27. Гетьманування п. Тетері.

1663 року, після зречення Ю. Хмельницького, гетьманом на Правобережжі став Павло Тетеря (1663-1665 pp.).

Продовжуючи політичну лінію І. Виговського, спираючись на Запоріжжя й підтримку Речі Посполитої, Павло Тетеря намагався об'єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, правобережний гетьман вимагав від польського уряду:

•підтвердити привілеї козацької старшини;

•розв'язати церковне питання (скасувати залежність православної ієрархії від римо-католицької та повернути православним церкви, захоплені уніатами);

•дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою й Волощиною;

•розпочати мирні переговори з Московською державою тощо.

Згодом П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім — з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під зверхністю московського царя.

У жовтні 1663 року П. Тетеря зібрав 24-тис. козацьке військо, заручившись підтримкою союзників, розпочав воєнні дії. Протягом листопада 1663 - січня 1664 pp. польсько-українські війська й татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України. Однак селянські виступи проти польської шляхти незабаром змусили П. Тетерю повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском московських військ, очолюваних Г. Ромодановським, та полків лівобережного гетьмана І. Брюховецького відійшла через Білорусь у Польщу.

Після невдалих воєнних дій гетьман намагався стабілізувати становище політичними засобами. Він вимагав від польського короля:

•дозволу на переговори з Москвою;

•усунення кількох представників польської адміністрації на Правобережжі;

•звільнення з ув'язнення Ю. Хмельницького й митрополита Й. Тукальського - Нелюбовича.

28. Гетьманування і. Брюховецького.

Брюховецький Іван Мартинович –Гетьманом був обраний у 1663 р. На Чорній раді під Ніжи­ном як ротииник Запорозької Січі. Різні старшинські групи висували своїх кандидатів: ніжинського полковника В. Золотаренка і наказного гетьмана Я. Сомка, ротии народні маси до­моглися обрання І. Брюховецького, який обіцяв зменшити по­бори, обмежити феодальне гноблення. Запорожці на руках винесли його з шатра і вручили гетьманські клейноди.

Упродовж кількох днів у Ніжині та його околицях чернь грабувала й убивала заможних людей. І. Брюховецький поски­дав із посад усю попередню старшину й поставив нову зі своїх прихильників та запорожців. Сомка й Золотаренка він звину­ватив у зв'язках з польською шляхтою, їх було страчено, а їхніх прихильників у кайданах відправлено до Москви.

Перші три роки свого гетьманування І. Брюховецький вою­вав із Ю. Хмельницьким, а потім із П. Тетерею та поляками.

Витіснивши останні польські й Тетерині війська з Лівобереж­ної України й жорстоко помстившись тим, хто визнав владу польського короля, І. Брюховецький розгорнув військові опе­рації на Правобережжі. Головних військових успіхів доміг­ся 1665 р., коли козаки разом з російськими військами взяли Корсунь, а потім розбили польське військо неподалік від Білої Церкви.

Тим часом нова старшина захоплювала землі, посилювала гноблення селян, рядових козаків і міської бідноти. Війна з Польщею і загострення класової боротьби змусили Брюховецького шукати підтримки царського уряду. У вересні 1665 р. Він з численною делегацією виїхав до Москви. Одружившись із дочкою князя Дмитра Долгорукова, дістав титул боярина й Шептаківську волость на півночі Чернігівщини у довічне володіння. У тому самому році І. Брюховецький підписав так звані Мос­ковські статті, що зміцнювали позиції царизму на Лівобережній Україні.

У 1666—1668 рр. У Переяславському, Миргородському та Ніжинському полках ротии гетьмана спалахнули народні по­встання. Брюховецький кинув ротии повстанців численні сили козаків, які за підтримки царського війська та загонів калмиків завдали їм поразки.

На початку травня 1668 р. І. Брюховецький з найманим військом і запорожцями вийшов із Гадяча й зупинився побли­зу с. Диканька. Туди ж підійшов і гетьман Правобережної Украї­ни П. Дорошенко. Між гетьманами виник конфлікт, у резуль­таті якого 27 червня 1668 р. І. Брюховецького було вбито розлю­ченою юрбою.