Тема 2. Товарне виробництво – основа розвитку підприємництва

Людське суспільство виникло понад 3 млн років тому і пройшло у своєму розвитку декілька етапів, які називають економічними системами, суспільно-економічними фор­маціями, типами суспільств тощо. Кожному з них був притаманний певний тип організації суспільного вироб­ництва, на одному з яких виникає підприємництво. Саме цим питанням і присвячена дана тема.

2.1 Організація суспільного виробництва та його структура

В основі розвитку людського суспільства лежить ма­теріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо, тобто по­винні їх виробляти. Із самого початку людського су­спільства окрема особа не могла вижити у боротьбі з при­родою. Тому люди об'єднувалися у первісну общину для спільного збирання дарів природи, полювання, а піз­ніше - у родову общину для спільного ведення землероб­ства і скотарства. Отже, виникає певна форма об'єднання людей для їх спільної діяльності у межах певної структури, тобто організації спільного виробництва.

Перший в історії людства первіснообщинний лад та притаманний йому суспільний спосіб виробництва про­існували до IV-III тис. до н.е. (тобто до періоду виник­нення класового суспільства і держави).

Оскільки виробництво матеріальних благ здійснюється не відокремлено, а спільно, воно отримало назву суспільного виробництва, двома сторонами якого є продуктивні сили і виробничі відносини (або відносини еко­номічної власності).

Продуктивні сили означають передусім дію людини на природу. Природа не дає в готовому вигляді необхідних для існування суспільства матеріальних благ, тому люди у процесі праці повинні постійно впливати на речовини природи і перетворювати їх на необхідні для себе блага, а отже вступати у відношення з нею. Так, за сучасних умов на виготовлення продукцію вартістю 1 долар людство ви­трачає в середньому майже 1 т природних ресурсів.

Продуктивні сили - це насамперед люди (основна про­дуктивна сила), засоби праці (річ або сукупність речей, яки­ми людина діє на речовину природи) та предмети праці (ре­човина природи, на яку людина діє у процесі праці, обробляючи її. Крім того, до сучасної системи продуктивних сил належать наука, використовувані людьми сили природи (сонце, вітер, морські та океанські припливи, ядерна енергія та ін.), інформація, форми і методи організації виробництва.

Окремі елементи продуктивних сил ще називають чин­никами виробництва, тобто використовувані у процесі ви­робництва ресурси (людські, природні та ін.). З урахуван­ням цього можна дати визначення продуктивних сил.

Продуктивні сили - чинник, який забезпечує перетворення речовини природи відповідно до потреб людей і створює різноманітні блага (матеріальні, духовні).

Для того щоб ця складна система на рівні як госпо­дарського комплексу загалом (макроекономіка), так і ок­ремого підприємства (мікроекономіка) діяла ефективно, з максимальною віддачею, необхідна належна організація виробництва. Важливим завданням підприємця на цьому рівні є дотримання законів природи, захист довкілля.

Форми колективного впливу людей на природу

Розглянемо конкретні форми суспільної сутності про­дуктивних сил, тобто спільної (а не відокремленої), колективної (а не індивідуальної) дії людини на природу, які ви­магають певної організації їх у процесі праці.

Такими формами є кооперація праці, поділ праці та обмін діяльністю між людьми.

Кооперація праці - форма організації праці, виконання робіт, за якої значна, кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або в різних пов'язаних між собою трудових процесах.

Завдяки такій кооперації праці було побудовано гігантські піраміди, інші споруди ще в рабовласницькому суспільстві.

Поділ праці - процес відокремлення різних видів люд­ської діяльності, що виявляється у спеціалізації працівни­ка на виготовленні якогось одного продукту, окремих йо­го деталей або на виконанні певної трудової операції.

Так, для виготовлення сучасного легкового автомобіля необхідно мати майже 15 тис. деталей, у виробленні яких беруть участь сотні й тисячі робітників різних професій. Поділ праці надалі переростає у суспільний поділ, про сутність якого йтиметься далі.

Про глибину поділу праці свідчить той факт, що на­прикінці 30-х років XX ст. у США налічувалося до 40 тис. різноманітних професій, а наприкінці 90-х майже 8 млн таких професій, робіт та ін. Для порівняння зазначимо, що в Парижі у ХІІ ст. існувало до 300 ремісничих і торговельних спеціальностей. Щоб налагодити чітку взаємодію діяль­ності людей різних професій, також необхідна певна організація.

Обмін діяльністю - один з різновидів поділу праці, за якого відбувається взаємообмін результатами виробничої діяльності у формі продуктів праці (товарів або послуг) однієї або кількох галузей економіки.

Так, для підприємств машинобудівних галузей про­мисловості використовують метал підприємств мета­лургійної промисловості й водночас виготовляють устат­кування для металургійних заводів. Для раціонального обміну діяльністю потрібна також певна організація суспільного виробництва.

Діючи на природу, люди водночас вступають у певні взаємовідносини між собою. Такі відносини називаються виробничими, або відносинами економічної власності. Вони формуються і розвиваються у всіх сферах суспільно­го відтворення, тобто у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні. Тому їх можна визначити як відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг. Теоретичним виразом таких відносин є всі економічні категорії (вартість, ціна, товар, гроші, капітал, заробітна плата, при­буток тощо).

Серед об'єктів економічної власності вирішальну роль відіграє власність на засоби виробництва (тобто на засоби і предмети праці в їх єдності). Залежно від того, хто висту­пає власником засобів виробництва, формується відпо­відний тип суспільства - рабовласницький устрій, фео­далізм, капіталізм.

Виробничі відносини (економічна власність) - друга (після продуктивних сил) важлива сторона суспільного способу виробництва. Конкретними формами їх розвитку є певні типи (приватна, колективна і державна) і форми власності, кожна з яких має окремих суб'єктів (окремий товаровиробник, капіталіст, трудовий колектив, асоційо­ваний капіталіст, держава та ін.). Для запобігання анта­гонізмам і конфліктам між окремими типами і формами власності необхідна певна організація, яка є складовою ча­стиною, процесу управління на мікро- і макрорівнях.

Продуктивні сили і відносини економічної власності постійно взаємодіють між собою. Як правило, динаміч­ніше розвиваються продуктивні сили, які вимагають вдо­сконалення існуючих або появи нових форм власності. Для приведення у відповідність цих двох сторін суспільного виробництва необхідно постійно управляти їх розвитком, координувати дії окремих елементів виробництва, що є важливою функцією організації суспільного виробництва.

Організація суспільного виробництва - координація дій кожної з його сторін (продуктивних сил і виробничих відносин) та процесу їх взаємодії, передусім форма об'єднання людей у процесі суспільного виробництва.

Така координація здійснюється на макрорівні шляхом саморегулювання економічної системи та свідомого ціле­спрямованого регулювання з боку держави, на мікро-рівні - у процесі підприємницької діяльності. Щоб зрозуміти, як у межах економічної системи поступово форму­валась підприємницька діяльність, необхідно з'ясувати сутність економічних систем та їх еволюцію.

Форми суспільного виробництва

Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво - це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені. У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало у первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці, тобто не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натураль­не виробництво панувало у патріархальній селянській общині, у середньовічних феодальних маєтках. Вироблені продукти праці у вигляді конкретних благ - їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що задовольняють певні потреби, - є природними формами багатства.

У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кожна госпо­дарська одиниця була повністю відокремлена від інших, як у виробництві, так і у споживанні. Рівень споживання суб'єктів господарювання залежав тільки від рівня виробництва. Безперечно, це не викликає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші якимись окремими суб’єктами чи спільнотами. Але цей обмін був випадковим або таким, що не справляв серйозного впливу на виробничу сферу і споживання.

Натуральне виробництво має такі основні риси.

1. Універсальність праці. Діяльність суб’єкта господарювання при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їхніми групами.

2. Замкненість виробництва. Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи - від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

3. Прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням. Прямі натуральні зв’язки ведуть до безпосереднього використання продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні зв’язки виражають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво - розподіл - споживання.

Натуральне виробництво було переважною формою господарювання до початку капіталістичної епохи. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарювання мають місце в багатьох країнах, у тому числі у нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках). Однак натуральне виробництво є не тільки примітивною і консервативною формою виробництва, а й малопродуктивною. На зміну йому поступово приходить товарне виробництво.

Товарне виробництво - це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі - продажу цих продуктів, що стають товарами.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Саме суспільний поділ праці зумовлює об’єктивну необхідність і можливість регулярного обміну продуктами.

Іншою передумовою формування товарного виробництва є економічна відокремленість виробників, яка полягає у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обмінювати можна лише те, що належить ви робітникові, тобто є його власністю.

Товарне виробництво що виникло як протилежність натуральному господарству 7-8 тис. років тому, зберігається і є ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси:

- суспільний поділ праці;

- повна соціально-економічна відокремленість виробників;

- економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну;

- приватна власність на результати праці;

- продукт праці набуває форми товару.

Товар - це продукт праці, який має дві властивості: 1) здатність задовольнити певну потребу людини; 2) можливість обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу. Тобто товар - це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.