3.2. Економіка України у період Великої Вітчизняної війни

(1941–1945 рр.)

В історії господарства України періоду Великої Вітчизняної війни (22 червня 1941 р. – 9 травня 1945 р.) виокремлюють три етапи:

• червень 1941 р. – липень 1942 р.: в умовах наступу німецько-фашистських військ господарство перебудовувалося на воєнний лад, було здійснено евакуацію матеріальних цінностей та трудових ресурсів;

• липень 1942 р. – листопад 1944 р.: тимчасовий німецько-фашистський окупаційний режим;

• листопад 1944 р. – травень 1945 р.: у міру визволення території України почався процес відбудови господарства, який продовжувався впродовж 1946–1950 рр.

22 червня 1941 р. на європейській території СРСР запроваджено воєнний стан. За директивою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941 р. було визначено програму перебудови економіки під гаслом «Все для фронту, все для перемоги». Виробництво перепрофільовано на випуск воєнної продукції. Наприклад, у Харкові, де напередодні війни виробляли 40% продукції машинобудування України, авіаційний завод розгорнув виробництво бойових літаків, заводи ім. Комінтерну і тракторний ― танків, електро-механічний ― глибинних бомб, снарядів, заводи «Серп і Молот», імені Фрунзе, «Красный Октябрь», турбогенераторний ― мінометів різних систем. У сільському господарстві почалося збирання врожаю. Строки жнив становили 10–12 днів. До 1 жовтня 1941 р. план хлібоздачі по республіці колгоспи виконали на 27,9%, радгоспи ― на 29%. Успішно здійснювалися також плани заготівлі продуктів тваринництва й овочів. Якщо сільськогосподарську продукцію неможливо було здати, її спалювали. Введено нормований і диференційований продаж продовольства і предметів широкого вжитку, організовано відділи робітничого постачання на підприємствах.

Для організації евакуації в червні 1941 р. створена спеціальна комісія на чолі з заступником голови РНК УРСР Д. М. Жилою. У західних і правобережних областях евакуація почалася в кінці червня і тривала у липні–серпні, а на Лівобережжі та Донбасі ― у вересні–жовтні 1941 р., а також улітку 1942 р. Було евакуйовано понад 550 великих підприємств, 23 великі будівельні організації, 9 тис. одиниць устаткування легкої промисловості, колгоспи, радгоспи, МТС і майже 3,5 млн. осіб населення. На схід вивезли 34 тис. тракторів, 2 млн. т зерна і зернопродуктів, що становило восьму частину всіх зернових, заготовлених у 1941 р. у республіці, а також понад 6,28 млн. голів худоби. Евакуйовали науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, театри, музеї, медичні заклади, творчі спілки, фонди більшості архівів і музеїв. Перебазовані матеріальні та людські цінності були важливим джерелом зростання виробництва в СРСР. У східний районах побудовано 2250 великих промислових підприємств. Із березня 1942 р. розпочалося промислове зростання. В 1942 р. по виробництву деяких видів військової техніки (танків, артилерійських знарядь тощо) СРСР перевищив Німеччину.

Сформована в СРСР централізована система управління в період війни була діючою та затребуваною. Адміністративні методи управління дали змогу зосередити всі види ресурсів держави, оперативно керувати ними і вирішувати завдання, пов’язані зі створенням військової економіки і забезпеченням фронту всім необхідним.

Економічна політика окупаційної влади визначалася політичними завданнями перетворення України в колонію Німеччини, сировинне і продовольче джерело для німецької економіки. В Україні, очищеній від корінного населення, планували поселити 25 мільйонів німецьких колоністів. Окупаційна політика здійснювалася за такими напрямками.

Україну поділили на чотири частини, підпорядковані різним адміністративним органам. Так, Чернівецька, Ізмаїльська та Одеська області, південні райони Вінницької та західні Миколаївської областей були приєднані до королівської Румунії. Була створена так звана «Трансністрія» (Задністрянщина) з центром спочатку в Тирасполі, а потім в Одесі. Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області перетворили на дистрикт (округ) «Галичина» з центром у Львові, що належала до складу генерал-губернаторства разом із польськими землями з центром у Кракові. Решта українських земель, Крим, південні райони Білорусі та Орловської області РРФСР утворили рейхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному. Він мав шість генеральних округів з центрами у містах Рівне, Житомир, Київ, Миколаїв, Мелітополь та Дніпропетровськ. Прифронтові райони ― Донбас, Чернігівська, Сумська і Харківська області ― підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню. Влада загалом належала німецькій адміністрації, якій допомагали цивільна й місцева допоміжна адміністрація. Діяли також численні поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція), «СС» (охоронні загони фашистської партії), «СД» (служба безпеки), жандармерія та ін. Управляло всіма окупованими територіями рейхсміністерство у справах окупованих східних областей.

На окупованій території скасували чинність радянських законів, ввели німецьке кримінальне право і німецькі суди, режим терору, нещадної експлуатації і відкритого грабіжництва, політику масового знищення цивільного населення.

Землю і майно України проголосили власністю німецької держави. Було створено 2215 маєтків, власниками яких були німці. Промислові підприємства поділили між німецькими концернами і фірмами. Намагалися налагодити роботу підприємств з ремонту техніки, виробництва сировини, продовольчих товарів. Колгоспи і радгоспи не ліквідовували, а перетворювали на «громадські господарства» і «державні маєтки» з примусовою роботою населення в них. Були створені «трудові колонії», «трудові табори». Робочий день тривав 12–14 год., у селах ― до 18 год.

Населення платило 10 «загальнодержавних податків (з обороту, прибутковий, на зарплату, житлове будівництво, «благодіяння» тощо), приблизно 15 місцевих (на худобу, собак, кішок, двері, світло, промисли, вино тощо). Практикували натуральні побори, систему штрафів і контрибуцій. Проведена грошова реформа з метою вилучення радянських грошей. У червні–липні 1942 р. новостворений «Центральний емісійний банк України» випустив рублі копюрами 5, 10, 20, 50, 100 і 500 українською та німецькою мовою, на які необхідно було обміняти радянські гроші. На території України були в обігу рублі, окупаційні марки, радянські гроші.

Планомірно руйнували і знищували виробничі потужності та культурні цінності. Для молоді 1922–1925 рр. народження запроваджено трудову повинність. До Німеччини було вивезено близько 2,25 млн. працездатних осіб, у тому числі молоді. Також промислове устаткування, руду, метал, хліб, продовольство, чорнозем, худобу, історичні матеріальні та культурні цінності тощо. При відступі німецька адміністрація використовувала тактику «спаленої землі».

Економічні втрати України (вартість руйнувань) оцінюються в 285 млрд. руб. або 41,9 млрд. дол. (СРСР ― 679 млрд. руб. або 128 млрд. дол., Німеччини ― 48 млрд. дол.). Загалом загальна вартість збитків України становила 1,2–1,5 трлн. руб. або 176 млрд. дол. ― 40% національного багатства. Загальні втрати СРСР у Другій світовій війни дорівнювала 485 млрд. дол.

В Україні було зруйновано 16150 промислових підприємств, 27900 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 МТС, 60 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 14 тис. поштово-телеграфних, 18 тис. лікарських установ, 329930 навчальних закладів, 19,2 тис. бібліотек. Вивезено до Німеччини 7,6 млн. голів ВРХ, 7,4 млн. овець і кіз, 3,3 млн. коней, 9,3 млн. свиней, 59,4 млн. домашньої птиці, понад 13,5 млн. т сільськогосподарських продуктів. Демографічні втрати становили за різними підрахунками 8–14,5 млн. осіб. Повністю або частково було зруйновано 28 тис. сіл, 30% сільських жителів залишилися без домівок.

Визволення України та відбудова господарства почалися у серпні–вересні 1943 р. Програма відбудовних робіт була визначена в постанові «Про невідкладні заходи з відбудови господарства в районах, визволених від німецької окупації» (серпень 1943 р.). Для відбудови і розвитку господарства Україна отримала 18,3 млрд. руб. із 75 млрд. руб. (за цінами 1941 р.), спрямованих на відбудову господарства визволених районів СРСР у 1944–1945 рр. Допомогу надавали всі республіки. У відбудові Дніпрогесу взяли участь 120 підприємств 53 міст країни, представники 25 національностей. Насамперед відбудовували галузі важкої промисловості: вугільну, залізорудну, металургійну, енергетичну, машинобудівну, хімічну.

До кінця війни в Україні відбудовано і збудовано 3 тис. великих промислових підприємств і введено в дію близько 30% довоєнних виробничих потужностей. Виробництво чавуну і сталі було відновлено на 23%, прокату ― на 29,5%. За 1943–1945 рр. вироблено 4750 тис. т залізної руди, 2,2 млн. т чавуну, 1,9 млн. т сталі і 1,3 млн. т прокату чорних металів і труб, 4,8 млн. т коксу. В Донбасі було введено в дію 123 великих і 506 середніх та дрібних шахт. За 1943–1945 рр. країна одержала 50 млн. т донецького вугілля. Загалом у паливному балансі країни питома вага Донбасу збільштлася з 4,8% у 1943 р. до 26,7% у 1945 р. За станом на 1 вересня 1945 р. виробляли продукцію 95 із 108 машинобудівних та оборонних заводів союзного підпорядкування. Промислові підприємства Чорноморського пароплавства були відроджені на 80%, флот ― на 65%, лінії зв’язку ― 61% від їх довоєнної потужності. На початку 1946 р. потужність відбудованих електростанцій становила 47% від довоєнної. За 1944–1945 рр. вони виробили 4431 млн. кВт електроенергії. В 1945 р. частка України в загальносоюзному виробництві становила: чавуну ― 18%, сталі ― 11,2%, прокату ― 12%, залізної ― 24% і марганцевої руди ― 14%.

Наприкінці війни було відновлено діяльність 27500 колгоспів, 1277 МТС і 784 радгоспів. МТС мали 47,8 тис. тракторів (52% від довоєнної кількості) і 15 тис. комбайнів (48% довоєнної кількості). У 1945 р. була освоєно 76% усіх довоєнних посівних площ, а під зерновими ― 84%. У колгоспах республіки створено 88,5 тис. тваринницьких і птахівницьких ферм, які мали 2875 тис. голів великої рогатої худоби (65,6% від довоєнної кількості), близько 2890 тис. свиней (22,6%), 3390 тис. овець і кіз (29%). За період війни колгоспи і радгоспи України здали державі 16,5 млн. т зерна, 4 млн. т картоплі та овочів, 400 тис. т м’яса, 259 тис. т молока та багато інших сільськогосподарських продуктів. Міському населенню постачали нормовані продовольчі та промислові товари за картками і твердими цінами через торговельну мережу. Житловий фонд у 1945 р. у містах і робітничих селищах становив 75% від довоєнного. В селах збудовано 250 тис. житлових будинків. Було відновлено соціальну сферу економіки.

Важкою складовою економіки військового періоду була фінансова. Державний бюджет СРСР у 1942 р. зменшився до 50 млрд. руб. (за масштабами цін, які діяли у той період). Основними джерелами надходжень до бюджету СРСР були:

• надходження від державних підприємств, які за 1942–1945 рр. збільшилися на 60 млрд. руб.;

• збільшення податків з населення, введення воєнного податку, з неодружених і малосімейних, підвищення ставки сільськогосподарського податку. За 1942–1945 рр. податки збільшилися на 36 млрд. руб. Їх частка у бюджеті також збільшилась з 5,2% у 1941 р. до 13,2% у 1945 р.;

• залучення коштів населення. За період війни випущено 4 державні позики, облігації яких розподіляли примусово. В СРСР було зібрано 67 млрд. руб. Відбувався добровільний внесок населення грошей, дорогоцінностей, відрахувань від зарплати. Проведено 4 грошово-речові лотереї. Загалом від населення СРСР надійшло 94,5 млрд. руб., 130,7 кг золота, 13 кг платини, 9,5 т срібла, значна кількість дорогоцінних виробів, облігацій та іноземної валюти. Трудящі України після визволення в фонд оборони внесли 859 млн. руб. готівкою і купили облігацій 3-ої та 4-ої позик на суму 2591 млн. руб., що становило 189% від плану. Колгоспи і радгоспи у 1944 р. здали у фонд оборони 530 тис. т хліба, близько 260 тис. т картоплі і багато інших продовольчих продуктів;

• держава здійснювала емісію паперових грошей, їх кількість до завершення війни збільшилася приблизно в 4 рази;

• зміни у структурі видатків державного бюджету: понад 60% фінансових ресурсів було спрямовано на фінансування оборони. В 1944 р. їх питома вага зменшилася до 52,3%, а у 1945р. ― до 42,9%;

• зростання промислового потенціалу східних регіонів СРСР. Якщо в 1942–1943 pp. бюджетні видатки переважали надходження (відповідно 17,3% : 15,8%,) то в 1944–1945 pp. це співвідношення становило 20,3 : 24,9%;

• допомога з боку держав антигітлерівської коаліції за ленд-лізом. За угодою між США, Великобританією і Канадою Радянському Союзу в період 1942–1945 рр. було поставлено озброєння, продовольство, оснащення на суму 9,8 млрд. дол. Поставки союзників становили приблизно 4% від промислового виробництва СРСР за цей період. Проте за окремими показниками поставки були значними. Наприклад, за кількістю танків і літаків становили відповідно 12% і 10%, автомобілів надійшло в 5 разів більше, ніж випускали заводи СРСР.

Важливою ознакою бюджету СРСР було збільшення капітальних вкладень у господарство. В 1943 р. вони становили 25,9 млрд. руб., у 1944 р. ― 35,6 млрд, у 1945 р. ― 42,9 млрд. руб., що дало змогу відновити обсяги основних виробничих фондів у 1945 р. на 91% порівняно з 1940 р. (у 1942 р. вони становили 63% від рівня 1940 р., 1943 р. ― 76%, 1944 р ― 87%.). Видатки у невиробничу сферу в 1943 р. порівняно з 1942 р. збільшилися на 29%, у 1944 р. їх приріст становив 20%.