Питання для самоконтролю

1. Розмежуйте поняття «шлюб» і «сім’я».

2. Розкрийте особливості соціологічних підходів до вивчення сім’ї як соціального інституту та як малої соціальної групи.

3. Охарактеризуйте різні типи сім’ї.

4. Розкрийте зміст суспільних та індивідуальних функцій сім’ї. Як змінилися їхній зміст, ієрархія та значення у сучасних умовах?

5. Розкрийте основні соціологічні погляди на майбутнє сучасної сім’ї.

6. Опишіть їх та спробуйте висловити своє ставлення до кожного з них.

7. Які проблеми характерні для сучасної української сім’ї? Розкрийте прояви кризи сучасної сім’ї

8. Охарактеризуйте особливості гендерного підходу та його евристичні можливості.

9. Надайте визначення головних категорій гендерної соціології.

10. Проаналізуйте головні соціологічні парадигми щодо проблеми гендерних відмінностей.

11. Що таке гендерна соціалізація? Визначте її специфіку та доведіть її диференційований характер.

12. Надайте та обґрунтуйте власне розуміння сутності етапів та напрямів фемінізму. Проаналізуйте можливості феміністського руху в сучасній Україні.

13. Пояснить, якими напрямками розвивається сучасна гендерна політика та наведіть її ключові положення.

Література

1. Конституція України. Київ, 2004.

2. Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 26 липня 2005 року N1135/2005.

3. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» 8 вересня 2005 року N 2866-ІV.

4. Рекомендації парламентських слухань «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи” від 27 червня 2007 року N1224-V.

5. Державна програма з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року від 27 грудня 2006 року N 1834.

6. Алек Д. становлення гомосексуальної ідентичності та формування стіни відчуження між дорослими дітьми та їхніми батьками /Д. Алек //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2011. – № 4. – С. 187 – 197.

7. Амджадін Л. Трансформаційні зміни інституту сім’ї та шлюбних відносин в українському суспільстві /Л. Амджадін //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 3. – С. 60 – 75.

8. Бурейчак Т. Погані часи для чоловіків? Соціологічні інтерпретації кризи маскулінності /Т. Бурейчак //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2011. – № 1. – С. 79 – 94.

9. Лавріненко Н. Гендерні відносини в українській родині / Н. Лавріненко //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2010. – № 1. – С. 138 – 162.

10. Стрельник О. Багатодітна сім’я в Україні: дискурси та суперечності соціальної політики / О. Стрельник // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2011. – № 1. – С. 156 – 165.

Тема 9 соціологія медицини та здоров’я

9.1. Предмет соціології

Медицини та здоров’я

Соціологію медицини визначають як науку "про медицину як про соціальне інституті, функціонуванні та розвитку цього інституту через його складові елементи, що вивчає соціальні процеси, що протікають в даному інституті".

Соціологія медицини має два об'єкти дослідження:

• здоров'я і захворювання людини в соціальному аспекті;

• сама медицина як певний інститут

Завдання соціології медицини - аналіз взаємодії медицини з суспільством, з різними соціальними інститутами, пізнання законів розвитку і функціонування теорії охорони здоров'я як соціального феномена. взаємодії медицини і суспільства:

• вплив суспільства на функціонування та розвиток медицини;

• вплив медицини на суспільні процеси.

Поняття «здоров’я» та «хвороба».

У найширшому розумінні здоров’я − це стан живого організму, при якому організм у цілому і всі органи здатні виконувати свої життєві функції. У тлумачному словнику В. Даля читаємо: «Здоров’я – стан… тіла, коли всі життєві відправлення йдуть у повному порядку; відсутність недуги, хвороби. Синонімічні слова – здоровий (здоровий розум, розум, думка, смисл); розсудливий, здоровоносний – тобто такий, що дарує, приносить здоров’я тілу або душі».

Співзвучне визначення поняття здоров’я дає словник із клінічної психології: «Здоров’я − це стан цілепокладаючої життєдіяльності, яка відтворює психофізіологічну потребу в добровільній напрузі».

Здоров’я як феномен, який обумовлений сучасними культурними дискурсами, виступає як явище соціального буття. Упродовж століть міняється розуміння людиною себе крізь призму здоров’я. Зміна соціальних умов життя і вимог суспільства до здоров’я обумовлюють зміну уявлень окремих людей про здоров’я, про узгодження мети підтримки власного здоров’я з іншими життєвими цілями. Утім, індивідуальний ідеал здоров’я може істотно розходитися із соціальною нормою.

Здоров’я окремої людини характеризується повнотою прояву життєвих сил, відчуттям життя, всебічністю соціальної активності й гармонійністю розвитку особи. Водночас поняття «здорова людина» вважається умовним, оскільки критерії здоров’я відрізняються в різних етнічних і соціальних групах і в різні періоди історії оцінюються по-різному.

В «Енциклопедичному словнику медичних термінів» «здоров’я» трактується як «стан повного душевного, фізичного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів». Тобто, психологічний аспект здоров’я передбачає увагу до внутрішнього світу особистості: його впевненості в собі, у своїх силах, його самоактуалізації, розумінні ним власних інтересів, ставлення до людей і до життя. Таке визначення здоров’я, яке було прийняте ВООЗ ще у 1946 р., націлює практику на позитивні цілі − вирощування здоров’я, а не лише на боротьбу з хворобами.

Разом зі старими технологіями боротьби з хворобами (що не втратили і

сьогодні своєї цінності) усе більша увага приділяється новим, спрямованим на «вирощування» здоров’я. При цьому розуміється, що ідеальне здоров’я, або еталон – це гіпотетичний стан людини, всі складові якого відповідають деяким теоретичним критеріям, що не трапляється в реальному житті; цей стан створює умови для повної адаптації людини до природної і соціальної дійсності, для самоактуалізації і самореалізації особистості, передбачає переживання нею благополуччя, комфорту і відповідає нульовій вірогідності хвороби.

Отже, у поняття здоров’я вкладається ширший смисл, ніж відсутність хвороб. Воно включає діяльнісні можливості людини, які дають їй змогу поліпшити своє життя, зробити його благополучнішим, досягти вищої міри самореалізації.

Розширюючи розуміння поняття «здоров’я», звертаємось до словника із соціології. В ньому подано тлумачення поняття «здоров’я населення», яке включає такі складники: стан, протилежний хворобі, повнота життєвих проявів людини; стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів; природний стан організму, який характеризується його врівноваженістю з довкіллям і відсутністю яких-небудь хворобливих змін; стан оптимальної життєдіяльності суб’єкта, наявність передумов і умов його всебічної і довготривалої активності в сферах соціальної практики; кількісно-якісну характеристику стану життєдіяльності людини і соціальної спільності.

Існує поняття «здоров’я загальне», яке означає стан оптимальної працездатності індивіда в сенсі ефективного виконання ролей і завдань, відповідних його соціальному статусу, і при якому тіло функціонує без перешкод при максимально допустимих навантаженнях, це відчуття благополуччя, хороше самопочуття. Основними критеріями загального здоров’я виступають, по-перше, структурне і функціональне збереження органів і систем, по-друге, властива організму індивідуально висока пристосовність до змін у типовому для нього природному й соціальному середовищі; збереження звичного самопочуття.

Хоча поняття «здоров’я» є протилежним поняттю «хвороба», у своєму визначенні воно не має чітких меж, оскільки існують перехідні стани, коли фізично здорова людина має суб’єктивні коливання стану почуття, або коли у здоровому організмові не виключена наявність хворобливого початку, або ж, навпаки, у разі наявності тяжкого захворювання фізичний стан організму людини залишається задовільним упродовж певного періоду і хвороба не проявляється.

Отже, різні рівні адаптаційно-пристосувальних функцій організму людини до таких, що постійно змінюються, умов зовнішнього середовища являють собою перехідні стани між здоров’ям і хворобою. Незважаючи на велику кількість робіт із проблеми хвороби, це поняття, так само, як поняття «здоров’я», до цих пір не є точно детермінованим.

«Здоров’я» і «хвороба» належать до числа тих взаємодоповнюючих понять, які не можуть бути визначені однозначно, їхнє постійне осмислення, переоцінка ведуть до становлення нового знання, до формування більш цілісного погляду на феномен людини. Хвороба є необхідним доповненням здоров’я, його тінню або його зворотною стороною, і практично ніколи хвороба не сприймається і не переживається сама по собі, вона завжди переживається в контексті життєвого шляху особистості, тобто в співвідношенні зі здоров’ям.

Вичерпні дефініції здоров’я і хвороби залишаються справою майбутнього. Але наразі можна вважати, що здоров’я як індивідуальна норма є мірою відхилення від фізіологічної, статистичної та індивідуальної норм. Людина − суб’єкт цієї індивідуальної норми − так чи інакше знає, що таке здоров’я, і співвідносить із цим свій актуальний стан. Людина вважає себе хворою лише тоді, коли її переживання свого стану не «вписуються» в її внутрішню картину здоров’я і, навпаки, уявлення про здоров’я можуть бути настільки широкими, що обіймають широке коло патологічних станів у континуумі людського буття.