- •Міністерство освіти і науки, молоді і спорту україни
- •Тема 1. Суть, структура та середовище
- •1.2. Суть та характеристика середовища мев
- •Контрольні запитання
- •2.2. Світовий ринок
- •2.3. Світове господарство
- •Контрольні запитання
- •3.2. Регулювання міжнародної торгівлі
- •3.3. Роль гатт/сот в регулюванні міжнародної тогівлі
- •Контрольні запитання
- •4.2. Теорія абсолютних переваг
- •4.3. Теорія порівняльних переваг
- •4.4. Теорія розміру країни
- •4.5. Теорія співвідношення факторів виробництва
- •4.6. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
- •4.7. “Парадокс Леонтьєва”
- •4.8. Теорія життєвого циклу товару
- •4.9. Теорія подібності країн або теорія перехресного попиту
- •4.10. Теорія конкурентних переваг м.Портера
- •Контрольні запитання
- •5.2. Міжнародні інвестиції
- •5.3. Міжнародний кредит
- •Контрольні запитання
- •6.2. Характеристика видів міжнародних послуг
- •Контрольні запитання
- •7.2. Характеристика основних свiтових ринків та експортерів робочої сили
- •7.3. Регулювання та наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів
- •Контрольні запитання
- •8.2. Основні етапи еволюції свс
- •8.3. Види та структура валютних ринків
- •Контрольні запитання
- •9.2. Міжнародна виробнича кооперація та спільне виробництво
- •Контрольні запитання
- •10.2. Міжнародне передавання технологій
- •10.3. Міжнародне технічне сприяння
- •Контрольні запитання
- •11.2. Основні етапи розвитку меі
- •11.3. Основні категорії меі
- •11.4. Наслідки меі
- •Контрольні запитання
- •12.2. Основні види вез і досвід їх функціонування
- •Контрольні запитання
- •13.2. Принципи класифікації платіжного балансу
- •Контрольні запитання
- •14.2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються
- •14.3. “Нові індустріальні країни” у системі світового господарства
- •14.4. Країни з перехідною ринковою економікою
- •Контрольні запитання
- •15.2. Основні особливості діяльності транснаціональних корпорацій
- •Контрольні запитання
- •16.2. Міжнародний валютний фонд
- •16.3. Міжнародний банк реконструкції та розвитку
- •16.4. Регіональні валютно-кредитні організації Спільного ринку
- •Контрольні запитання
- •Література
5.2. Міжнародні інвестиції
Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств, розрізняють прямі і портфельні інвестиції.
За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність з метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої країни.
Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.
До прямих іноземних інвестицій відносяться як першорядне придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції включають (поділ прийнято МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):
- вкладення компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і доля акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);
- реінвестування прибутку;
- внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.
Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами за яких інвестор отримує значний вплив на рішення, які приймає підприємство.
Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу у цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:
- акціонерні цінні папери;
- боргові цінні папери: облігації, прості векселі, боргові розписки інструменти грошового ринку - казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варранти, ф’ючерси, свопи тощо.
Портфельні інвестиції більш характерні для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.
Позичковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк з метою отримання відсотків.
Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами - приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.
Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять в собі більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позичковий капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. В той же час кредити можуть видаватись і під конкретні цілі чи програми.
Експорт позичкового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту.
5.3. Міжнародний кредит
Міжнародний кредит (МК) – позика в грошовій або товарній формі, яка надається кредитором з однієї країни позичальнику з іншої, на визначених умовах.
Ціль МК – одержати максимальний дохід у вигляді відсотків. Принципи МК – визначений термін дії, поверненість, платність, гарантованість (види гарантій – матеріальні, державні). Форми надання – товарний та валютний.
За характером забезпечення МК є забезпечені, які надаються під заставу товарно-матеріальних цінностей і комерційних документів та бланкові (без забезпечення).
Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-х роках ХХ ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основу його складають національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб’єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Переплетення національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсального ринку, доступного для всіх. На цьому ринку здійснюється рух позичкового капіталу між країнами.
Міжнародний фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. Його основна ціль – акумуляція та перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників
За своєю структурою світовий фінансовий ринок представляє собою сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позичальниками. Через ці організації здійснюється рух позичкового капіталу. До них відносяться транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних (державних органів, приватних фірм, страхових кампаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим організаціям - ТНК, державним органам, міжнародним і регіональним організаціям.
Ринок позичкових капіталів складають світовий грошовий ринок та світовий ринок капіталів.
На обліковому ринку основними інструментами є казначейські і комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери).
На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів - 1,3 і 6 місяців, а граничні - від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).
Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.
Позики на світовому грошовому ринку короткострокові і призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.
Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів.
Основна частка міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським - Лондон. Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. З’явились фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій в світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від другого, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.
Країни для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки використовують різні методи, серед яких:
позичкові стимули - встановлення прямих позичкових пільг або зниження податку та ін.;
фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;
нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допомоги в управлінні, створення спеціальних економічних зон та ін.;
Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні корпорації (ТНК) та транснаціональні банки (ТНБ).