43. Політика Австрійської монархії на західноукраїнських землях в кінці 18 - першій половині 19ст.

. В 1848г. волна революционного духа охватила всю западную половину европейского материка. В Австрийской империи это движение откликнулось более громко, чем в других странах: восстала Венгрия, восстали славянские народы Австрии, которые были подготовлены предшествующим культурническим и общественным движением. Центральной и Восточной Европы за свободу и дала название революции – “Весна народов”. В 1848г. во Львове вышла в печать первая украинская газета “Зоря Галичская”, а также была созданная культурно-просветительская организация “Галицько-Руська матиця”. Главный Русский Совет через “Звезду Галичскую” пропагандировала свою программу политической деятельности, которая потом надолго оставалась программой передовой части галичской интеллигенции. В ней шла речь о “добре и счастье народа” в демократическом значении этого слова. Далее идет “развитие и подъем народности во всех ее частях”, то есть усовершенствование языка, введение его в школах, издание газет и книг на украинском языке. И, наконец, охрана конституционной свободы и попытка искать пути улучшения жизнь лишь в границах конституции.

Після реформ «освіченого абсолютизму» австрійської Імператриці Марії-Терези (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790) (аграрна ре­форма (передбачала: • звільнення селян з особистої залежності від по­міщиків, • передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; • чітке визначення роз­міру панщини - до ЗО днів на рік); церковна реформа (здійснювалася протягом 1770-поч. 1780-х років і передбачала: • зрівняння прав католи­цької, протестантських і греко-католицької церков та забезпечення вірую­чим цих віросповідань однакових можливостей вступу до університетів та на державну службу, купівлі-продажу землі тощо; • підпорядкування церк­ви державі та надання священникам статусу державних службовців з від­повідною платнею), освітня реформа (передбачала: • ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на місці єзуїтської колегії університету (1784); • запро­вадження системи початкових і середніх шкіл (1777), причому в початковій школі навчання для дітей мало проводитися рідною мовою) вже незаба­ром прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними австрій­ськими правителями - Леопольдом II (1790-1792) та Францом (1792-1835).

44. З перших днів війни пліч-о-пліч з росіянами хоробро боролися проти спільного ворога українці. Особливо багато їх було в тих частинах, які формувалися в Україні (Вузькі козаки, Ізюмський, Маріупольський, Сумський, Охтирський гусарські полки, Київський та Чернігівський драгунські полки тощо). Чимало українців було серед ополченських формувань. На Лівобережній Україні замість восьми запланованих полків населення виставило 15 (дев'ять полтавських і шість чернігівських). Кожний полк налічував 1200 козаків. Крім того, було сформовано п'ять кінних підрозділів — загони «лісових козаків» у Київській, Подільській та Волинській губерніях, у Тернопільському окрузі. Всього Україна виставила 68,9 тис. вояків, у тому числі 33,4 тис. кінних (без офіцерів).

Беручи участь у боротьбі проти наполеонівських військ, українські селяни сподівалися на звільнення від кріпосницької залежності, а козаки — на повернення своїх прав та привілеїв. Захист вітчизни, рідної землі вони вважали своїм святим обов'язком. Українці не лише перебували в лавах діючої армії, а й допомагали їй продуктами, фуражем, майном, транспортними засобами, коштами. Усього на потреби боротьби проти загарбників в Україні було зібрано 9 027 700 крб., 13,5 пудів срібла, кілька кілограмів золота. Із загонів чернігівських ополченців та козаків у серпні—вересні 1812 р. був створений кордонний ланцюг протяжністю 88 км — від с. Клюзи Городнянського повіту до с. Осадчини Остерського повіту. Чимало яскравих сторінок у героїчний літопис війни вписали воїни-українці І. Галченко, 1. Ліченко, М. Паламаренко, партизанські ватажки Є. Четвертак та Ф. Потапов.

Боротьба з наполеонівською навалою не зробила, однак, українців ні вільними, ні щасливими. Але разом із тим закордонний похід російської армії, у складі якої було багато українців, сприяв піднесенню національної свідомості, підштовхнув їх, як і інші поневолені народи Російської імперії, до боротьби проти кріпосництва й самодержавства.