43Українські землі у складі польщі, румунії та чехословаччини

З 1919 р. під польською окупацією опинились Східна Галичина і Західна Волинь. Офіційна польська політика в українському пи­танні пройшла у своєму розвитку ряд етапів:

I етап — «невизначеності» (19Ї9—1923 pp.)- На цьому етапі польським властям, які обіцяли гарантувати українському населенню автономію, вдалось Добитись офіційного визнання радою послів дер­жав Антанти законності входження Східної Галичини До складу Польщі.

II етап — «тиску» (1923—1926 pp.) В цей період владою ста­вилась мста: шляхом примусової асиміляції поневолених народів створити однопаціональну польську державу. В економіці дедалі більше набирає силу тенденція гальмування розвитку українських земель, перетворення їх у аграрносировинний додаток (на Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське воєводства припадало 25% території і 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промис­лових підприємств і 9,8% робітників; більше 80% західноукраїнських селян були малоземельними). Активній полонізації краю сприяв закон 1924 p., який проголосив польську мову державною.

III етап — «пошуку компромісу» (1926—1937 pp.). Прийшовши до влади, Шлсудський виношує плани відновлення Польщі «від моря до моря». Цей крупномасштабний план вимагав стабілізації внут­рішнього становища. Починається етап «оксамитової асиміляції», у ході якого влада йде на створення ряду офіційних установ, що зай­маються справами національностей, надає вагомі позики українській буржуазії, йде на певне співробітництво з українськими політичними силами. Період пошуку компромісів тривав не довго. Вже в 1930 р. його повільна течія порушується хвилею пацифікації «умиротво­рення), яка жорстокими репресіями пройшлась по 800 українських селах. 1937 р. став роком повернення до політики жорсткої асимі­ляції, до .ідей одноііаціональної польської держави.

На території Західної України діяло 12 партій, що представ­ляли широкий політичний спектр. Найбільш впливовими були Ук­раїнське народію-демократичне об'єднання, Українська соп?ал-ра-днкальна партія, Комуністична партія Західної України, Організація українських націоналістів.

На території Румунії у 1920 р. проживало близько 790 тис. ук­раїнців. Основними місцями їх зосередження були Північна Буко­вина, Хотинський, Аксрманський та Ізмаїльський повіти Бесарабії. Фактично колоніальна експлуатація вела до деггапапії господарства Буковини. За 1922—Г929рр. тут було закрито 85 промислових під­приємств. Вже в перші роки румунського владарювання близько 1/3 працезпатпого населення складали безробітні. У сільському гос­подарстві буковини нараховувалось 1Ґ5 тис. безземельних та ма-.-Іолелірльчих господарств.

ОсЬіпійну політику румунії ня F.' ковнчї Ічгекна побілити \]-.\ тич періоди: І тієріод — «реакції» (1918 —1928 pp.) — у провінції за­проваджується воєнний стан, йде політика посиленої румунізації:

44

закриваються українські школи, до Ґ927 р. Буковина втрачає ос-ташіі залишки автономності, якою володіла, перебуваючії під владою Австрії. II період (1928—1938) — певна лібералізація, а з 1938 р. з приходом до влади в Румунії військових починається третій пе­ріод жорстокого майже тоталітарного правління.

У політичному спектрі Буковини найбільш помітними були три політичні формування: Комуністична партія Буковини, Україн­ська національна партія і націоналістичний табір.

На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських лемель входження Закарпаття до складу Чехословаччинн формально було добровільним: у листопаді 1918 р. у м. Скрентоні (США) було підписано угоду між чеськими лідерами і лідерами еміграції з За­карпаття. Але й закарпатські землі не уникли статусу аграрно-сн-ровинного придатку. Територія «Підкарпатської Русі» становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на ній проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужнос­тей. 90% селянських господарств краго потрапило у боргову кабалу де» бянків та лихварів.

Разом з тим, варто підкреслити, що позиція офіційних властей Чехословяччини на українських землях у суспільно-політичній та культурній сферах була більше поміркованою і виваженою, ніж у Польщі та Румунії. У 30-ті pp. в Закарпатті діяло близько ЗО полі­тичних партій, у школах дозволялось користуватись рідною мовою, активно діяло культурне товариство «Просвіта». 11 жовтня 1938 р. Закарпаття отримало самоврядування.

Кінець 30-х рр став вирішальним у визначенні долі західноукра­їнських земель. Таємний протокол, оформлений додатково до ра-дянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 п., під­штовхнув процес, в ході якого Західна Україна пгюяд з іншими територіями увійшла до складу СРСР. Серед істориків, на жаль, не має є "шості в оцінці цього факту. Амплітуда оцінок коливається вії «пнекгії» по «возз'єднання». На нашу думку, хоча було здійсне­но етнічне возз'рлняння і західноукраїнські землі формально уві-йигш до складу УРСР, фактично нп практиці відбулась інкорпорація, тобто входження до складу СРСР.

МОДЕЛЬ СУСПІЛЬНО-еКОНОмІЧНИх: Перетворень У НОВІСТВОреННХ 3V1-

хілнич областях України була приблизно о тичковою, її суттю буча активна радян^ааія. В цілому зміни, що відбулись, мали супереч­ливий характер. . З одного боку, експропріація маєтків поль­ських землевласників, перерозподіл їх зрмйі між українськими се­лянами:, українізація системи народної освіти, державних установ: поліпшення медичного обслугов5'вання: націоналізація промислових підприємств: ліквідація безробіття та ін. З іншого — насильницька колективізація: антиисрковні акції: мчсові депортації населення. ОІ-и~ж, попри всю неоднозначність політики сталінського режиму в за­хідноукраїнських зрмлях. більшість істориків, сходяться нт п-мні, шо з'єднання українців у межах однієї державної структури <Ч^гло надзвичайно визначною подією, -важливим кроком у процесі консолі­дації української нації.

45україна у роки др^ґія світової війни

Ще у вересні 1939 р. українські землі були фактично втягнуті У ДРУгу світову війну. З червня 1941 р. для України розпочинається якісно новий етап її участі у світовій трагедії, який тривав до осені 1У44 p., коли німецькі війська були вигнані з УРСР.

"і країнський напрямок для Гітлера був одним з ключових. Вже 18 серпня 1941 р. фюрер припиняє наступ на Москву, стверджуючи, що наступ на Київ •-- «безпосереднє стратегічне завдання». Окупа­ція України мала на меті створення зручного плацдарму для по­дальшої експансії, забезпечення рейху ресурсами для ведення вій­ни, посилення впевненості фашистських військ у остаточній перемозі.

У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уман­ському і одеському напрямках точились вирішальні бої. Втрата Киє­ва, Одеси, катастрофічні поразки радянських військ під Харковом та у Криму різко змінили ситуацію на користь ворога. Розпочавши крупномасштаоний наступ, гітлерівці 22 липня 1942 р. після захоп­лення м. Свердловська Ворошиловградської області остаточно оку­пували bcfo територію Української РСР.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три ' основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і люд­ськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини; вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депорта­цій та вивезення до Німеччини «життєвого простору» для арійської раси; сприяти заселенню цілих районів німецькими переселенцями. Пограбування України здійснювалось з німецькою ґрунтовністю і пе­дантичністю. Тільки «Центральне торгове товариство Сходу» вивез­ло мільйони тонн продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів. Щоб остаточно зламати спротив місцевого па-селе-Нія, в самій Україні було утворено 50 rvrto і пог-Іад 180, вели­ких концентраційних таборів. Таким чином, характерними рисами фашистського окупаційного режиму в українських землях стали пограбування, насилля і терор.

-По мірі виявлення справжніх намірів окупаційних властей в -Україні наростав рух опору.в тилу фашистських загарбників. На по­чатковому етапі радянський партизанський рух суттєво ослаблювали дефіцит підготовлених партизанських кадрів, відсутність координа­ційного- центру, епізодичність постачання загонів зброєю, боєприпа­сами, медикаментами. Створення навесні 1942 р. Українського шта­бу партизанського - руху на чолі з Т. Строкачем надало імпульсу боротьбі народних месників. На кінець 1942 р. ворожіш тил вже розхитували великі, добре озброєні і керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабуро­ва. М. Наумбва. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішальному 1943 p.: .цього року партизани в окупаційнії'! золі підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних і шосейних мостів. На початок .1944 р. у Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Житомирсь­кій. Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяло понад 350 підпільних організацій. У цей період, період найбільшого піднесення партизанської боротьби, у загонах і з'єднаннях нарахо­вувалося понад 50 тис. чоловік. Підтримуючи дії регулярної Червої

46

;*'

лої Армії, окремі загони за вказівкою Українського ІІа-ртизаІкьІ;ог5 штабу перенесли свою діяльність на територію Польщі, Чехословач-чини та Угорщини. ^!

Складовою частиною руху опору в тилу фашистських загарбни­ків після невдалої спроби ЗО червня 1941. р. проголосити у Львові підновлення самостійної Української держави стали дії ' частини ОУН та Української повстанської армії (УПА). Становлення оунів-ського партизанського руху почалось в середині 1942 р. Перший загін було створено у жовтні С. Качинськкм на Поліссі. Після хвилі масового дезертирства з рядів української полігдї нав:т:ІІ 1943 р. військові формування ОУН бандерівського крила значно зросли і почали називати себе Українська повстанська армія (назва запозичена у формувань Т. Бульои-Боровця). Очолив її Роман Шу-хевмч (Тарас Чупринка).

Зоною активних дій УПА стали переважно Волинь, Полісся та Галичина. На кінець 1944 р. чисельність УПА досягла 100 тис. чоловік. Тільки восени цього року формування УПА провели 800 рейдів. Вони вели бойові дії як проти німецьких окупантів так і проти радянських партизанів. Після того, як по Західній Україні пройшли основні сили Радянської Армії, УПА організувала низку акцій , що перешкоджали мобілізації і депортаціям українського населення.

Особливо посилився рух опору після Сталінградської битви, яка поклала початок не тільки корінному перелому у ході війни, а й визволенню України. Вже 18 грудня" 1942 р. "було звільнено перший український населений пункт — с. Півнівку Міловського району Ворошиловградської (Луганської) області. Успішний наступ Червоної Армії продовжувався аж до лютого 1943 р. За цей час було звільнено значну частину Донбасу і Харківщини. Досягнення успіху у битві на Курській дузі створило передумови для успішно­го форсування Дніпра і взяття Києва, що і стало завершенням ко­рінного перелому у другій . світовій війні.

У січні 1944 р. Червона Армія (майже 2,3 мли. бійців) розпочала визволення Правобережної України. та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою у січні—лю­тому пі¹? Корсунем-Шевченківським. 25 березня 1944 р. на 1009-й день війни війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією. На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці цього місяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною підписано угоду про возз'єднання Закарпаття з Українською РСР