Орієнтована основа дії.

Інфаркт міокарду - гостре захворювання, що обумовлене розвитком ішемічного некрозу ділянки м'яза серця, виявляється в більшості випадків характерним болем, порушеннями основних функцій серця, як правило, з формуванням клінічних симптомів гострої судинної і серцевої недостатності і інших ускладнень, загрожуючих життю хворих.

Етіологія

Найчастішою причиною, що визначає розвиток інфаркту, є атеросклероз коронарних артерій, що виявляється у 95% померлих від ІМ.

У окремих випадках ІМ розвивається внаслідок спазму в коронарних артеріях, інколи - при їх емболії (наприклад, у хворих мітральним або аортальним стенозом, бактеріальним ендокардитом).

Природжені аномалії вінцевих артерій, наприклад аномальне отходження лівої передньої низхідної коронарної артерії від легеневого стовбура, можуть викликати гостру ішемію міокарду і навіть інфаркт у дітей, проте вони рідко служать причиною ішемії міокарду у дорослих.

Патогенез.

Інфаркт міокарду визначають як загибель кардіоміоцитів внаслідок тривалої ішемії. Більш ніж в 90% випадків гострого ІМ коронарна артерія, що живить уражену область і початково звужена атеросклерозною бляшкою, перекривається гостро розвинутим тромбом, формування якого часто пов'язане з розривом цієї бляшки. При цьому колагенові волокна оголюються, відбувається активація тромбоцитів, запускається каскад реакцій згортання, що приводить до гострої оклюзії коронарної артерії.

Порушення балансу між потребою міокарду в кисні і його доставкою приводить спочатку до ішемії міокарду, а надалі, якщо відновлення перфузії не відбувається, – до його ішемічного некрозу.

КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДУ

(Затверджена на VI Національному конгресі кардіологів України, 2000).

Гострий інфаркт міокарду. Діагноз встановлюється з вказівкою дати виникнення (до 28 діб), локалізації. Рецидивуючий (від 3 до 28 діб). Первинний, повторний.

1 Гострий інфаркт міокарду із наявністю патологічного зубця Q (трансмуральний, крупновогнищевий).

2 Гострий інфаркт міокарду без патологічного зубця Q (дрібновогнищевий).

3 Гострий суб'ендокардіальний інфаркт міокарду.

4 Гострий інфаркт міокарду, неуточнений.

5 Рецидивуючий інфаркт міокарду (від 3 до 28 діб).

6 Повторний інфаркт міокарду (після 28 діб).

Ускладнення гострого інфаркту міокарду вказуються за часом їх виникнення:

• гостра серцева недостатність (класи Killip I-IV|)

• порушення ритму серця і провідності

• розрив серця зовнішній (з гемоперикардом, без гемоперикарду), внутрішній (дефект міжпередсердної перегородки, дефект міжшлуночкової перегородки, розрив сухожильної хорди, розрив сосочкового м'яза), тромбоемболії різної локалізації, тромбоутворення в порожнинах серця, гостра аневризма серця.

• синдром Дресслера (ранній до 14 діб, пізній — після 14 діб)

• постінфарктна стенокардія (після 72 г., до 28 діб)

Відсутність зубця Q на ЕКГ у хворих із клінічною картиною інфаркту міокарду, глибокими, загостреними зубцями Т на ЕКГ у відведеннях, що відображають його локалізацію, дозволяє трактувати ІМ як дрібновогнищевий. Оскільки клінічно визначити анатомічну поширеність некрозу неможливо, в даний час рекомендовано інфаркти міокарду класифікувати електрокардіографічно як «ГІМ з патологічним зубцем Q» і «ГІМ без патологічного зубця Q».Локалізація некрозу зазвичай відповідає басейну найбільш ураженої (тромбованої) артерії.

Ізольоване ураження правого шлуночку зустрічається лише в 3—5% хворих і навіть рідше, переважно у пацієнтів з хронічним легеневим серцем. Правий шлуночок має меншу потребу в кисні і більш розвинену мережу міжкоронарних анастомозів; крім того, можливе кровопостачання тонкостінного міокарду правого шлуночку безпосередньо із порожнини серця.

Некротичне ураження передсердя відмічене в 7—17% загиблих від інфаркту міокарду. Осередки некрозу частіше спостерігаються в правому передсерді, оскільки тонкі стінки передсердя забезпечуються кров'ю безпосередньо із порожнини серця, а вміст кисню в крові, що протікає через праве передсердя, значно нижче, ніж ліворуч. Ізольований інфаркт міокарду передсердя відноситься до казуїстики.