Елементи можуть викликатися декількома способами:

1. Конкретним набором (наприклад, імена реальних людей, літературних героїв, назви фотографій чи предметів, малюнки тощо).

2. Рольовим списком, що заповнюється самим випробуваним (наприклад, «чоловік, що оцінюється позитивно», «батько», «я через 10 років» і т.ін.).

3. Вибором у процесі бесіди, обговорення обраної області чи теми.

Репертуар елементів може варіювати в широких межах. Однак занадто мало (менше 8) і занадто багато (більше 25) елементів брати небажано, тому що в першому випадку ми одержимо ненадійні оцінки зв'язків між конструктами, а в другому випадку процедура заповнення репертуарних решіток може бути стомлюючою для досліджуваного (і для психолога), а за своєю інформативністю не буде суттєво відрізнятися від решіток, що має 15 чи 20 елементів.

Спосіб виклику конструктів методом тріад. Один з найпоширеніших методів запропонований Дж. Келлі за назвою «метод мінімального контексту» (1955). З репертуару вибираються трійки елементів (тріади). Для кожної тріади досліджуваний повинен вибрати два елементи, найбільш подібних у чомусь між собою і такі, що відрізняються, за цим же параметром, від третього. Обов'язкова вимога полягає в тому, щоб обидва полюси конструкта були визначені (принцип біполярності). Якщо елементів не дуже багато, то можна брати всі можливі тріади з набору. Однак, як показують конкретні дослідження, після тридцяти тріад рідко з'являються абсолютно нові конструкти (Похилько В. И., Федотова Е. О., 1984). Тому на практиці, як правило, обмежуються невеликим набором тріад, наприклад, з таким розрахунком, щоб кожен елемент зустрівся з кожним хоча б один раз.

Метод самоперсоніфікації. Цей метод — варіант методу тріад. Відмінність полягає в тому, що в кожну тріаду в якості одного з елементів входить елемент «Я сам». Цей метод дозволяє виявляти найбільш індивідуально-релевантні конструкти.

Метод повного контексту. Досліджуваний працює відразу з усім набором елементів (краще, якщо вони будуть виписані на картках) і класифікує їх різними способами. Таким методом можна «викликати» невербалізовані і невербалізуємі конструкти, наприклад, попросити випробуваного розкласти картки на дві групи за подібністю між собою. Після того як переписані номери карток у кожній групі, випробуваного просять розкласти їх за якою-небудь іншою ознакою. Якщо досліджуваний не може точно визначити принципи для тієї чи іншої класифікації, можна попросити його визначити їх метафорично, образно. Цей спосіб дозволяє відразу ж у процесі «виклику» конструктів «заповнювати» репертуарну матрицю.

Процедури «Сходи» і «Піраміда». Ці процедури дозволяють викликати суперординатні (більш базові, широкі) і субординатні (підлеглі) конструкти. Процедура може бути застосована самостійно чи до викликаного на попередньому етапі конструкта.

Психолог вибирає один із викликаних конструктів і пропонує випробуваному розглянути його більш уважно. Наприклад, був викликаний конструкт «сором’язливий - товариський». Досліджуваному пропонується вибрати полюс, якому віддається перевага. Далі діалог може йти приблизно так:

«Сходи»

- Чому Ви надаєте перевагу товариським?

- Тому що товариські, як правило, що процвітають, а сором’язливі - усі невдахи.

- Чому так важливо бути процвітаючим?

- Процвітаючих люди поважають, а невдах шкодують.

«Піраміда»

- Що саме Ви маєте на увазі, коли говорите, що людина сором’язлива?

- Починає хвилюватися, коли на нього звертають увагу.

- А несоромлива людина в таких випадках?..

- Радується, навіть прагне до цього.

- А що значить «починає хвилюватися»?

-Ну... червоніє, запинається.

-А що Ви маєте на увазі, коли говорите, що людина товариська?

- Має багато знайомих і друзів.

Процедура «Сходи» дозволяє підніматися з конструкта більш низького рівня до найбільш загальних для даної людини.

Процедура «Піраміда» дозволяє викликати конструкти більш низького рівня, більш детальні, субординатні. Обидві процедури можна поєднувати. Наприклад, починаючи з процедури «Сходи» (з конструкта, що здається досліднику важливим і значимим), переходити, на «Піраміду» і навпаки.

Як бачимо з приведеного вище опису, багато процедур схожі на структуроване інтерв'ю, допомагають організувати бесіду, підтримати контакт із випробуваним. При наявності певного досвіду дослідник може використовувати для викликання конструктів звичайну бесіду, уточнюючи обрані конструкти разом з випробуваним у заключній частині зустрічі.