Коефіцієнти якості випромінювань

Табл. 1.3.

Види випромінювання	Коефіцієнти якості
Фотони, всі енергії Електрони, всі енергії Протони з енергією > МеВ Нейтрони з енергією <10 кеВ з енергією 10-100 кеВ з енергією 100 кеВ – 2 МеВ з енергією 2 МеВ – 20 МеВ з енергією > 20 МеВ Альфа опромінення, важкі ядра віддачі	1 1 5 5 10 20 10 5 20

Для виявлення іонізуючих випромінювань, вимірювання їх енергії та інших властивостей використовуються прилади, які називаються детекторами (дозиметрами). Дозиметри можуть бути індивідуального користування або більш складної конструкції для комплектування спорядження спеціалізованих дозиметричних підрозділів.

Тема 1.2. Радіаційна безпека.

1.2.1. Норми радіаційної безпеки

Основні принципи дозових навантажень. На практиці, найбільш важливими параметрами, що необхідно визначати є радіаційний стан місцевості, дози зовнішнього опромінення, що одержує людина, стан рос­линності, особливо овочів і фруктів, забруднення радіо­нуклідами м'яса і молока, води в криницях і водоймищах. Для визна­чення необхідного захисту людини від існуючого опромінювання, а також для створення безпечних умов практичної діяльності людей, під час якої вони можуть опинитись під дію іонізуючих випромінювань – створено норми радіаційної безпеки (НРБ).

Оскільки абсолютно неможливо уникнути додаткового опромінення понад природний фон, тобто звести дозові навантаження до нуля (наприклад, відмовитись від рентгено- і радіодіагностичних процедур, які дають досить великі дози опромінення), надзвичайно важливо встановити кон­кретні значення припустимих доз. При цьому слід враховувати, що основ­ним ефектом малих доз опромінення є ріст імовірності утворення злоякісних пухлин, а також генетичних пошко­джень.

Найбільш вірним підходом вирішення цього питання є шлях оптимізації співвідношення корисність-шкода. Проте, цей принцип прийнятний лише для опромінень, що застосовуються в медицині. В інших галузях людської діяльності його застосування ускладнюється. Таким чином, прийнято, що у випадку професійного опромінення ризик не повинен пере­вищувати ризику, характерного для виробництва з низь­ким ступенем небезпеки робіт. За сучасними оцінками се­редня річна смертність від професійних причин не пере­вищує 10^-4, тобто становить один випадок на 10000 осіб. Цю величину і прийнято за основу при встановленні межі опромінення персоналу. Для окремих осіб населення вважається, що цей ризик має бути в межах 10^-6-10^-5 на рік. Радіаційна безпека – дотримання допустимих меж радіаційного впливу на пер­сонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, пра­вилами та стандартами з безпеки.

Основні принципи регламентації дозових навантажень такі: не перевищувати встановленої дозової межі; виклю­чити будь-яке необґрунтоване опромінення; знижувати до­зи опромінення до можливого найнижчого рівня, врахо­вуючи економічні та соціальні фактори. Перше видання НРБ-76 (1981 р.) було уточнене після аварії на ЧАЕС.

“Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ - 97) є основним Державним до­кументом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпе­чення прийнятих рівнів опромінення, як для окремої людини, так і суспільства вза­галі.

“Нормами радіаційної безпеки” встановлюються такі категорії осіб, які зазна­ють опромінення:

Категорія А (персонал) - особи, які постійно, чи тимчасово працюють безпосе­редньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джере­лами іонізуючих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

Категорія В - все населення.

Згідно з Законом України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромі­нювань” від 14.01.1998 року під опроміненням населення розуміють опромінення, якого зазнає (зазнала) людина від ядерних пристроїв і джерел іонізуючого опромі­нювання, за винятком професійного і медичного опромінення та опромінення, зумов­леного місцевим природним радіаційним фоном.

“Нормами радіаційної безпеки” і зазначеним Законом, визначені основні дозові межі (ліміти дози) опромінення для різних категорій населення, перевищення яких вимагає застосування заходів захисту людини. З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають:

1. дозу, яку одержують від природних джерел випромінювання;

2. дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження;

3. дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;

4. дозу, що пов’язана з аварійним опроміненням населення.

Деякі терміни і поняття.

Е ф е к т и в н а д о з а опромінення – розрахункова доза опромінення людини, яка враховує вклади ефектів опромінення різних органів і тканини людини на стан її здоров’я у цілому.

О с н о в н а д о з о в а м е ж а опромінення – максимально допустимий рівень індивідуальної ефективної дози опромінення людини (мЗв/рік), встановлений НРБУ-97, перевищення якого вимагає застосування заходів захисту людини.

М е ж а р і ч н о г о н а д х о д ж е н н я (МРН) — при­пустимий рівень надходження радіонуклідів в організм для осіб категорії Б. МРН — таке надходження радіонуклідів в організм протягом року, яке за 70 наступних років створить у критичному органі максимальну еквівалентну дозу на рівні межі дози.

М е ж а д о з и (МД) — основна дозова межа для кате­горії Б. МД—таке найбільше середнє значення індиві­дуальної еквівалентної дози за календарний рік, при яко­му рівномірне опромінення протягом наступних 70 років не може призвести до небажаних змін у стані здо­ров'я, що можуть бути виявлені сучасними методами.

Г р а н и ч н о д о п у с т и м а д о з а (ГДД) — поняття аналогічне МД, але для категорії А. Згідно з НРБУ-97 гранична доза за рік для пер­соналу має бути такою, що при однаковій дії протягом 50 років не викличе змін, які могли б бути зафіксовані сучасними методами чи приладами.

К р и т и ч н и й о р г а н — тканина, орган або частина тіла, опромінення якої в даних умовах нерівномірного опромінення організму може заподіяти найбільшої шкоди здоров'ю даної особи. Залежно від цього виділяють три групи критичних органів, а саме: перша — все тіло, гона­ди та червоний кістковий мозок; друга — м'язи, щитовид­на залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталики ока та інші органи, крім тих, що належать до першої і третьої груп;

третя — шкіряний покрив, кісткова тканина, кістки перед­пліччя, гомілки, стопи.

Для кожної катего­рії, що опромінюються, встановлюються основні дозові межі і припустимі рівні, що відповідають основним дозовим межам.

Основні дозові межі (ліміт ефективної дози) для категорій осіб, які зазнають опромінювання, становлять:

- Категорія А - 20 мЗв (2 бер) за рік;

- Категорія Б - 2,0 мЗв (0,2 бер) за рік;

- Категорія В - 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік;

Індивідуальний дозиметричний контроль, у конкретних у кожному випадку обсягах є обов’язковим для осіб, у яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв за рік.

Заходи щодо укриття людей застосовуються, якщо протягом перших десяти діб, очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер).

Тимчасова евакуація людей здійснюється у разі, якщо протягом не більш од­ного тижня ефективна доза опромінення може досягти рівня 50 мЗв (5 бер).

Йодна профілактика застосовується у разі, якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопиченого в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мГр (5 рад). Додаткові обмеження існують для жінок репродуктивного віку.

Дозу зовнішнього опромінення і попадання радіонуклідів в організм під час аварій на обєктах атомної енергетики (ОАЕ) передбачити неможливо. Опромінення персоналу під час аварій вище дозових допускається лише тоді, коли немає можливості вжити заходів, що виключають їх перевищення і може бути виправдане лише врятуванням людей, необхідністю запобігти подальшому розвитку аварії та опроміненню більшої кількості людей.

Обмеження опромінення населення (категорія В) зумовлюється регламентацією та контролем радіоактивності навколишнього середовища. Цей порядок регламентується основними санітарними правилами. Опромінення категорії В не повинно бути вищим, ніж опромінення категорії Б.

При підрахунку наслідків аварії надзвичайно важливо визначити величину колективної дози опромінення, яку отримала популяція – всі ті, на кого безпосередньо чи опосередковано вплинуло опромінення. У випадку Чорнобильської катастрофи така доза сягає мільйонів людинобер.

При виконанні аварійних робіт максимальне накопичення дози не повинне перевищувати 25 рад (для персоналу) та 10 рад (для населення). Доза, отримана за рахунок існуючого фону випромінювання і від інших джерел випромінювання за 70 років життя, повинна складати біля 14-15 бер. При цьому рівні опромінення медиками не встановлено шкідливої дії на здоров’я дітей і дорослих.

Встановлено, що при дозах опромінення близько 10 рад не спостерігається змін в органах і тканинах організму людини. Короткочасні незначні зміни складу крові спостерігаються лише при одноразовому опроміненні дозою в 25-75 рад. Розвиток променевої хвороби спостерігається при опроміненні дозою більше 100 рад. Променева хвороба тяжкого ступеню може розвинутися після одноразового опромінення всього тіла дозою 400 рад і більше.