2. Які основні діагностичні критерії гострого коронарного синдрому: клінічні, лабораторні, екг ?

Клінічні діагностичні критерії гострого коронарного синдрому наступні:

1. Затяжний (більше 20 хв.) ангінозний біль в спокої.

2. Стенокардія не менш за ІІІ ФК, яка виникла вперше.

3. Прогресуюча стенокардія як найменше ІІІ ФК.

ЕКГ критерії ГКС: горизонтальна депресія сегмента ST або його косовисхідна елевація. Можлива також відсутність цих ЕКГ–змін.

Біохімічні критерії ГКС: В суперечливих за клінікою та ЕКГ випадках ці критерії є визначальними: підвищення в сироватці крові вмісту КФК, МВ КФК, з наступним зниженням у динаміці та позитивний серцевий тропонін Т свідчать про інфаркт міокарда.

3. Яка тактика лікування гострого коронарного синдрому?

3.1. У яких умовах повинна надаватись медична допомога?

Хворим з ГКС слід дати 300 мг швидкорозчинного аспірину та терміново госпіталізувати у спеціалізоване інфарктне (або при відсутності – кардіологічне) відділення стаціонару, бажано у блок інтенсивного спостереження, лікування та реанімації.

3.2. Діагностична програма обстеження та лікування в стаціонарі.

Обов’язкові дослідження:

1. збір скарг та анамнезу захворювання;

2. клінічний огляд;

3. вимірювання АТ;

4. ЕКГ у 12 відведеннях в динаміці;

5. лабораторне обстеження (загальні аналізи крові та сечі, КФК в динаміці 3 рази, бажано МВ КФК чи тропонін Т при необхідності в динаміці 2 рази, АЛТ, АСТ, калій, натрій, білірубін, креатинін, холестерин загальний, тригліцериди, глюкоза крові);

6. ехокардіограма;

7. навантажувальний тест (ВЕМ або тредміл) при стабілізації стану та відсутності протипоказань;

8. коронарографія при відсутності стабілізації стану хворого при проведенні адекватної медикаментозної терапії протягом 48 годин або наявність протипоказів до проведення навантажувальних тестів.

Додаткові дослідження:

1. коагулограма;

2. Rö-графія органів грудної клітки.

3.3. Лікувальна програма.

1. Аспірин 325 мг при першому контакті хворого з лікарем!

В подальшому – клопідогрель по 75 мг 1 раз в день протягом 6 місяців.

2. Тієнопіридинові похідні: тиклопідин 0,25 г 2 рази в день протягом 2–6 місяців.

3. Низькомолекулярні гепарини підшкірно всім хворим. Тривалість терапії 2–5 діб, а при збереженні ознак ішемії і більше. Наприклад, фраксипарин 0,3 мл або 0,6 мл 1 раз на добу в область пупка.

4. β-адреноблокатори: бісопролол 5–10 мг 1 раз на добу під контролем пульсу і АТ.

5. Нітрати при наявності стенокардії та/або ознак ішемії міокарда. Наприклад, ізосорбіду мононітрат ретард 20–40 мг 1–2 рази в день.

6. Блокатори кальцієвих каналів. Дилтіазем і верапаміл  доцільно застосовувати для лікування хворих, які мають протипокази до β-адреноблокаторів і у хворих з варіантною стенокардією при відсутності систолічної серцевої недостатності.

7. За показами – стентування коронарних артерій.

4. Які кінцеві очікувані результати лікування хворого ?

Зникнення чи стабілізація стенокардії та стабілізація гемодинаміки.

5. Яка тривалість лікування хворого?

Обов’язкове стаціонарне лікування тривалістю 10-14 днів. Подовження термінів лікування можливе при наявності ускладнень, рефракторної нестабільної стенокардії, серцевої недостатності, важких аритмій і блокад. В цих випадках слід виконати коронарографію, а за потребою – реваскуляризацію (стентування чи АКШ).

Після стабілізації стану хворі виписуються на амбулаторне лікування під спостереження кардіолога.