9. Політична думка Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом на слов'янських територіях і зробила вагомий внесок у розвиток і поширення політологічних ідей. Зокрема, такі її представники, як: П. Могила (1591–1647 рр.), С. Явор­ський (1658–1722 рр.) (засновник Києво-Могилянської академії) й Т. Прокоповича (1681–1736 рр.).

В історичних умовах польсько-шляхетського панування та відсутності власної державності в Україні, влада Православної Церкви була єдиною силою, що протистояла чужоземній колоні­зації та проникненню католицизму на українські землі.

У трактуванні Петра Могили, становище священства було вищим від королівської світської влади, оскільки лише церква володіла душами людськими. Однак, звертаючи свій погляд до православної Московської держави, відомий полеміст об­межився тільки констатацією своєї лояльності у відповіді на запитання про підлеглість царя церкві. Він лише рекоменду­вав главі світської влади радитися з духівниками при ви­рішенні державних проблем, призначивши церкві роль порадника, а не керівника у світських справах. Таким, власне, й був статус митрополитів у Київській Русі, а також на українських землях, після їх входження до складу Росії.

Стефан Яворський обстоював чітко клерикальну позицію і виступав проти реформ Петра І. Походження світської влади від Бога, стверджував він, не надає їй права на втручання в ре­лігійне життя суспільства та в канони православної віри. Церковні справи – компетенція церкви, світські – царської влади. Звертаючись до біблійних прикладів, він доводив, що церква є вищою від держави й тому повинна домінувати над світською владою. Його аргумент полягав у тому, що в церкви повинно бути два мечі – "духовний і земний", але духовний повинен бути вищим.

Теофан Прокопович, навпаки, виступав активним прихильником петровських перетворень і брав активну участь у проведенні церковної реформи. Він був щирим прибічником "освіченої монархії". Його аргументація необхідності та правомірності абсолютної монархічної влади спиралася на обґрунту­вання сутності походження держави. У цьому питанні він на­ближається до соціально-філософської концепції Т. Гоббса й Дж. Локка, оскільки також спирався на концепцію природного та державного стану людей.

Прирдний стан він зображає як чорне та безмірне море беззаконня, в ньому люди схильні до крайніх проявів взаємної агресії. Розум і божественний промисел, згідно з Т. Прокоповичем, спонукають людей до виходу з цього стану й утворення "громадянського союзу ", в основі якого – об'єднання розрізнених сімей. Та це лише перша розумна дія людей, друга – встанов­лення верховної влади в особі государя. З ним народ укладає договір без права на його розрив.

Концепція договору з верховною владою, за Т. Прокоповичем, має антиреспубліканський характер. Він різко критикує аристо­кратію та демократію. Властивий аристократії егоїзм, вважав Т. Прокопович, спричиняє в суспільстві неузгодженість, а це від­суває на задній план турботу про загальне благо. Народовладдя ж призводить до нестабільності в державі, оскільки супро­воджується смутами та заколотами.

На його погляд, кращий спосіб правління – це необмежена монархія, до того ж верховним носієм державної влади може стати лише освічений в монарх – "філософ на троні". У трактаті "Правда волі монаршої" Т. Прокопович вказує на необхідність раціональної спадковості, тобто вважає, що наступник престолу повинен бути гідним продовжувачем політики свого родича-попередника.У "Слові про владу і честь царську" він кате­горично відкидає претензії церкви на панування над світською владою та стає на захист імператорського Синоду щодо відміни патріаршества.

Отож, у творчості представників Києво-Могилянської академії була висвітлена проблема державної влади, але роз­глядалася вона в більш зрілих формах, аніж у мислителів Київ­ської Русі та була наближена до Західноєвропейських політико-правових ідей.