7. Сучасні тенденції розвитку соціально-економічних потреб. Соціально-необхідний рівень задоволення потреб.

Існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація їх на практиці.

Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава, перебуваючи в стадії переходу від командно-адміністративної до ринкової, а інакше кажучи трансформаційної економіки, не здатна в силу реальних економічних можливостей виконувати свої зобов’язання перед суспільством. Незважаючи на те, що мінімальний споживчий бюджет – державний соціальний стандарт існував з 1991 року, активізація процесу формування соціальних стандартів та створення цілісної та взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався лише у 1999 році із прийняттям Закону України “Про прожитковий мінімум”, а остаточною ланкою повинен би був стати Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р.

Проблема соціальних стандартів досліджувалася в працях вчених різних галузей науки (юридичні, економічної, соціології, психології). Взагалі під стандартом прийнято розуміти певний зразок, еталон, модель які сприймають як основні при співставленні з ними інших подібних об’єктів. Саме слово стандарт походить від англійського “standart”, яке в буквальному перекладі означає норма. Окремо з юридичної точки зору поняття стандарту не розглядають.

Підхід до визначення поняття “соціальний”, також є неоднозначним. Під соціальним розуміють породженого умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Крім того соціальний – це такий, який існує в суспільстві. В певних сферах поняття “соціальний” ототожнюють із поняттям “суспільний”. Якщо ж взяти вужче, то соціальний можна трактувати як життєво необхідний, життєво важливий. Саме таке розуміння терміну соціальний застосовують при визначенні системи соціальних прав людини. Право на соціальне забезпечення також входить в систему цих прав.

Під державними соціальними стандартами розуміють встановлені на кожний визначений період мінімальні розміри матеріальних та інших благ, які гарантують соціально-прийнятий рівень їх споживання і призначені для встановлення обов’язкового мінімуму витрат (бюджетних, коштів підприємств) на такі цілі.

Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” подає таке визначення державного соціального стандарту – встановлена законами, іншими нормативно-правовими актами, соціальна норма і норматив або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Поняття прожиткового мінімуму та його визначення

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

Прожитко́вий мі́німум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи — фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для існування. Фізіологічний мінімум орієнтований тільки на задоволення фізіологічних потреб людини [6, c. 204]. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя [7]. Соціальний мінімум, або показник мінімального достатку включає мінімальні духовні та соціальні потреби, отже, задовольняє більш високий рівень потреб сім’ї [6, c. 205].

Мінімальний споживчий бюджет, який забезпечує основні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини на суспільно-необхідному рівні, окреслює верхню межу малозабезпеченості або прожиткового мінімуму. Нижня межа малозабезпеченості означає можливість задоволення лише необхідних фізіологічних потреб (збігається з фізіологічним мінімумом). Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних) [1, c. 340]. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я.

За Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі.

Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20 % найменш заможних громадян певної держави. . Статистичний метод ґрунтується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян.

Суб'єктивний або соціологічний підхід базується на проведені соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей.

Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у високорозвинутих країнах.

Комбінований метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари за їх відсотковою часткою в загальних витратах.

На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Нормативний метод заснований на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг.

Наприклад в Болгарії було запропоновано шість таких кошиків, які давали ряд комбінацій щодо складу сімей за їхніми ознаками. Харчова частина кошика містила градації для працюючих, пенсіонерів та дітей, включаючи 149 позицій продовольчих товарів.

В різних країнах використовується або ж соціальний, як у Литві, Білорусі та Естонії, або фізіологічний прожитковий мінімум, як наприклад у Росії чи Казахстані.

У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім'ї з чотирьох осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів включає понад 50 видів товарів і становить 45-50 % мінімального споживчого бюджету.

Існує, ще один метод формування рівня прожиткового мінімуму, так званий відносний метод. Відносний метод або метод обчислення медіанного доходу здебільшого застосовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Під медіанним доходом слід розуміти таких дохід, за якого половина населення має більший дохід, а половина менший, або це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в певній країні (практично він відповідає середньому для однієї особи доходу населення). Так в США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного доходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, у Португалії та Ірландії — 60 % відповідно.

На думку вчених-економістів під час підрахунку розміру прожиткового мінімуму враховуються наступні чинники:

Ü Економічні, які включають вимоги економічного розвитку, формування організаційних та правових засад ринкової економіки, зовнішньоекономічної діяльності, демократизацію трудових відносин, заходи щодо наповнення доходної частини бюджету;

Ü правові: дотримання загальновизнаних прав людини відповідно до Міжнародного Пакту «Про економічні, соціальні та культурні права», в якому під правом на працю розуміють здатність людини самостійно заробляти собі на життя;

Ü соціальні: загальний рівень заробітної плати, встановлення взаємозалежності між оплатою праці та її продуктивністю, підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати та трудових пенсій з поступовим наближенням їх до рівня прожиткового мінімуму [7].

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись у розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (Європейське економічне товариство) до низькооплачуваних робіт зараховують ті, на яких заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні.

Крім визначення прожиткового мінімуму до аналізу входить встановлення рівня маргінальності — частки населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, тобто тих, хто перебуває за межею бідності. Рівень маргінальності розглядається як потенційна база міжгалузевого переливу робочої сили та міграційних процесів.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: високим рівнем безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати. Але крім безпосередніх причин бідності науковці розглядають також інші причини. Це, зокрема, несправедливий розподіл доходів, суттєва диференціація доходів по окремих групах населення, значне скорочення попиту на вітчизняні товари, спад виробництва внаслідок низької конкурентоспроможності продукції, зростання тінізації економіки, значна міжгалузева диференціація заробітної плати.

Методика аналізу показників бідності включає три етапи: визначення масштабів бідності в країні; розрахунки ступеня розшарування серед бідного населення; оцінка показників бідності в регіонах. Ці розрахунки здійснюються за даними Держкомстату. На скільки треба збільшити доходи, щоби підняти рівень життя тих, хто перебуває за межею бідності, показує показник дефіциту доходів. Його розраховують у відсотках до ВВП [2, с.102].

В Указі Президента України «Про стратегію подолання бідності» від 15 серпня 2001 р. Визначені основні поняття, які використовуються під час аналізу рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою дохід. Бідність – неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Глибина бідності – відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності. Межа бідності – рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. На її основі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних. Крайня форма бідності – бідність, яка порівняно зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання. Опікуваний державою дохід – рівень доходу, що не більш як на 10 - 20 відсотків перевищує межу бідності і обумовлює значну ймовірність сім'ї потрапити в будь-який час через не залежні від неї причини до категорії бідних. Рівень бідності – питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності [8].

Верстви населення, які перебувають нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту [6, c. 210].

Прожитковий мінімум в Україні

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей. Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» (від 20 жовтня 2009 року), прожитковий мінімум на одну людину розраховуючи на місяць становитиме:

§ з 1 листопада 2009 року – 701 гривні, з 1 січня 2010 року – 825 гривень, з 1 квітня – 839 гривень, з 1 липня – 843 гривень, з 1 жовтня – 861 гривні, з 1 грудня – 875 гривень (для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення);

§ дітей віком до 6 років: з 1 листопада 2009 року – 632 гривень, з 1 січня 2010 року – 755 гривень, з 1 квітня – 767 гривень, з 1 липня – 771 гривні, з 1 жовтня – 787 гривень, з 1 грудня -799 гривень;

§ дітей віком від 6 до 18 років: з 1 листопада 2009 року – 776 гривень, з 1 січня 2010 року – 901 гривні, з 1 квітня – 917 гривень, з 1 липня – 921 гривні, з 1 жовтня – 941 гривні, з 1 грудня – 957 гривень;

§ працездатних осіб: з 1 листопада 2009 року – 744 гривень, з 1 січня 2010 року – 869 гривень, з 1 квітня – 884 гривень, з 1 липня – 888 гривень, з 1 жовтня – 907 гривень, з 1 грудня – 922 гривень;

§ осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року – 573 гривень, з 1 січня 2010 року – 695 гривень, з 1 квітня – 706 гривень, з 1 липня – 709 гривень, з 1 жовтня – 723 гривень, з 1 грудня – 734 гривень [3].

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики, зокрема, у сфері оплати праці є Міністерство праці та соціальної політики, яке відповідно до покладених на нього завдань розробляє та вносить в установленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, проводить інформаційно-роз'яснювальну, консультаційну роботу з питань, що належать до його компетенції.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами влаштування побуту.

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Лише за умови виконання своїх функцій прожитковий прожитковий мінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.

Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовою для визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегатного показника — індексурозвитку людини

Де і набуває значення від 1 до 5; Ірл — індекс розвитку людини; Іх1— індекс очікуваної тривалості життя при народженні; Іх2 — індекс рівня освіти; Іх3 — індекс рівня бідності; Іх4 — індекс рівня безробіття; Іх5 — індекс реального ВВІІ на душу населення [1, c. 341].

На вимогу Федерації профспілок України Мінпраці України поновило оприлюднення на своєму сайті даних моніторингу прожиткового мінімуму у фактичних цінах відповідного місяця. Мінпраці України відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» повідомило, що фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах лютого 2010 року у розрахунку на місяць на одну особу становив 911 грн., для дітей віком до 6 років -–827 грн., для дітей віком від 6 до 18 років – 1053 грн., для працездатних осіб – 968 грн., для осіб які втратили працездатність – 723 гривень.

Таким чином, офіційна величина прожиткового мінімуму, встановлена з 1 січня 2010 року Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року, вже виявилася заниженою у лютому п.р. В середньому на 10%: Все це ускладнює процес встановлення величини прожиткового мінімуму на 2010 рік, оскільки статтею 3 зазначеного вище закону Кабінету Міністрів України запропоновано при доопрацюванні Закону про Державний бюджет України на 2010 рік врахувати встановлені цим законом розміри прожиткового мінімуму, які вже зараз не відповідають фактичному рівню цін и не можуть бути підтримані профспілками [5].

Закон відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Стаття 1. Основні положення

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі – набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі – набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі – набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

O дітей віком до 6 років;

O дітей віком від 6 до 18 років;

O працездатних осіб;

O осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

Стаття 2. Застосування прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум застосовується для:

· загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

· встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

· визначення права на призначення соціальної допомоги;

· визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

· встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

· формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

· Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.

Стаття 3. Принципи формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг

1. Набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг – у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.

2. Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Основними принципами формування набору продуктів харчування є:

Ø забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку організму;

Ø забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку;

Ø задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;

Ø підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.

3. Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту.

Основними принципами формування набору непродовольчих товарів є:

Ø забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини;

Ø урахування особливостей потреб осіб, які відносяться до різних соціальних і демографічних груп населення;

Ø урахування культурно-побутових потреб особистості.

4. До набору послуг включають житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші.

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Основними принципами формування набору послуг є:

Ø задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;

Ø задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я

Ø визначення житлово-комунальних послуг (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;

Ø урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Стаття 4. Порядок встановлення та затвердження прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Стаття 5. Моніторинг прожиткового мінімуму

Для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики розраховує щомісяця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.

Розрахунки щомісячного фактичного розміру прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, оприлюднюються до 20 числа наступного місяця спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики на його фіційному веб-сайті у мережі Інтернет, а також публікуються в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Дані про фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, разом із відповідними розрахунками щомісяця надаються Президентові України, Верховній Раді України, сторонам соціального діалогу на національному рівні – всеукраїнським об'єднанням професійних спілок, всеукраїнським об'єднанням організацій роботодавців та Кабінету Міністрів України.

Стаття 6. Відповідальність за порушення законодавства про прожитковий мінімум

Посадові особи, винні у порушенні законодавства про прожитковий мінімум, несуть відповідальність згідно з законами.

Стаття 7. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у двомісячний термін з дня опублікування цього Закону:

V внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

V привести свої рішення у відповідність із цим Законом;

V забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;

V затвердити набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг на основі розробленої за участю соціальних партнерів методики.