53. Колективізація кінця 1920 – х – початку 1930 рр. В урср.

СТАЛІНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. З ХV з’їзду (2-9 грудня 1927 р.) – курс на кооперацію с/г, з листопада Масова колективізація розпочалася в 1929 p. У постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. було чітко- розмежовано зернові зони за строками завершення колективізації. Відповідно до цієї постанови колективізацію в Україні планували завершити до кінця 1932 p.

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством.

ПРИЧИНИ:

Економічні – нестача зерна в державі в умовах швидкого розвитку темпів індустріалізації. Хлібна криза 1927-28 рр. та не хватка валюти за хліб, який продавався за кордон, могли зірвати темпи індустріалізації, тому колгоспи виступали механізмом постійного постачання зерна державі.

Політичні:

в умовах тоталітаризму колгоспами було легше керувати. необхідно було перетворити багатомільйонне селянство з “дрібної буржуазії” на найману робочу силу.

Передумови колективізації:

націоналізація землі у 1917 р.; успіхи НЕПу (с/г на рівні 1913 р.); мали досвід формування колективного господарства (с 1918 р.– артіль та комуна).

ЕТАПИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ:

І п’ятирічка (1928-33 рр.)

У ІІ половині січня 1930 р. спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП (б) під керівництвом В. Молотова розробила план компанії з розкуркулення. Його було затверджено в таємній постанові ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 р. „Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”, розкуркулено більш, ніж 200 тис селян+200 тис – покинули с/г та подалися в міста. Політична ситуація загострилася, 2 березня 1930 р. друкується стаття Сталіна „Запаморочення від успіхів” (проголошувалася недопустимість активізації колгоспного руху засобами адміністрування, декларувалася свобода виходу селян з колгоспу.

Видано закон від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності (Про п’ять колосків)”, за яким за найменшу крадіжку державного (колгоспного) майна загрожувало ув’язнення на 10 років або навіть смерть. Тепер держава повністю контролювала село, що й було метою колективізації, розкуркулювання та штучного голодомору 1932-33 рр.

Таким чином, к кінцю І п’ятирічки – 70% селянських господарств колективізовано (а в 1928 р. колективізовано тільки 4% сільських землекористувачів).

ІІ п’ятирічка (1933-37 рр.)

відбувалася подальша колективізація (90% селян на 1935 р. вступило до колгоспів, у 1937 – 97 %);

проведено адміністративно-господарське зміцнення колгоспів (колгоспи–25- тисячники);

був прийнятий новий Статут сільськогосподарської артілі (1935 р.):

землі навічно закріплялися за колгоспами;

спільне господарство –первісне, а особисте – на другому плані;

оплата праці – трудодні;

створення МТС.

4. з 1933 р. колгоспи здійснювали обов’язкові поставки зерна державі.

Таким чином, колективізація, яка проводилася насильницьким шляхом, приводила до загострення ситуації та опору, але, все ж таки, були отримані необхідні ресурси для індустріалізації.

Отже, в ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства. Особливо трагічною була доля селянських родин, яких депортували на Північ і в Сибір. Вивозили їх в товарних вагонах, в люті морози, скидали серед снігової пустелі, часто без засобів для існування (їжі, одягу, взуття), внаслідок чого багато людей, особливо дітей, загинули. Після завершення колективізації на селі остаточно було знищено стимули до праці та утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Знову фактично відновлювалася продрозверстка, як в роки "воєнного комунізму", з тією лише різницею, що об'єктом обов'язкових хлібопоставок був не окремий селянин, а колгосп (держава могла вилучати з колгоспу весь хліб і ніхто не чинив ні найменшого опору).

У ході колективізації селяни масово забивали (щоб не усуспільнили) власну велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, що також підривало основи сільськогосподарського виробництва і призводило до зменшення м'ясопродуктів у країні. Незадовільна організація праці в колгоспах, небажання селян працювати в них, колективізація (знищення господарств заможних селян) — все це підривало основи сільськогосподарського виробництва. При цьому зменшувався валовий збір зерна, знижувалася врожайність сільськогосподарських культур на колгоспних полях

Найжахливішим наслідком "перетворень" на селі був голод 1932—1933 pp. Селяни, як за часів кріпосного права, були прикріплені до місць свого проживання паспортною системою, запровадженою в 1932 р. Без дозволу влади вони не мали права залишати колгоспи.

Навесні 1932 р. селяни, дуже ослаблені напівголодною зимою, не зуміли успішно провести весняну сівбу. Урожай зернових був невисоким, але не набагато нижчим, ніж середні врожаї багатьох попередніх років, а тому голоду не повинно було б бути. Біда прийшла після того, коли Україна не змогла в 1932 р. виконати план хлібозаготівель. В Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим. За допомогою репресій з колгоспів і господарств селян-одноосібників, які ще залишалися, було вивезено все зерно, в тому числі те, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів. Після таких адміністративних дій, коли з колгоспних і селянських комор вимели все до зернини, взимку 1932— 1933 р. в селах України розпочався масовий голод. Жорстокість, з якою проводили зернозаготівлю в 1932 p., прирекла на голодну смерть мільйони українських селян.