1.2. Оборотні засоби підприємства, нормування, ефективність їх використання.
Склад і структура оборотних фондів
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше)
Джерела утворення оборотних засобів у залежності від джерел формування оборотні засоби поділяються на власні позикові та залучені
Власні кошти – це кошти підприємств, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і витрат), що будуть необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно знаходяться у підприємстві та строк користування ними не встановлюється. У наш час хронічною хворобою для більшості підприємств народного господарства України є недостача оборотних активів, що є однією з основних причин їх збитковості.
1. Власні оборотні засоби:
оборотний капітал;
прибуток;
стійкі пасиви:
заборгованість по з/п;
заборгованість бюджету;
заборгованість за тару;
передоплата. Позикові кошти – це кошти що отримуються підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей та покриття затрат виробництва. Вони надаються підприємствам на визначений строк, після закінчення якого повинні бути повернені банку.
2. Позикові кошти:позикові (короткострокові кредити банку);державний кредит;інші (залишки фондів, резервів, не використовуваних по прямому призначенню)Залучені кошти – це кошти, що не належать підприємству, однак у силу діючої системи розрахунків знаходяться в його обігу. Кожне підприємство, яке створює, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників, у процесі виробничої діяльності має додаткову потребу в оборотних засобах які покривається як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства , основним з яких є прибуток.
Велику роль у джерелах, які формують оборотні засоби підприємства, відіграють залучені кошти, до яких належать стійкі пасиви. Стійки пасиви - це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу.
До них входять:
1. Мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, що являє собою витрати які належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції.
2. Стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцентованими розрахунковими документами.
3. Мінімальна заборгованість із зарплати та відрахування на соціальне страхування.
4. Залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом.
5. Кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів замовників.
6. Тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.
Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше використовувати оборотні засоби підприємства.
Нормування оборотних засобів .
Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних засобів:
1. Аналітичний - ґрунтується на аналізі наявності оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно. від потреб виробництва і вилучення з них надлишкових.
2. Коефіцієнтний - полягає в уточненні фактичних запасів товарно-матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва, який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства впродовж - кількох попередніх років.
3. Метод прямого розрахунку, який ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим тому, що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього він дає можливість проаналізувати наскільки оптимальним є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є. Нормування оборотних коштів здійснюється по наступним елементах:
1. Виробничі запаси;
2. Незавершене виробництво;
3. Витрати майбутніх періодів;
4. Готова продукція.
Нормування витрат. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за призначенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо; б) масштабом дії — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії — річні (для поточного планування) й перспективні; г) ступенем деталізації об'єктів нормування — для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем деталізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою). Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм. Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо). У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.
Ефективність використання оборотних засобів
Ефективність використання. Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрату загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи . Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу - 90 днів, року - 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.
Розділ 2
Оборотні засоби підприємства, нормування та оцінювання ефективності їх використання
Завдання 2.1.
1)визначимо норматив оборотних коштів у виробничих запасах, гр.
2) визначимо норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві, грн.
3)норматив оборотних коштів, грн.
Завдання 2.2.
Розрахуймо показники ефективності використання оборотних засобів:
коефіцієнт оборотності оборотних коштів:
2)коефіцієнт завантаження або закріплення оборотних засобів:
3)тривалість одного обороту оборотних засобів:
Завдання 2.3.
На підставі вихідних даних (таблиця 2.3) розрахуймо:
коефіцієнт оборотності оборотних коштів:
тривалість одного обороту в днях у першому кварталі:
коефіцієнт оборотності оборотних коштів у другому кварталі :
обсяг реалізації продукції у другому кварталі складає :
потреба у оборотних коштів у другому кварталі складає :
вивільнення оборотних коштів за рахунок скорочення тривалості одного обороту оборотних коштів складає:
