3.3. Колективи (групи) працівників в організації

Колектив (група) – дві й більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Групи, які створені волею керівників організації, називаються формальними. Вони виникають при поділі праці:

• горизонтальному (формуванню підрозділів);

• вертикальному (виникнення рівнів управління).

Первинною функцією формальних груп є виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей.

У кожній організації існує три типи формальних груп:

1. Групи керівників (командні групи), до яких можуть належати: президент компанії та віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділами; командир авіалайнера, другий пілот і бортінженер; директор заводу і його заступники, ректор академій та проректори; начальник цеху та його заступники.

2. Цільові виробничі групи, які формують особи, що виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціалізованими. В організації можуть існувати групи конструкторів, фінансистів, маркетологів та ін.

3. Комітети – це групи, яким організація делегує повноваження щодо виконання конкретного завдання. До них належать ради, комісії, збори, команди тощо. За функціональним призначенням виділяють два основні типи комітетів:

• спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних, глобальних чи делікатних питань, вироблення альтернативних рішень тощо;

• постійний – діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада, ревізійна комісія, група планування, комісія з розгляду скарг працівників та ін.).

Неформальні групи в організаціях створюються на підставі соціальної взаємодії.

Неформальні та формальні групи мають певні спільні характеристики:

• ними управляють лідери на основі конкретної ієрархії;

• мають певну структуру управління і взаємодії;

• використовують в своїй діяльності неписані правила (норми);

• застосовують певну системи винагород, заохочень і санкцій.

Не менш суттєвими є і відмінності між ними:

• формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні – спонтанно;

• структура формальних груп формується свідомо, неформальних - унаслідок соціальної взаємодії;

• до формальних груп вступають з метою реалізації її цілей, отримання доходу, досягнення престижу тощо, до неформальної – для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, захисті, тісному спілкуванні;

• формальна група створюється, як правило, за рішенням керівників, неформальна – внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.

Основні особливості неформальних груп:

• застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення групових еталонів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

• опір змінам, який виникає у зв’язку із загрозою існуванню неформальної групи;

• наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, що й лідери формальних груп. Відмінність між ними лише в тому, що лідер формальної групи отримує свої повноваження офіційно (в конкретній сфері), а лідер неформальної – через визнання його групою. Тому сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації, але все-таки його основні функції стосуються допомоги групі в досягненні цілей та закріпленні її існування.