Лекція 16. Парламенти в зарубіжних країнах

Вживають 2 терміни:

1. Парламент

2. Легіслатура

Враховуючи те, що крім здійснення законодавчої функції, такий орган виконує і ряд інших важливих функцій, коректнішим терміном є «парламент». Це пов’язано з тим, що термін «легіслатура» обумовлюється розглядом цього органу як такого, що здійснює виключно законотворчу діяльність.

Ознаки парламенту:

1. Основна компетенція – законодавча.

2. Установча роль парламенту, значення якої залежить від моделі парламенту.

3. Постійно діючий характер парламенту. Цим парламент відрізняється від конституційних конвентів.

4. В основі діяльності парламенту лежить принципи народного (національного) університету. Т.ч. парламент є виборним органом.

5. Парламент є колегіальним органом. Поруч з терміном парламент використовують також термін «парламентаризм», який розглядається як ситуація, за якою парламент відіграє провідну або істотну роль в системі органів державної влади.

Виділяють такі моделі парламенту:

• Парламенти в країнах з парламентарною формою правління. В такому випадку парламент розглядається як орган, що представляє інтереси всього народу. Характерні наступні ознаки:

1. Саме парламент формує уряд, який несе перед ним політичну відповідальність.

2. Парламент обирає президента.

3. Повноваження парламенту можуть бути достроково припинені.

4. Парламенти країн з парламентарною формою правління мають необмежену компетенцію, яка виражається в наступному:

1. Парламент приймає закони, які мають вищу юридичну силу відносно будь-яких актів.

2. Інститут відповідальності уряду перед парламентом.

3. Підзвітність судової влади.

4. Виконання парламентом бюджетної функції.

• Парламенти в президентських республіках:

1. Парламент розглядається як орган саме законодавчої влади. В таких випадках парламент не приймає участі у формуванні виконавчої влади або така участь є обмеженою.

2. Уряд не несе політичної відповідальності перед парламентом.

3. Повноваження парламенту не можуть бути достроково припинені (e.g. США).

4. Компетенція парламенту має обмежений характер, тобто закони можуть прийматися лише з тих питань, які передбачені у самій конституції.

• Парламенти в змішаних республіках:

1. Інститут політичної відповідальності уряду перед парламентом.

2. Можливість дострокового припинення повноважень парламенту.

Законодавча функція парламенту може мати як необмежений характер, так і обмежуватися певними факторами. До таких факторів насамперед слід віднести:

1. Форму державного правління – в президентській та змішаній республіках законодавча функція парламенту обмежується нормотворчими повноваженнями виконавчої гілки влади.

2. Територіальний устрій – в державах федеративної форми територіального устрою законодавча компетенція парламенту обмежується правами суб’єктів федерації. Т.ч. парламент не має права приймати закони, якщо вони регулюють питання, віднесені до сфери відання суб’єктів федерації.

Структура парламенту

На сьогоднішній день в літературі наявність 2х палат парламенту пояснюється 2ма чинниками:

1. В країнах з федеративною формою територіального устрою наявність 2х палат парламенту є традиційною. В такому випадку нижня палата розглядається як така, що представляє інтереси всього народу, а верхня представляє інтереси суб’єктів федерації.

2. Втім, використання двопалатної структури парламенту є властивим і для багатьох країн з унітарною формою територіального устрою. В цьому разі верхня палата парламенту представляє інтереси регіонів і розглядається як така, діяльність якої спрямована на обмеження можливих зловживань повноваженнями нижньої палати. Т.ч. в межах самого парламенту існує своєрідна системи стримувань і противаг, яка унеможливлює парламентське свавілля.

Формування парламенту

Нижні палати обираються безпосередньо населенням. Порядок формування верхніх палат парламенту має різновиди:

1. Верхня палата може формуватися шляхом прямих виборів. Класичний приклад – США, де сенатори обираються безпосередньо населенням.

2. Верхня палата може формуватися шляхом непрямих виборів. Приклад – Австрія, де ландтаги обирають депутатів верхньої палати.

3. Верхня палата може обиратися шляхом призначення. Приклад – ФРН, де члени Бундестагу призначаються місцевими урядами.

4. Змішаний – частина депутатів обирається, а частина призначається. Приклад – Італія: за загальним правилом депутати сенату обираються, однак Президент може призначити до 5 сенаторів, крім того, колишні президенти Італії, у випадку, якщо вони того забажають, так само можуть бути сенаторами.

5. Своєрідний спосіб формування верхньої палати парламенту існує в Норвегії та Ісландії. В Ісландії обирається повністю парламент, після чого в самому парламенті зі складу парламентарів шляхом виборів формується верхня і нижня палати парламенту.

Існує загальна закономірність – обсяг і зміст повноважень верхньої палати парламенту залежить від її способу формування. Чим демократичніший спосіб формування верхньої палати парламенту, тим більша компетенція цієї верхньої палати. Виділяють 2 моделі верхньої палати парламенту: сильна і слабка.

• Сильна модель передбачає реальну можливість обмеження верхньою палатою парламенту законодавчої функції нижньої палати. Своєрідний спосіб формування верхньої палати парламенту існує в Норвегії та Ісландії. В Ісландії обирається повністю парламент, після чого в самому парламенті зі складу парламентарів шляхом виборів формується верхня і нижня палати парламенту. Як правило термін повноважень парламенту складає 4-5 років і термін повноважень верхньої палати є більшим (Франція – 9 років). Втім, повноваження парламенту в парламентарних або державах зі змішаною формою правління можуть бути достроково припинені з таких підстав:

1. Висловлення парламентом резолюції недовіри уряду.

2. Відмова у довірі уряду.

Різниця між цими поняттями полягає в тому, що в одному випадку питання ініціюється самим урядом, а в іншому питання ініціюється парламентом.

3. Неможливість сформувати парламентом коаліції, що призводить до відсутності уряду протягом певного часу.

4. Відмова парламенту в підтримці кандидата на посаду Прем’єр-міністра.

5. Неспроможність парламенту протягом встановленого періоду прийняти закон про державний бюджет.

6. В конституціях зарубіжних країн передбачені також і інші підстави дострокового припинення повноважень парламенту.

Правовий статус парламентаря

Традиційно визначається в контексті проблем імперативного та вільного мандату.

Імперативний мандат передбачає право виборців:

• Наказувати депутату вчиняти або не вчиняти відповідні дії;

• Відкликати депутата.

Вільний мандат передбачає:

• Депутат представляє інтерес не виборчого округу, а всього народу

• Депутат не може бути відкликаний.

• Формально депутат не несе відповідальності перед виборцями, але враховуючи об’єктивне бажання будь-якої особи бути переобраним депутат враховує думку виборців.

Питання вільного/імперативного мандату тісно пов’язане з проблемою фракційної дисципліни, яка особливо гостро існує в країнах з парламентарною формою правління.

Депутатський імунітет

Як правило, депутатський імунітет має обмежений характер. Наприклад у ФРН депутат може бути затриманий без санкції парламенту в день скоєння злочину та на наступний день. В США імунітет поширюється на парламентаря лише на час здійснення відповідних функцій (час перебування на посаді), а також протягом часу, коли парламентар прямує до місця роботи. Наявність імунітету розглядається не як можливість уникнення відповідальності, а як ускладнена процедура притягнення до відповідальності.

Індемнітет – депутат не несе відповідальності за висловлювання в стінах парламенту, крім випадків, коли таке висловлювання містить образу або наклеп.

Парламентський контроль – самостійно.

Інтерпеляція, резолюція осуду, письмові і усні запити, спеціальні слідчі комісії – самостійно.