42.Сутність і специфіка діалогічної мови.Основні жанри діалог.Мови.

У професійній діяльності важливу роль відіграє діалогічне (грец. dialogos – бесіда, розмова) мовлення – форма соціально-мовного спілкування, основа співробітництва і взаєморозуміння між людьми у процесі спільної діяльності.

Діалог передбачає безпосередній словесний контакт мовця і слухача, під час якого відбувається активна мовленнєва взаємодія: висловлення (репліки) одного змінюються висловленнями (репліками) іншого, тобто мовець і слухач увесь час обмінюються ролями. Це природна і простіша, ніж монолог, форма спілкування, тому й займає 70% усього мовного спілкування. Діалогічна мова формується під впливом мотивів діяльності, має певну мету і завдання.

Специфіку діалогічного мовлення визначають:

– непідготовленість спілкування, оскільки неможливо заздалегідь спланувати мовну поведінку як співрозмовника, так і власну;

– безпосередність контакту учасників спілкування, а звідси – можливість емоційних проявів;

– використання допоміжних, невербальних засобів (міміки, жестів);

– пряма зорієнтованість мовлення на конкретне висловлення співрозмовника, а отже, необхідність постійно стежити за його думкою;

– можливість зміни теми висловлювання, що вимагає уваги і відповідної оперативної реакції співрозмовника;

– налаштованість на діалог співрозмовників, що передбачає наявність бажання і вміння слухати і сприймати іншого.

Діалогічне мовлення характеризується іншомовним багатством і водночас є інтонаційно неорганізованим, бо відображає природну безпосередність людини.

Інтонація у діалозі не тільки бере участі в оформленні речення як комунікативної одиниці, а й сприяє формуванню діалогічного контакту. Важливу роль тут відіграють сила звуку, довжина вимови, темброве забарвлення, темп.

У діалогічній мові функціонує репліка – особлива мовна одиниця, яка характеризується відносною формально-граматичною завершеністю і відносною самостійністю. Репліка або її частини можуть повторюватися. Це допомагає мовцю сконцентруватися, виграти додатковий час для роздумів, підтримати увагу співрозмовника, увиразнити сказане, пояснити або уточнити зміст репліки чи запитання тощо.

користання діалогічної мови в діловій сфері і побуті істотно відрізняється, що спричиняють такі позамовні чинники, як мету спілкування та його тривалість.

Отже, культура діалогічного мовлення передбачає уміння починати, підтримувати, завершувати розмову, ставити контрзапитання, застосовувати засоби емоційного впливу, висловлювати бажання (небажання), необхідність, терміновість, обов’язковість, імовірність (неймовірність), малу ймовірність дій (подій), а також уміння слухати співрозмовника, розуміти його запитання і заперечення й адекватно реагувати на них.

Усне ділове спілкування може бути як індивідуальне, так і колективне, залежно від кількості учасників бесіди. До індивідуальних форм належать індивідуальна та ділова бесіди, телефонна розмова.

Діалогічне мовлення є основою такої форми ділового спілкування, як бесіда, від майстерності проведення якої залежить успіх справи й репутація фахівця, котрий брав у ній участь.

У професійній діяльності дуже часто доводиться брати участь у переговорах, бути їх ініціатором. Переговори– це обговорення конкретного питання для з’ясування угоди. Під час переговорів представники двох або більше сторін обмінюються думками, намагаючись досягти конкретного результату. Переговори проводяться на різних рівнях, можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер