України має бути верховний правитель, в країні повинна діяти єдина партія — ОУН, велика роль відводилась церкві.Інтегральний націоналізм є всеєвропейським феноменом. Під інтегральний націоналізм потрапляє ідеологічна платформа ОУН та ідеї Донцова, хоч властиво термін «інтегральний націоналізм» вони майже не використовували. Також інколи термін «інтегральний націоналізм» замінюють одним словом «інтегралізм».Інтегральний націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 — початку 20 ст. і відповідно до викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний. Для ідеологів інтегрального націоналізму цей термін теж став не випадковим. З одного боку в широкому розумінні «інтегралізм» вказував на всеохоплення націоналізму, а з іншого (у більш вузькому значенні) — на той соціальний устрій, до встановлення якого прагнули інтегральні націоналісти. Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства, національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій (тобто профсоюзів/синдикатів) та повне заперечення процедури голосування за ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіївРізні сучасні націоналістичні рухи декларують тяглість своєї ідеології до інтегралізму. Проте частина із них оголошують, що ряд його ознак зараз безнадійно застаріли (приміром КУН, ОУН, МНК), а інші вважають, що його потрібно лиш пристосувати без докорінних змін (приміром Соціал-Націоналістична Асамблея, Патріот України).