2.2. Світовий ринок

Міжнародний поділ праці і його міжнародне кооперування заклали основу для виникнення світового ринку.

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси:

• він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

• він виявляється у міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але й зовнішнього попиту і пропозиції;

• він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути використані найефективніше;

• він виконує сануючу роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;

• на ньому існує особлива система цін - світові ціни;

• на ньому рух товарів обумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв’язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотній вплив на виробництво, показує йому що, скільки та для кого треба продукувати. У цьому сенсі світовий ринок є первісним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки.

2.3. Світове господарство

Світове господарство є невід’ємною частиною МЕВ. Виділяють наступні визначення поняття “світове господарство”.

Світове (всесвітнє) господарство представляє собою сукупність національних господарств, взаємозв’язаних процесом міжнародного поділу праці, міжнародними економічними відносинами.

Світове господарство - сукупність національних економік країн світу, поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.

Сучасне світове господарство - це глобальний економічний організм, сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.

Світове господарство - це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Наведені вище визначення дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами визначені національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням, міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв’язків та продуктивних сил з включенням механізму регулювання управління. Тобто, мається на увазі система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік рiзних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найбільш повним за суттю можна вважати наступне визначення: світове господарство - це сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Основою формування світового господарства є інтернаціоналізації виробництва і усього господарського життя .

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не слід ототожнювати з світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не слід його ототожнювати і з світовим ринком. Відмінність його від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється, перш за все, через міжнародний рух факторів виробництва та через міжнародний рух товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство містить усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є :

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• ріст на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, перш за все у рамках ТНК;

• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

• виникнення економіки відкритого типу у рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Регулювання світового господарства здійснюється заходами національної та міждержавної економічної політики. У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець ХХ і початок ХХІ століття є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не протиріччя, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Проходить нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією науково-технічної революції створює таку ситуацію, коли країнам вже не вигідно мати виключно все “своє виробництво”. Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв’язків, їх розвитку дає змогу робити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення і об’єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Вона передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу у світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших її критеріїв є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює притік капіталовкладень, технологій, товарів. При цьому внутрішній ринок країни є доступний для таких надходжень. Але в той же час відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо з метою недопущення односторонніх переваг економічно розвиненіших країн.