50. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембрідзька школа. А. Маршалл.

Формування неокласичної традиції в економічній теорії.Кембрідзька Школа. А.Маршалл. У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і «теорії граничної корисності», що збагатило науку більш глибоким аналізом взаємозв'язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження. А. Маршалл зборов суперечності теорії граничної корисності й теорії факторів виробництва і сконцентрував основну увагу на розробці теорії ціни. Основні його теоретичні надбання витримали іспит часом і користуються популярністю й дотепер.Артур Пігу тагож представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. У книжці «Економічна теорія добробуту» (1924) Пігу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагромадження капіталу й виробничу енергію.Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Ральф Джорж Хоутрі (1879—1975), англійський економіст, представник кембріджської школи. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічна влада. Найбільш відомі його праці «Добра й погана торгівля», «Капітал і зайнятість». Хоутрі розглядав економічну діяльність у тісному взаємозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому Хоутрі вва жав, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності. Хоутрі належить пріоритет у створенні теорії, яка зв'язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом.

51. Франція на рубежі XIX - XX ст. Сповільнення темпів розвитку

Франція не могла досягти таких темпів промислового розвитку, як США і Німеччина, в першу чергу через відсутність у неї сировинної бази. В 1913 р. Франція видобувала лише 2/3 необхідного їй вугілля. А імпортне вугілля було дорогим, що знижувало конкурентоспроможність французької продукції. Крім того, в промисловості Франції було надто зношене обладнання і застарілі технології. Все це вимагало заміни, а коштів на інвестиції не було через:

1) економічні втрати, понесені внаслідок поразки у війні з Прусією (1870), які становили 16млрд франків, в тому числі 5млрд контрибуції. Крім того, Німеччина відібрала у Франції Ельзас і Лотарингію, де с великі запаси залізної руди;

2) французька буржуазія віддавала перевагу банківській діяльності. В кінці XIX на початку XX ст. лихварські риси французького капіталізму і це більше посилились. За 1870 1913рр. обсяг промислової продукції Франції виріс всього в три рази, тоді як в США - в 13 разів, Німеччині - в 7разів.

До 80-х рр. XIX ст. Франція пересунулась із другого місця в світовому промисловому виробництві на четверте, після США, Англії та Німеччини. Напередодні Першої світової війни по виробництву сталі Англія поступалась Німеччині в 4 рази, а США -майже в 7 разів.