- •Лекція 3
- •Лекція 4.
- •2 Хвилі
- •3 Хвиля 1945 – наші дні
- •3 Хвиля поділяється на 2 періоди:
- •Лекція 6.
- •Представницькими органами (установчі збори або парламент).
- •Прийняття конституції на референдумі.
- •Лекція 7.
- •Лекція 8
- •Лекція 9.
- •Лекція 10.
- •Лекція 11.
- •Лекція 12.
- •Лекція 13.
- •Лекція 14. Тема: Форма держави
- •Лекція 15.
- •Лекція 16. Парламенти в зарубіжних країнах
- •Лекція 17. Глава держави
Лекція 6.
Конституція приймається в наступних випадках:
При створенні нової держави:
Утворення держави в процесі деколонізації (60-70ті роки – процес деколонізації).
В процесі об’єднання держав.
В процесі розпаду держави, утворення на її території декількох держав (1992 - Чехословаччина).
У випадку різких соціально-політичних, соціально-економічних змін (революції).
Фактичні суспільні відносини зазнали принципових змін, внаслідок чого виникає об’єктивна необхідність прийняти нову конституцію для того щоб фактично закріпити відповідні зміни (розрив між юридичною і фактичною конституцією, коли внесення змін є неможливим).
Розробка конституції
При розробці конституції, в більшості випадків, парламент не відіграє провідної ролі, а функції розроблення конституції покладаються на спеціально створення конституційні комісії. Винятком в цьому відношенні може бути Конституція Італії, яка безпосередньо розроблялася парламентом. Конституційні комісії як органи, які покликані розробляти текст конституції можуть утворюватися двома способами:
Утворюються представницькими органами (приклад – Конституція Росії 1993 р.).
Відповідні конституційні комісії можуть створюватися або урядом або главою держави (приклад – Конституція Франції 1958р.).
При розробленні конституції в авторитарних чи тоталітарних державах безпосередньо текст конституції створюється політичною партією, яка є головної і єдиною в межах відповідної держави.
Прийняття конституції
Представницькими органами (установчі збори або парламент).
Установчі збори поділяються за способом формування:
Установчі збори, які обираються безпосередньо населенням.
Установчі збори, які частково обираються населенням, а частково призначаються главою держави або уряду.
За компетенцією:
Суверенні установчі збори – остаточне рішення щодо прийняття конституції належить установчим зборам.
Несуверенні установчі збори – установчі збори, які приймають конституцію, однак текст конституції потребує затвердження іншими органами або референдумом.
Установчі збори також поділяється на:
Установчі збори з обмеженою компетенцією – мають право лише на прийняття конституції і саме цією функцією їхня діяльність і обмежується.
Установчі збори з необмеженою компетенцією – установчі збори, які мають право крім прийняття конституції вирішувати також і інші питання (в Італії після ІІ Світової війни, референдум – яка форма державного правління має бути в державі: республіка чи монархія? Голоси розділилися майже порівну, але з перевагою республіки, після цього були скликані установчі збори).
Прийняття конституції парламентом
У випадку прийняття конституції парламентом, він може формально наділятися повноваженнями установчої влади. В окремих випадках парламент формально не наділяється установчою владою, приймаючи конституцію в межах здійснення своїх повноважень.
Прийняття конституції на референдумі.
У випадку затвердження конституції шляхом референдуму, розроблення конституції здійснюється або парламентом (установчими зборами) або спеціально створеними органами, які формує виконавча влада (Франція, Росія, Казахстан).
Внесення змін до тексту конституції
Субєкти ініціативи внесення змін до конституції
Право на ініціювання процедури внесення змін до тексту конституції за загальним правилом належить лише окремим суб’єктам законодавчої ініціативи.
За народною ініціативою. При цьому встановлюється, як правило, певна чисельність (в Італії – 500 тис, в Австрії, Швейцарії – 100 тис)
За ініціативою законодавчого корпусу – суб’єктом ініціативи є кваліфікована кількість парламентарів (США – право ініціативи має будь-який з парламентарів).
За ініціативою президента або глави виконавчої гілки влади. В багатьох випадках після внесення змін вони можуть вимагати обов’язкового затвердження на референдумі. В окремих випадках з питання внесення змін до конституції референдум може бути призначений за ініціативою відповідних суб’єктів.
Особливість внесення змін до конституцій федеративних держав полягає в необхідності в багатьох випадках затвердження відповідних змін суб’єктами федерації.
Існує також поняття відміни конституції (Швейцарія – але для цього має бути прийняте рішення на референдумі).
Лекція 6. Правова охорона конституцій зарубіжних країн
Поняття та способи правової охорони конституцій зарубіжних країн
Правова охорона конституції може розглядатися в широкому і вузькому розумінні.
В широкому розумінні правова охорона являє собою діяльність всіх органів державної влади, яка спрямована на забезпечення основ державного і суспільного ладу, передбаченого конституцією.
У вузькому розумінні правова охорона являє собою діяльність спеціально уповноважених органів конституційного контролю.
Президент як гарант конституції (знайти відповідні положення Основного закону ФРН і Конституції РФ);
Парламент, який здійснює правову охорону конституції самостійно, а також за допомогою спеціально створених парламентських органів.
Парламентська охорона здійснюється за допомогою делегованого законодавства або за допомогою спеціально створених органів.
Способи здійснення правової охорони можуть бути як правові, так і неправові:
Право на опір (не правовий спосіб правової охорони конституції).
Правова охорона здійснюється за допомогою конституційного контролю та нагляду. При конституційному контролі акт, виданий всупереч конституції, скасовується спеціально уповноваженим органом, в той час як при конституційному нагляді орган конституційного нагляду має право лише звернути увагу на невідповідність прийнятого акту нормам конституції, а в окремих випадках призупинити дію цього акту. Крім того, при конституційному контролі правова охорона здійснюється вибірково, в той час як при конституційному нагляді правова охорона має постійний характер.
Конституційний контроль – таємна рада, В.Бр.
Сучасна модель – США.
Ознаки американської моделі конституційного контролю:
Конституційний контроль має абсолютний характер, це означає, що конституційному контролю підлягає будь-який закон чи інший нормативно-правовий акт, який суперечить конституції.
Право здійснення конституційного контролю відповідно до американської моделі конституційного контролю належить всім судам (будь-який суд може не застосовувати положення закону, якщо воно суперечить конституції - США. В окремих країнах, які сприйняли американську модель конституційного контролю право здійснювати конституційний контроль належить не всім судам, а виключно вищим судовим інстанціям – Індія, Австралія).
Конституційний контроль має інцидентний характер, що означає, що конституційний контроль здійснюється у звязку з розглядом конкретної справи, а правом ініціативи здійснення такого конституційного контролю наділяються виключно учасники судового процесу.
Казуальний характер конституційного контролю.
В США будь-який акт не визнається не чинним, він просто не застосовується, формально зберігаючи свою чинність (через наявність жорсткої моделі принципу розподілу влад, стримувань і противаг; у випадку скасування акту судом, він по суті виступає правотворцем, чого відповідно до принципу поділу влад бути не може à проблема «мертвого законодавства»).
В межах американської моделі конституційного контролю суди не вправі скасовувати (визнавати не чинними) нормативно-правові акти. Наслідком прийняття судового рішення є не формальне скасування нормативно-правового акту, а його невикористання у майбутньому.
Європейська (континентальна) модель конституційного контролю. Головна відмінність континентальної моделі полягає в тому, що такий контроль здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціально створеним органом конституційного контролю. Теоретичне обґрунтування цієї моделі було здійснено Гансом Кельзеном, який вважав, що:
Конституційний контроль має здійснюватися спеціально створеним органом і не може здійснюватися органами, які створюють правові норми.
Такий орган повинен складатися з відомих фахівців у галузі права.
Європейську модель називають ще моделлю т.зв. «тотального конституційного контролю», що характерний для ФРН, однак відмінність класичної австрійської моделі від німецької моделі конституційного контролю полягає в тому, що в Німеччині участь у здійсненні конституційного контролю приймають також і суди загальної юрисдикції. В Німеччині Федеральний конституційний суд перевіряє закони на предмет їх формальної і змістовної (матеріальної) відповідності Основному закону ФРН, вирішує спори між субєктами федерації та загально-федеральними органами, здійснює тлумачення положень Основного закону, які стосуються повноважень вищих органів влади.
Конституційний контроль в Німеччині може бути як абстрактний (на запит федерального уряду, земельного уряду або третини Бундестагу з питань відповідності законів земель Основному закону або про сумісність земельного права з загальнофедеративним), так і конкретний (здійснюється за запитом суддів - формально правова держава).
Французька модель конституційного контролю. У Франції конституційний контроль є попереднім, це означає, що такий контроль здійснюється після прийняття але до набуття чинності відповідного нормативно-правового акту. Конституційний контроль здійснюється двома органами – Конституційною Радою і Державною Радою. Конституційна Рада розглядає питання відповідності законів конституції, а Державна Рада розглядає питання відповідності актів органів виконавчої влади нормам конституції. Обовязковий конституційний контроль у Франції передбачений за органічними законами та регламентами палат парламенту, факультативний – за звичайними законами.
Правом факультативного конституційного контролю наділяються Президент, уряд, Голова Сенату, Голова Національний зборів, а також 60 депутатів нижньої палати парламенту.
В межах європейського континенту своєрідністю визначається швейцарська модель конституційного контролю. Ця своєрідність проявляється в тому, що предметом конституційного контролю не можуть бути союзні або загально федеративні закони, а лише закони кантонів.
Для швейцарської моделі характерний інститут публічно-правового позову. Даний інститут використовується також в країнах Латинської Америки де він отримав назву процедура ампаро (вперше була передбачена в Мексиці). Для цієї процедури характерні наступні ознаки:
Скарга про перевірку законів чи інших правових актів може бути подана будь-якою фізичною або юридичною особою.
Аргумент скарги – порушення права, що гарантоване конституцією.
Мета скарги – звільнення особи від застосування до неї цього акту.
Перевірка конституційності нормативно-правового акту провадиться шляхом проведення відкритого судового розгляду, сторонами в якому виступають особа і орган державної влади, який видав відповідний нормативно-правовий акт.
Принциповою ознакою, яка відрізняє інститут ампаро в країнах Латинської Америки від американської моделі є те, що рішення, яке виноситься судом в межах процедури ампаро має виключно індивідуальний характер, а отже поширюється лише на суб’єктів відповідних правовідносин.
Конституція Австрії – питання конституційного контролю.
Види і форми конституційного контролю
За часом здійснення:
Попередній – здійснюється після прийняття відповідного акту, але до набрання ним чинності.
Наступний - здійснюється після набуття нормативно-правовим актом чинності.
За формами здійснення наступний конституційний контроль поділяється на:
Абстрактний – здійснюється безвідносно до юридичних фактів.
Конкретний – здійснюється лише за необхідності прийняття рішення, що пов’язане з розглядом конкретної справи.
За ознакою обов’язковості:
Обовязковий
Факультативний
За змістом:
Формальний – перевіряється дотримання процедурних правил
Матеріальний – перевіряється відповідність нормативно-правового акту положенням конституції.
Франція, Німеччина, Італія, РФ, Іспанії.