Висновки

Тлумачення розуміється як об'єктивно необхідний процес умови правового регулювання. З урахуванням його особливостей можна говорити про специфічне юридичне тлумачення. Дослідивши питання поняття тлумачення норм права, ми дійшли висновку, що це діяльність, спрямована на з’ясування і роз’яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права, а також результати цієї діяльності. Метою тлумачення є правильне й однакове розуміння норм права та правильне й однакове застосування і реалізація норм права. Тлумачити норми права можуть усі, але лише тлумачна діяльність уповноважених суб'єктів права є правовою формою здійснення функ­цій держави.

З’ясування та роз’яснення , як основні частини тлумачення, це дві діалектично пов'язані сторони єдиного процесу. З'ясування передує, супроводжує і завершує роз'яснювальні процедури, бо перш ніж роз'яснити зміст норми іншим, інтерпретатор повинен усвідомити, зрозуміти його зміст для себе.

Тлумачення права - особлива діяльність, що пов'язана з інтерпретацією не будь-яких письмових джерел, а правових актів, тобто об'єктом його є право. Особливий характер тлумачення в праві вимагає специфічних способів, технологій тлумачення, та певного методологічного підходу.

Та головною особливістю тлумачення норм права є те, що без нього не можлива реалізація права в поведінці людей, оскільки реалізація формального правового імператива можлива лише, в разі розуміння адресатом його змісту .

Говорячи про мету тлумачення правових норм (з'ясування їх справжнього змісту), слід зазначити, що спосіб з'ясування справжнього змісту правових норм з хронологічної точки зору може бути двояким. Слід виділити два підходи до цього питання: статичний і динамічний.

Розглянувши основні теорії праворозуміння ми можемо зробити висновок, що в залежності від підходу до визначення поняття самого «права» виділяють і різні підходи до поняття «тлумачення норм права». Позитивістське визначення права відображає статистичний підхід, що закликає тлумачити юридичні норми виходячи з постулату про незмінність їх змісту з плином часу на тій підставі, що воля законодавця, виражена в нормах закону при його прийнятті, не може бути скоригована на розсуд пізнішого правозастосувача. Динамічний підхід, заснований на юснатуралістичному відношенні до права, дозволяє виявити більш глибокий зміст поняття тлумачення правових норм - це не просто витяг з правового тексту, а пізнавальна діяльність, націлена на виявлення об'єктивного сенсу, укладеного в нормі.

На сьогодні досі залишається актуальною проблема боротьби між статистичним та динамічним підходами до тлумачення права.

Дослідивши види тлумачення норм права, ми з’ясували для себе, що існує два основних критерії для розмежування: тлумачення норм права за суб’єктами та за обсягом.

Суб’єктом тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Проте значення такого тлумачення, його юридична обов’язковість неоднакові. За суб’єктами та юридичними наслідками розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. За сферою дії офіційне тлумачення поділяється на нормативне (поширюється на широке коло осіб) та казуальне (обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться).

Залежно від правомочностей суб’єкта нормативне тлумачення ділиться на автентичне – зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив; та легальне (делеговане) – здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово.

Казуальне тлумачення ділиться на судове (виражається у вироках або рішеннях суду) та адміністративне тлумачення (здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією).

Неофіційне тлумачення виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Воно ділиться на компетентно правове, компетентно не правове та буденне.

Порівнюючи висновки з’ясування норми права з висновками, одержаними з безпосереднього з’ясування тексту відповідної норми, можна виділити три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту: адекватне (зміст правової норми повністю збігається з її буквальним змістом), поширювальне (дійсний зміст норми права ширший, ніж її текст) та обмежувальне тлумачення (зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта).

Аналізуючи основні способи тлумачення норм права можна зробити висновки, що специфіка правового тлумачення потребує використання спеціальних процедур, технологій та засобів для встановлення змісту правових актів. В юридичній літературі виділяють граматичний, логічний, спеціально-юридичний, історико-політичний, системний та телеологічний (цільвий) способи тлумачення норм права.

Результатом офіційного тлумачення норм права є поява актів тлумачення норм права. Ми визначили, що актом тлумачення є правові акти-документи, прийняті уповноважени­ми органами, що містять роз'яснення змісту норм права або поряд­ку їх застосування та мають обов'язкову силу для всіх, хто застосо­вує норми, котрі роз'ясняються. Акт тлумачення не скасовує і не встановлює нової норми права, а співіснує разом з нею, не маючи самостійного значення.До певних видів актів тлумачення ставляться офіційні вимоги, яким вони повинні відповідати. Крім цього кожен акт тлумачення має певні ознаки.

Якщо дослідити питання класифікації актів тлумачення норм права, то можна виділити два основних види: акти офіційного та неофіційного тлумачення.

За суб'єктами та обов'язковістю розрізняють такі акти офіційного тлумачен­ня: акти нормативного і акти казуального тлумачення. Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою прояву (усні та письмові); за суб'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб); за формою (назвою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки); за галузевою належністю норми, яка тлумачиться(акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо); за структурними елементами норми, яка тлумачиться (акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції).

Акти неофіційного тлумачення за якістю інтерпретації та їх впливу на правову практику поділяються на: акти тлумачення вчених-юристів, офіціозні акти тлумачення правових норм засобами масової інформації,

акти тлумачення громадських організацій та юридичних кооперативів.

Акти тлумачення можуть характеризуватися і з точки зору їх форми (зовнішня чи внутрішня), тобто способу викладення пізнаної державної волі.

Особливу увагу слід приділити помилкам, що допускаються в актах тлумачення, причинам їх виникнення та способам усунення.