1. Класифікація засобів, що діють в ділянці закінчень холінергічніх нервів.

Речовини, що збуджують холінорецептори, називаються холіноміметичними, а ті, які блокують холінорецептори, холіноблокуючими (холінолітичними).

Залежно від впливу на певні рецептори і спрямованості ефектів, що виникають, розрізняють такі лікарські речовини:

1) М, Н-холіноміметики (ацетилхолін);

2) М-холіноміметики (пілокарпін, ацеклідин);

3) М-холіноблокатори (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, скополаміну гідробромід, метацин);

4) Н-холіноміметики (цититон, лобелін);

5) Н-холіноблокатори: а) гангліоблокатори (бензогексоній, пентамін); б) міорелаксанти (тубокурарину хлорид, дитилін).

3. Антихолінестеразні засоби.

Існує група речовин, яку можна назвати непрямими М-, Н-холіноміметиками. Це, так звані, антихолінестеразні засоби - прозерин, галантаміну гідробромід, фосфакол.

Механізм дії антихолінестеразних речовин полягає у зв'язуванні ацетилхолінестерази. При цьому в синапсах накопичується багато ацетилхоліну, який збуджує М- і Н-холінорецептори. Виникають такі ефекти: при закапуванні в око збуджуються М-холінорецептори кругового м'яза райдужки, м'яз скорочується і звужується зіниця (міоз). При цьому покращується відтік внутрішньоочної рідини і знижується внутрішньоочний тиск. Вплив на М-холінорецептори війчастого м'яза призводить до збільшення опуклості кришталика - око встановлюється на бачення близьких предметів (спазм ако­модації).

При системній дії антихолінестеразних препаратів спостерігаєть­ся підвищення тонусу гладенької мускулатури внутрішніх органів, зо­крема кишечника, сечового міхура. Під їх впливом зростає секреція за­лоз, сповільнюються серцеві скоро­чення і знижується артеріальний тиск. Це відбувається за рахунок збудження М-холінорецеп­торів. Одночасно покращується проведення імпульсів через синап­си, що мають Н-холінорецептори і розміщені на закінченнях соматич­них нервів та у нейронах ЦНС.

Прозерин (Proserinum) є синтетичною антихолінестеразною ре­човиною, яка проявляє переважну дію на периферичні холінореактивні системи і практично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Випускається в порошку, таблетках по 0,015 г і в ампулах по 1 мл 0,05 % розчину. Прозерин є антихолінестеразним засобом оберненої дії, його ефект продовжується протягом 2,5-4 год.

Галантаміну гідробромід (Galanthamini hydrobromidum) є алкалоїдом, який виділено з бульб підсніжників. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр, тому має не лише периферичну, але й центральну дію. Остання полягає у полегшенні проведення імпульсів у синапсах центральної нервової системи. Випускається в ампулах по 1 мл 0,1 %, 0,25 %, 0,5% і 1 % розчину. Тривалість дії галантаміну гідроброміду більша, ніж у прозерину, тому його мож­на призначати 1-2 рази протягом доби.

Фосфакол (Phosphacolum) є антихолінестеразним засобом необерненої дії. Проявляє сильний і тривалий міотичний ефект. Стій­ко знижує внутрішньоочний тиск. Випускається у флаконах по 10 мл 0,013 % і 0,02 % розчину. Фосфакол ніколи не вводять паренте­рально, тому що він може спричинити важке отруєння.

Антихолінестеразні речовини використовуються для лікування глаукоми-захворювання, яке супроводжується високим внутрішньоочним тиском. Із цією метою застосовуються очні краплі 0,5 % розчину прозерину, 0,02 % і 0,013 % розчинів фосфаколу. Галанта­міну гідробромід для лікування глаукоми не використовується, тому що викликає набряк кон'юнктиви.

Оскільки антихолінестеразні препарати підвищують тонус і ско­ротливу активність гладеньких м'язів, їх використовують для профі­лактики і лікування післяопераційної атонії кишечника і сечового мі­хура. З цією метою хворим вводять підшкірно або внутрішньом'язево ампульовані розчини прозерину або галантаміну гідроброміду. Парентеральне введення 0,05 % розчину прозерину показане також при порушенні проведення імпульсів по соматичних нервах до ске­летних м'язів. Таке лікування проводиться для ліквідації залишко­вих явищ після перенесених невритів, паралічів, при міастенії.

Введення галантаміну гідроброміду застосовують при рухових порушеннях, що залишилися після травм голови, перенесених ме­нінгіту, поліомієліту, енцефаліту.

При отруєнні речовинами з групи М-холіноблокаторів, передо­зуванні деяких міорелаксантів (тубокурарину хлориду) хворим вво­дять прозерин, галантаміну гідробромід.

У стоматологічній практиці ці препарати використовують при сухості порожнини рота (ксеростомія), невриті лицьового нерва (галантамін, прозерин).

Гостре отруєння речовинами антихолінестеразної дії може роз­виватись при передозуванні препаратів цієї групи, а також при недотриманні правил безпеки під час роботи з фосфорорганічними спо­луками (інсектицидами). Останні (дихлофос, метафос та ін.) широ­ко використовуються у побуті та сільському господарстві для боро­тьби із сільськогосподарськими шкідниками та комахами. У потер­пілих з'являються нудота, блювання, пронос, біль у животі. Спосте­рігається різке звуження зіниці, погіршується зір (спазм акомодації"). Підсилюється слино-, потовиділення, розвивається бронхоспазм. Може бути як тахі-, так і брадикардія. У хворого виникають судо­ми, збудження, втрата свідомості, коматозний стан. Смерть настає внаслідок недостатності дихання, бронхоспазму і набряку легенів.

Лікування необхідно розпочинати негайно. Проводяться заходи, що прискорюють виведення отрути з організму. Хворому промивають шлунок розчином натрію гідрокарбонату, призначають сольові проносні, ентеросорбенти, роблять сифонні клізми. Якщо отрута потрапила на шкіру, її ретельно змивають. Показаний форсований діурез, у тяжких випадках - гемосорбція, гемодіаліз. Обов'язковим є призначення ан­тагоніста - атропіну сульфату. Його вводять внутрішньовенно повторно, по 2-4 мл 0,1 % розчину, з інтервалом 5-10 хв. Критеріями достатності дози атропіну сульфату є поява тахікардії, розширення зіниць, сухості в роті. Призначають також реактиватори холінестерази, які віднов­люють активність цього ферменту. До них належать дипіроксим, алоксим, ізонітрозин: середня доза дипіроксиму у тяжких випадках – 3-4мл 15% розчину; добова доза алоксиму 0,2-0,8г (в/м по 0,075г, через 1-3 год.), сумарна доза 0,4-1,6г). У разі необхідності хворому роблять штучне дихан­ня. Проводять симптоматичне лікування.

4. М-холінергічні засоби

(М-холіноміметики, М-холіноблокатори)

М-холіноміметики - це засоби, які збуджують М-холінорецептори, що призводить до змін функції тих органів і систем, які іннервуються холінергічними нервами. До них належать препарати пі­локарпіну гідрохлорид і ацеклідин.

Пілокарпіну гідрохлорид (Pilocarpini hydrochloridum) є алкалої­дом, який отримують з тропічної рослини Рilocarpus Jaborandi. Випу­скається у вигляді 1 %, 2 % розчинів у флаконах по 5 і 10 мл та 1 %, 2 % очної мазі. Препарат викликає звуження зіниці і зниження внутрішньоочного тиску при закапуванні в око. Тому його використовують для лікування глаукоми. В офтальмології його та­кож призначають для покращення трофіки ока при тромбозі цент­ральної вени сітківки, гострій непрохідності артерій сітківки, атро­фії зорового нерва. Системна дія препарату не використовується внаслідок його високої токсичності. Найбільш небезпечним про­явом отруєння пілокарпіном є набряк легенів.

Ацеклідин (Aceclidinum) випускається у порошку для приготуван­ня 2-5 % очних крапель, у 3 % і 5 % очній мазі, в ампулах - по 1 і 2 мл 0,2 % розчину. Препарат використовується для лікування глаукоми. Після закапування в око ацеклідину звуження зіниці та зниження внут­рішньоочного тиску зберігається протягом 6 годин. При підшкірному введенні препарату підвищується тонус і скоротлива активність ки­шечника, сечового міхура, матки. Ця його властивість використову­ється для профілактики і лікування післяопераційної атонії шлунка, ки­шечника, сечового міхура. Іноді ацеклідин застосовують для зупинки післяпологових маткових кровотеч. Препарат протипоказаний при бронхіальній астмі, вагітності, стенокардії тощо.

У стоматологічній практиці пілокарпін та ацеклідин застосовують у разі сухості порожнини рота, яка може виникнути після видалення мигдаликів, при неврозі, в клімактеричний період, при захворюваннях слинних залоз тощо.

Гостре отруєння речовинами М - холіноміметичної дії може ви­никати внаслідок їх передозування або ж при помилковому вжи­ванні грибів-мухоморів, що містять мускарин. Клінічна картина проявляється симптомами різкого збудження М - холінорецепторів. У хворого розвивається діарея, спостерігається біль у живо­ті, звуження зіниць, підвищення слиновиділення, утруднення ди­хання внаслідок спазму бронхів, сплутаність свідомості, судоми, коматозний стан. При цьому здійснюють заходи з очищення ор­ганізму від отрути. Внутрішньовенне вводять 0,1 % розчин атро­піну сульфату - по 2 мл кожні 10 хв, до появи сухості в роті і розширення зіниць. Проводять симптоматичне лікування.

М-холіноблокатори - це лікарські засоби, які, зв'язуючись з М-холінорецепторами, перешкоджають їх взаємодії з ацетилхоліном. У результаті відбувається блокада проведення імпульсів по холінергічних нервах до внутрішніх органів. При цьому вплив адренер­гічної іннервації зберігається. Тому фармакодинаміка М-холіноблокаторів є ідентичною дії адренергічної іннервації на ці органи.

До М-холіноблокаторів належать атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, скополаміну гідробромід, метацин, препарати бела­дони.

Атропін є алкалоїдом, який міститься у беладоні, блекоті, дурмані. Випускається у вигляді атропіну сульфату (Atropini sulfas). Форми випуску: порошок для приготування 0,5 % і 1 % очних крапель, 1% очна мазь, таблетки по 0,0005 г, ампули по 1 мл 0,1 % розчину.

При закапуванні препарату в око відбувається блокада М-холінорецепторів кругового м'яза райдужки. М'яз розслаблюється, вна­слідок чого настає сильне розширення зіниці - мідріаз. При цьому погіршується відтік внутрішньоочної рідини і підвищується внутрішньоочний тиск. У результаті блокади М-холінорецепторів війчас­того м'яза відбувається його розслаблення. При цьому кришталик сплющується і око встановлюється на бачення далеких предметів. Виникає стан, який називається паралічем акомодації (циклоплегія). Після закапування атропіну в око вказані зміни зберігаються протягом 7-10 днів.

Атропін викликає зниження функції залоз зовнішньої секреції -слинних, потових, бронхіальних, залоз шлунка, кишечника. При введенні препарату знижується тонус і знімається спазм гладень­кої мускулатури шлунково-кишкового тракту, бронхів, жовчо- і се­човивідних шляхів, матки. Припинення передачі гальмівних імпу­льсів з блукаючого нерва на серце спричинює тахікардію.

Платифіліну гідротартрат (Рlatyphyllini hydrotartras) в меншій мірі, ніж атропін, знижує секреторну активність залоз і впливає на діяль­ність серця. Він блокує переважно М-холінорецептори гладенької мускулатури, в зв'язку з чим усуває її спазми. У цьому ефекті відіграє також роль пряма міотропна спазмолітична дія препарату. Він має здатність проникати через гематоенцефалічний бар'єр і пригнічувати судинноруховий центр. Випускається у таблетках по 0,005 г, в ампулах- по 1 мл 0,2 % розчину для підшкірного введен­ня. Може бути застосований в 1 %, 2 % очних краплях.

Скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) впливає на око і секрецію залоз сильніше, ніж атропін, але тривалість його дії в 2-3 рази менша. Проникаючи через гематоенцефалічний ба­р'єр, препарат викликає седативний ефект та короткочасний сон. Має здатність пригнічувати ядра вестибулярного апарату, в зв'яз­ку з чим ефективний при морській та повітряній хворобах. Препа­рат випускається в ампулах по 1 мл 0,05 % розчину. Застосовуєть­ся також в очних краплях - 0,25 % розчин.

Метацин (Methacinum) за впливом на м'язи бронхів, секрецію слинних і бронхіальних залоз переважає атропін, менше викликає тахікардію. Препарат не проникає через гематоенцефалічний ба­р'єр, тому не впливає на центральну нервову систему, не викликає мідріаз і порушення акомодації. Випускається в таблетках по 0,002 г і в ампулах-по 1 мл 0,1 % розчину, для підшкірного, внутрішньом'язевого і внутрішньовенного введення.

Екстракт беладони сухий (густий) (Extractum Belladonnae siccum)- містить суму алкалоїдів беладони, що мають М-холіноблокуючу дію. "Веllа dоппа" в перекладі означає "прекрас­на жінка". Назва походить із тих далеких часів, коли італійки зака­пували собі в очі витяжки з цієї рослини, щоб розширились зіниці і очі стали більш глибокими, привабливими. Препарати беладони входять до складу багатьох комбінованих форм: Solutan, таблетки "Веllataminalum", "Веllaspon", "Веsalolum", "Веlloid", "Веllalginum", свічки "Веthiolum", "Аnusolum" тощо.

Іпратропію бромід (атровент) (Atrovent) – виявляє вибіркову бронхолітичну дію. Ефективний при обструктивних захворюваннях легень, які супроводжуються збільшенням холінергічного впливу. Застосовується інгаляційно. Дія проявляється через 5 хвилин. Досягає максимального рівня через 30-60 хвилин, триває до 8 годин. Препарат застосовується для лікування бронхіальної астми, особливо якщо протипоказані адреноміметики (при серцево-судинній патології). Призначають3-5 разів на добу: - по 1-2 дози аерозолю;

- по 4-8 крапель розчину для інгаляцій;

- по 1 капсулі для інгаляцій;

- 0,03% назальний аерозоль;

Форма випуску: аерозольний інгалятор по 15мл (300 доз по 0,02мг); флакони по 20мл (в 1мл – 0,25мг).

Беродуал – комбінований препарат, до складу якого входять атровент і фенотерол.

М-холіноблокатори застосовуються для розширення зіниці при дослідженні очного дна, при запальних процесах та травмах райдужки, рогівки. В останньому випадку ці препарати забезпечують функціональний спокій ока, попереджують утворення спайок між райдужкою та навколишніми тканинами. Необхідно пам'ятати, що М-холіноблокатори абсолютно протипоказані при глаукомі.

Препарати цієї групи використовуються для зняття спазмів гладенької мускулатури при виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки, кишковій, печінковій, нирковій кольках, спастичних за­крепах, при геморої, тріщинах заднього проходу. В останніх двох випадках доцільно застосовувати екстракт беладони у вигляді свічок. Для зняття бронхоспазму М-холіноблокатори використо­вують тоді, коли він зв'язаний з підвищеним тонусом блукаючого нерва. При нападах астми інфекційно-алергічного та алергічного генезу препарати малоефективні. Більше того, зменшення брон­хіальної секреції у цьому випадку може спричинити ще більше згущення харкотиння та погіршання бронхіальної прохідності вна­слідок утворення слизових пробок.

М-холіноблокатори (атропіну сульфат, скополаміну гідробромід, метацин) вводять хворим перед оперативним втручанням для, так званої, премедикації. Це здійснюється для попередження бронхо-, ларингоспазму, зупинки серця, обмеження секреції слинних та брон­хіальних залоз.

При отруєнні М-холіноміметиками та фосфорорганічними спо­луками, як зазначалось вище, використовують атропіну сульфат.

Такі препарати, як скополаміну гідробромід, аерон, застосову­ють для профілактики морської (повітряної) хвороби.

У стоматологічній практиці М-холіноблокатори (атропін, метацин, скополамін) використовують при операціях для зниження секреції слинних залоз, запобігання ларингоспазму, нудоті та іншим побічним ефектам, с причиненим збудженням блукаючого нерва. Інколи їх призначають хворим з підвищеною слинотечею, яка спостерігається при хворобі Паркінсона.

Гостре отруєння М-холіноблокаторами може розвиватись при передозуванні відповідних препаратів, при вживанні дітьми рослин, що містять алкалоїди цієї групи. У клінічній картині отруєн­ня на перший план виступає симптоматика психічного збу­дження, так званий "атропіновий психоз". Він проявляється марен­ням, галюцинаціями, дезорієнтацією, руховою активністю. Карти­на може бути настільки яскравою, що хворого помилково госпіта­лізують у психіатричну клініку. Спостерігаються також почерво­ніння і сухість шкіри, підвищення температури тіла (внаслідок бло­кади потовиділення). Сухість слизових спричинює розлади ковтання (дисфагія), мови (дизартрія, захриплість голосу). Спостерігають­ся сильна спрага, різке розширення зіниць із виникненням світло­боязні (фотофобія). Порушується зір (параліч акомодації). Харак­терні тахікардія, атонія кишечника, затримка сечі. Початкова ста­дія збудження швидко переходить у фазу пригнічення. Смерть настає від паралічу дихального центру.

Для видалення отрути з орга­нізму використовують промивання шлунка 0,5% розчином таніну, призначають проносні, сорбенти, проводять форсований діурез. Як антагоністи застосовують антихолінестеразні засоби: повторне вве­дення прозерину, галантаміну гідроброміду до отримання симп­томів зникнення блокади М-холінорецепторів. Для зняття психо­моторного збудження вводять аміназин, сибазон, барбітурати. Тахікардію знімають анаприліном. Для полегшення фотофобії хворо­го поміщають у затемнену кімнату. Для зниження температури тіла його обкладають грілками з льодом. При сильному пригні­ченні дихання налагоджують штучне дихання з інгаляцією кисню.

М -, Н- холіноблокатори

Амізил (Amizylum) – табл. по 0,001г; 0,002г.

Найбільш виражену дію проявляє на холінорецептори ЦНС (переважно М-холінорецептори), тому його відносять до холіноблокаторів центральної дії. Також проявляє помірну спазмолітичну активність, протигістамінну, місцево анестезуючу та антисеротонінову дію. Амізил підсилює дію снодійних, аналгезуючих, місцевоанестезуючих засобів. Пригнічує кашльовий рефлекс. Під впливом препарату розширюються зіниці, зменшується секреція залоз, знижується тонус гладеньких м’язів. У зв’язку з наявністю транквілізуючої дії препарат використовується у психіатрії при невротичних розладах. Як центральний холіноблокатор амізил показаний при хворобі Паркінсона та інших екстрапірамідних розладах, у т.ч. при синдромі паркінсонізму, спричиненому нейролептиками. Іноді використовують для премедикації перд наркозом, при спазмах гладеньких м’язів, при кашлі, для розширення зіниць. Вживають внутрішньо по 0,001-0,002г 3-4 р./добу; очні краплі 1-2% розчин.

Побічні ефекти аналогічні ефектам М-холіноблокаторів.

Циклодол (Cyclodolum) – переважно блокує центральні Н-холінорецептори та периферичні М-холінорецептори. Широко використовується при хворобі Паркінсона та медикаментозному паркінсонізмі.

Форма випуску: табл. по 0,001; 0,002; 0,005г.

5. Н-холінергічні засоби

(Н-холіноміметики, Н-холіноблокатори)

Н-холіноміметики це речовини, які збуджують Н-холінорецептори. До препаратів цієї групи належать цититон і лобеліну гідрохлорид.

Цититон (Cytitonum) є препаратом алкалоїду цитизину, який місти­ться у деяких рослинах, зокрема в термопсисі. Випускається в ампу­лах по 1 мл. При внутрішньовенному введенні цититону збуджуються Н-холінорецептори каротидних клубочків. У результаті рефлекторно підвищується тонус дихального центру довгастого мозку. Обов'язко­вою умовою виникнення такого ефекту є збереження рефлексів. Пре­парат стимулює дихання при його зупинці внаслідок вдихання подраз­нювальних речовин, при травмах, електрошоку, оперативних втручан­нях, при отруєнні морфіном, чадним газом. Якщо пригнічення дихаль­ного центру є наслідком передозування наркозних, снодійних засобів, спиртів, транквілізаторів, нейролептиків, введення цититону не дасть ефекту. Він також не діє, якщо зупинка дихання пов'язана з прогресу­ючим виснаженням дихального центру. Препарат має здатність під­вищувати артеріальний тиск за рахунок рефлекторного збудження судиннорухового центру, стимуляції симпатичних гангліїв та мозкового шару надниркових залоз. Ця властивість може застосовуватись при шокових і колаптоїдних станах, при пригніченні кровообігу і дихання у хворих з інфекційними захворюваннями.

Лобеліну гідрохлорид (Lobelini hydrochloridum) випускається в ампулах по 1 мл 1 % розчину. Він є стимулятором дихання рефлек­торної дії, як і цититон. Але, на відміну від останнього, практично не впливає на рівень артеріального тиску. Застосовується при зу­пинках дихання рефлекторного походження.

Цититон і лобелін входять до складу таблеток "Табекс" і "Лобесил", які використовуються для полегшення відвикан­ня від тютюнокуріння.

Алкалоїд тютюну нікотин, як уже зазначалося вище, в невели­ких дозах також збуджує Н-холінорецептори, у великих - їх бло­кує. Як лікарський препарат він не застосовується внаслідок висо­кої токсичності.

Гостре отруєння нікотином може розвиватися в дітей при курінні або випадковому вживанні сигарет всередину, в людей, які мають справу з нікотином на виробництві. Гостре отруєння може виникати в немовлят, мати яких курить, тому що продукти тютюнового диму потрапляють у молоко. Небезпечним є, так зване, пасивне куріння -ситуація, коли людина, що не курить, знаходиться в одній кімнаті з людиною, що курить. Клінічна картина отруєння проявляється нудо­тою, блюванням, слинотечею, болем у животі, діареєю. Спостеріга­ються запаморочення, головний біль, холодний піт, слабість, зать­марення свідомості. Наявні коливання артеріального тиску, тахі- або брадикардія. На пізніх стадіях виникають судоми, пригнічення ди­хання. Смерть настає від паралічу дихального центру. Лікування полягає у підтриманні дихальної функції і проведенні симптоматич­ної терапії. Аналептики у цьому випадку протипоказані.

Хронічне отруєння нікотином та іншими токсичними продуктами тютюнового диму розвивається у курців. Доведено, що вони наба­гато частіше, ніж ті, хто не курить, помирають від раку легень, зло­якісних пухлин іншої локалізації, хронічних захворювань дихальної системи, ішемічної хвороби серця. У курців частіше розвивається облітеруючий ендартеріїт, погіршується перебіг виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. У жінок, які курять, крім усклад­нень, описаних вище, пригнічується продукція жіночих статевих гор­монів. Це супроводжується передчасним старінням. У них жовтіє обличчя, з'являються ранні зморшки, псуються зуби, голос стає грубим, іноді розвивається оволосіння за чоловічим типом. Куріння під час вагітності призводить до гіпоксії плода, порушення його нор­мального розвитку. В таких жінок частіше спостерігаються викидні, передчасні пологи, кровотечі у передпологовому періоді та інші тяжкі ускладнення. Медичні працівники будь-якого рангу повинні постійно проводити освітню роботу про небезпечні наслідки тютюнопаління. При цьому, безперечно, вони самі не повинні курити.

Н-холіноблокатори - це лікарські засоби, які, зв'язуючись з Н-холінорецепторами, перешкоджають їх взаємодії з ацетилхолі­ном. Вони поділяються на дві групи: гангліоблокатори (бензогексоній, пентамін) і міорелаксанти (тубокурарину хлорид, дитилін).

Особливістю дії гангліоблокаторів є те, що вони переважно впли­вають на Н-холінорецептори, які розміщені у вегетативних ганглі­ях. Блокада симпатичних гангліїв призводить до розширення пери­феричних судин і зниження артеріального тиску. Блокада парасим­патичних гангліїв супроводжується зменшенням тонусу гладень­кої мускулатури внутрішніх органів (бронхів, шлунково-кишкового тракту, сечовивідних та жовчовивідних шляхів). Одночасно зни­жується секреція залоз: бронхіальних, шлункових, слинних тощо.

Бензогексоній (Benzohexonium)- четвертинна амонієва сполу­ка, яка не проникає через гематоенцефалічний бар'єр і проявляє значну гангліоблокуючу дію. Випускається в таблетках по 0,1 і 0,25 г, в ампулах-по 1 мл 2,5 % розчину. Всмоктування препарату з шлунково-кишкового тракту погане, тому його переважно при­значають під шкіру, внутрішньом'язево або внутрішньовенно крапельно. Тривалість дії препарату коливається від 3 до 6 годин.

Пентамін (Pentaminum) - четвертинна амонійна сполука, яка за своїми гангліоблокуючими властивостями дещо поступається бензогексонію. Випускається в ампулах по 1 і 2 мл 5 % розчину. Вводять препарат внутрішньом'язово, внутрішньовенно крапельно або повільно струминно. Тривалість дії становить 2-4 години.

Гангліоблокатори використовуються у комплексній терапії гіпертензивної кризи, набряку мозку, набряку легень. Внутрішньовенне крапельне введення препаратів проводять для керованої гіпотонії - зниження артеріального тиску і зменшення кровотечі при операціях на серці, легенях, щитовидній залозі тощо. Їх здатність розширюва­ти периферичні судини використовується при лікуванні ендартеріїту.

В анестезіології та хірургії препарати цієї групи застосовують для попередження вегетативних рефлексів, які пов'язані з опера­тивним втручанням. Введення гангліоблокаторів перед наркозом дозволяє зменшити необхідну дозу наркозної речовини. Іноді їх використовують у комплексній терапії шокових станів для норма­лізації мікроциркуляції в тканинах.

При хронічних бронхітах, бронхіальній астмі, емфіземі легень гангліоблокатори покращують легеневу вентиляцію, зменшують гіпертензію у малому колі кровообігу. При цьому підвищується скоротлива функція правого шлуночка серця. У таких випадках препарати доцільно застосовувати інгаляційним шляхом.

Гангліоблокатори використовуються також при загостреннях виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, при печінко­вій, нирковій, кишковій кольках.

Побічні ефекти і ускладнення, які розвиваються при застосуван­ні гангліоблокаторів, пов'язані з відсутністю в них вибірковості дії:

вони одночасно блокують усі ганглії вегетативної нервової системи. Найбільш небезпечним ускладненням, яке спостерігається при вве­денні гангліоблокаторів, є ортостатичний колапс. Він проявляється різким падінням артеріального тиску і втратою свідомості хворого при зміні положення тіла з горизонтального на вертикальне. Це ускладнення виникає внаслідок блокування рефлекторних механізмів, які підтримують постійний рівень артеріального тиску. При цьому необхідно підняти ноги хворого догори, а голову опустити донизу. Якщо він не опритомніє, ввести мезатон, ефедрину гідрохлорид у невеликих дозах, кордіамін, кофеїн. Для профілактики ортостатичного колапсу протягом 2-2,5 годин після ін'єкції гангліоблокаторів хворий повинен лежати. Типовими побічними ефектами, які розви­ваються при застосуванні препаратів цієї групи, є сухість слизових, порушення акомодації, загальна слабість, запаморочення, тахікар­дія. При тривалому введенні можуть виникати атонія сечового мі­хура, кишечника, навіть його паралітична непрохідність. В остан­ньому випадку показане введення прозерину.

Міорелаксанти або курареподібні засоби, блокують Н-холінорецептори, які розміщені в ділянці закінчень соматичних нервів, на мембрані клітин скелетних м'язів. При цьому спостерігається роз­слаблення посмугованих м'язів, що відбувається у певній послідо­вності. Спочатку виключаються дрібні м'язи пальців рук, ніг, вух, очей, потім - м'язи кінцівок, голови, шиї, тулуба; в останню чергу -міжреберні м'язи, діафрагма, що супроводжується зупинкою ди­хання. Свідомість при цьому не порушується. Відновлення тонусу м'язів відбувається у зворотному порядку.

Тубокурарину хлорид (Tubocurarini chloridum) є міорелаксантом антидеполяризуючого типу дії. Він зв'язується з Н-холінорецепторами нервово-м'язових синапсів і перешкоджає їхній взаємодії з ацетилхолі­ном. При цьому не відбувається деполяризація постсинаптичної мем­брани, що супроводжується розслабленням м'язів. Препарат випуска­ється в ампулах по 1,5 мл 1 % розчину. Вводиться внутрішньовенно. М'язова релаксація починається через 1-1,5 хв після введення, три­ває 25-40 хв. Тубокарину хлорид застосовують, головним чином, анестезіологи для тривалого розслаблення посмугованих м'язів під час оперативних втручань. Введення препарату допускається лише після переведення хворого на штучне дихання. Він може бути також використаний для розслаблення м'язів при співставленні кісткових уламків при переломах, при вправленні складних вивихів. Іноді пре­парат застосовують для попередження травматичних ускладнень при судомній терапії шизофренії.

Для попередження зупинки дихання, викликаної передозуван­ням тубокурарину хлориду, або ж у випадку, коли треба припинити дію препарату, хворим вводять прозерин. Останній є антагоністом міорелаксантів антидеполяризуючої дії. Іноді тубокурарину хлорид провокує розвиток бронхоспазму, який усувається атропіном.

Дитилін (Dithylinum) міорелаксант деполяризуючого типу дії. Він викликає стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани нер­вово-м'язового синапса. Це призводить до порушення генерації потенціалу дії і супроводжується розслабленням посмугованих м'язів. Препарат випускається в ампулах по 5 і 10 мл 2 % розчину. Вводиться внутрішньовенно. Міорелаксація, якій передує посми­кування м'язових волокон, розвивається через 40-60 с. Повне від­новлення м'язового тонусу настає через 5-10 хв.

Дитилін використовується у випадках, коли необхідно виклика­ти короткочасне розслаблення посмугованих м'язів, зокрема пе­ред такими маніпуляціями як інтубація трахеї, бронхо- і езофагос­копія, цистоскопія, для репозиції кісткових уламків, вправлення ви­вихів тощо.

Міорелаксанти і гангліоблокатори застосовують у стоматологічній анестезіології.

Іноді при застосуванні дитиліну може розвиватися тривале ап­ное (впродовж декількох годин). Це ускладнення пов'язане із спад­ковою недостатністю бутирилхолінестерази - ферменту, який роз­щеплює дитилін. У такому випадку на фоні штучного дихання з інгаляцією кисню хворому переливають свіжу кров, в якій місти­ться даний фермент.

При введенні невеликих доз міорелаксантів зберігається само­стійне дихання. Разом із тим, в усіх випадках їх застосування не­обхідно мати напоготові апарат штучного дихання