3.1Поняття, ознаки акта тлумачення норм права

Результат офіційного тлумачення норм права не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм пра­ва, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою діяльністю. Акти тлумачення мають особливу правову природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маю­чи самостійного значення. Ці акти є обов'язковими в тому ро­зумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо ро­зуміння змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість у розумінні змісту норма­тивно-правових актів — передумова однаковості їх застосування, реалізації, ефективності, законності в цілому. Результати тлума­чення повинні бути вираженими в певних офіційних актах [5, с.381].

За визначенням О. Ф. Скакун, акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) - правові акти-документи, прийняті уповноважени­ми органами, що містять роз'яснення змісту норм права або поряд­ку їх застосування та мають обов'язкову силу для всіх, хто застосо­вує норми, котрі роз'ясняються. Норма тлумачення - своєрідна "тінь" норми, яка тлумачиться; вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі [10, с.446].

У механізмі правового регулювання акти тлумачення носять допоміжну, а не основну роль. У зв'язку з цим, зміст актів офіційного тлумачення характеризується, на відміну від нормативних актів, допоміжним значенням. Мова в даному випадку йде про співвідношення актів, які є об'єктом інтерпретації та актом тлумачення як актом роз'яснення державної волі, закладеної у відповідному законі, указі, постанові і т.д. Про це свідчить і те, що доля акта тлумачення визначається долею норми або акту, що тлумачиться. Наприклад, якщо змінили Конституцію чи закон, скасували дію якої-небудь правової норми, то, відповідно, перестає діяти і акт, що тлумачить дану норму права.

Акти тлумачення мають внутрішню структуру і форму. По відношенню до деяких видів актів офіційного тлумачення законодавчо встановлюються чіткі вимоги, яким вони повинні відповідати. Це стосується насамперед актів органів конституційної юрисдикції. Так, відповідно до п.4 ст.13 Закону «Про Конституційний Суд України» « Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України» . Його рішення повинні відповідати певним вимогам, оскільки в них обов'язково повинні бути зазначені: найменування рішення, дату та місце його винесення; склад Конституційного Суду, який виніс рішення; норми Конституції і законодавства про Конституційний Суд, які встановили право Конституцйногоі Суду розглядати дане питання; обставини, встановлені Конституційним Судом; точне найменування нормативного акта, конституційність якого перевірялася, із зазначенням джерела його опублікування або отримання; норми Конституції, якими керувався Конституційний Суд. По відношенню до актів неофіційного тлумачення таких вимог не міститься, в особливості стосовно актів доктринального і буденного тлумачення. На жаль, в законодавстві, що регламентує правовий статус органів державної влади, що володіють правом автентичного тлумачення своїх актів, не містяться вимоги до актів їх тлумачення, як це зроблено щодо конституційних судів. А необхідність в цьому мається з точки зору підвищення впливу інтерпретаційних актів на нормотворчу і правозастосовчу практику.

Зміст акта офіційного і неофіційного тлумачення невіддільний від змісту того акту (Конституції, закону, указу, постанови тощо), які є об'єктом інтерпретаціі. Акт має письмову або усну форму вираження. Для забезпечення стабільності правової практики переважає письмова форма, яка матеріалізується в рішеннях, ухвалах, визначеннях, поясненнях, посланнях при офіційному і професійному тлумаченнях, в монографіях, наукових статтях, тезах - при доктринальному тлумаченні. Для буденного тлумачення в основному властива усна форма інтерпретації нормативно-правових актів. [14, с. 86-88].

Ознаки акта тлумачення норм права:

1) розкриває зміст ( смисл, мету) правових норм, виражених в приписах відповідного юридичного акта;

2) діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому міс-

тяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

3) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що

роз'яснюються;

4) не виходить за межі норми, що роз'яснюється; являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий норма- тивний припис;

5) в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визнача- ється компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

6) приймається лише нормотворчими чи спеціально уповноваже-

ними суб'єктами, установами – національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрис­дикцію визнала держава (наприклад, акти Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини);

7) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інформаційний лист та ін.);

8) діє у просторі відповідно до простору дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, який тлумачиться.

Розглянувши дане питання ми визначили, що результатом офіційного тлумачення норм права є поява актів тлумачення норм права. Ми визначили, що актом тлумачення є правові акти-документи, прийняті уповноважени­ми органами, що містять роз'яснення змісту норм права або поряд­ку їх застосування та мають обов'язкову силу для всіх, хто застосо­вує норми, котрі роз'ясняються. Акт тлумачення не скасовує і не встановлює нової норми права, а співіснує разом з нею, не маючи самостійного значення.

До певних видів актів тлумачення ставляться офіційні вимоги, яким вони повинні відповідати. Крім цього кожен акт тлумачення має певні ознаки. 3.2.Види актів тлумачення норм права

Залежно від суб’єктів, що здійснюють тлумачення норми права розрізняють акти офіційного та неофіційного тлумачення.

За суб'єктами та обов'язковістю розрізняють такі акти офіційного тлумачен­ня: акти нормативного і акти казуального тлумачення.

Акти нормативного тлумачення:

1) акти автентичного тлумачення - видаються тим самим упо-

вноваженим нормотворчим суб'єктом, який прийняв даний нормативно-правовий акт ("автор" видання і тлумачення норми права той самий);

2) акти легального (делегованого) тлумачення - видаються нормотворчим суб'єктом, якому офіційно делеговані повно- важення щодо тлумачення норм права, виданих іншими орга- нами. Акти як автентичного, так і легального (делегованого) тлумачення мають самостійне значення.

Акти казуального (індивідуального) тлумачення:

1. акти судового тлумачення - мотивувальна частина рішення суду; роз'яснення (лист, рекомендації) касаційного суду або наглядової судової інстанції, яка здійснює перевірку закон­ності акта застосування норм права;

2. акти адміністративного тлумачення - акт про скасування вищим органом незаконного акта або рішення про резуль­тати розгляду скарги підвідомчої організації у зв'язку із застосуванням санкцій за порушення законодавства чи лист-роз'яснення законодавства у відповідь на запит.

Підстави класифікації інтерпретаційно-правових актів можуть бути й інші:

• за формою вираження: усні і письмові;

• за формою документа: постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки, інформаційні листи та ін.;

• за юридичною природою: інтерпретаційні акти нормотвор­чих органів (постанови Верховної Ради); інтерпретаційні акти правозастосовних органів (прокуратури, суду тощо);

• за галузевою належністю норми, яка тлумачиться: акти тлу­мачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

• за структурними елементами норми, яка тлумачиться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції [10, с.447-448].

Акти неофіційного компетентного тлумачення також можна поділити на три види за їх властивостями, за якістю інтерпретації та їх впливу на правову практику:

а ) акти тлумачення вчених-юристів;

б) офіціозні акти тлумачення правових норм засобами масової інформації;

в) акти тлумачення громадських організацій та юридичних кооперативів, юристів-практиків, адвокатів, юрисконсультів і т.д.

Акти тлумачення можуть характеризуватися і з точки зору їх форми. В юридичній літературі під формою актів офіційного тлумачення розуміється спосіб викладу пізнаної державної волі, що міститься в правових нормах, що тлумачаться. Це відноситься і до форми актів неофіційного професійного тлумачення. Акт тлумачення має внутрішню і зовнішню форму вираження.

При цьому внутрішня його форма розкривається за допомогою юридичної техніки. Наскільки якісно відбила в собі форма акту внутрішню узгодженість, настільки вона спрацює в правозастосовчому процесі. Отже, чим вище професіоналізм, тим чіткіше і грамотніше йде процес в пізнанні та погодження внутрішніх елементів з виходом на досягнення ефективного результату в юридичній практиці.

Зовнішня форма актів тлумачення являє собою письмовий або усний спосіб вираження сенсу норми що тлумачиться , акта. При цьому акт тлумачення, виражений в письмовій формі, має відповідні реквізити. Зокрема, акт офіційного тлумачення завжди містить: найменування органу, який його видав, найменування акта, число, порядковий номер, дату та зміст самого роз'яснення, а також підпис керівника органу. Зовнішня форма актів офіційного тлумачення - рішення, постанови, роз'яснення і т.д., неофіційного - монографії, доповіді, лекції, статті, виступи, поради, консультації і т.д. До самостійного виду зовнішньої форми відносяться кінофільми, відео- та аудіозаписи.

Усний вид прояву зовнішньої форми акта неофіційного тлумачення застосовується значно частіше, ніж письмовий. Його різновиди визначаються правовою культурою, нормами моралі. Помножені на високий професіоналізм інтерпретатора, вони володіють переконливістю не тільки для особи, яка звернулася до адвоката, але і для державних органів, в цілому для юридичної практики, для якої не байдуже, як використовується юридична мова у сфері правових відносин, як вона впливає на почуття і волю.

У літературі у цьому зв'язку звертається увага на використання штампів і кліше в актах неофіційного компетентного тлумачення права. Кліше у вступній частині акта тлумачення права формулює: а) кількість суб'єктів правовідносин тлумачення права, кількість і види правових норм, що тлумачаться, вказуються причини, що спонукали необхідність тлумачення (загальний, абстрактний характер правової норми, суперечливість і неоднозначність її застосування і т.д.); б) вказуються прийоми і способи тлумачення (зіставлення операції, дії, граматичний, логічний, систематичний, історичні, функціональний, телеологічний способи); в) інші обставини, пов'язані з з'ясуванням змісту норми, що тлумачиться. У мотивувальній частині акта тлумачення вказується, в чому суть проблеми тлумачення певної правової норми або їх сукупностей, які є претензії суб'єктів, які по-різному усвідомлюють зміст норми, аналізується норма, правова практика, попереднє тлумачення норми. У заключній частині робиться висновок про результати з'ясування та роз'яснення державної волі, змісту правової норми. Знання і вміле використання кліше при тлумаченні актів вельми важливо для правильного з'ясування правових приписів.

Але кліше необхідно відрізняти від штампів, які знижують якість тлумачення. До штампів відносяться універсальні слова, тобто слова, що мають невизначене, стерте значення, ними можна замінити будь-яке слово з конкретним значенням, якщо мовець хоче висловити думку неконкретно, приблизно.

Бажано щоб акти офіційного і неофіційного тлумачення були вільні від помилок. На жаль, вони трапляються. Багато чого тут визначається рівнем інтелектуального потенціалу інтерпретатора. Чимало помилок, як свідчить практика діяльності з тлумачення права в Україні, мають місце в області конституційного права. Ця галузь права одна з найдинамічніших, що містить багато нових моделей. Відповідно, Конституція України 1996 р., багато законів в конституційно-правовій сфері не тільки суспільством, але й юридичними кадрами не засвоєні і не освоєні належним чином.

Причини помилок в актах тлумачення права:

а) низький рівень знання права суб'єктом інтерпретаційної діяльності;

б) відсутність у нього повної інформації про відповідну сферу суспільних відносин;

в) порушення інтерпретатором правил і способів юридичних засобів тлумачення;

г) поверхневе дослідження всіх обставин казусу;

д) навмисне перекручування інтерпретатором державної волі, закладеної в правовій нормі;

е) незнання суб'єктом діяльності з тлумачення права змін, що відбулися в законодавстві [14, с.89-93].

Іноді сам законодавець може ставити в безвихідь інтерпретатора.

Проблема актів офіційного і неофіційного тлумачення з точки зору їх видів, змісту, форми вираження, впливу на нормотворчу та правозастосовчу практику, юридичної сили, в тому числі стосовно до конституційного законодавства, в українській юридичній літературі майже не досліджена.

Отже, якщо дослідити питання класифікації актів тлумачення норм права, то можна виділити два основних види: акти офіційного та неофіційного тлумачення.

За суб'єктами та обов'язковістю розрізняють такі акти офіційного тлумачен­ня: акти нормативного і акти казуального тлумачення. Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою прояву (усні та письмові); за суб'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб); за формою (назвою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки); за галузевою належністю норми, яка тлумачиться(акти тлу­мачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо); за структурними елементами норми, яка тлумачиться (акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції).

Акти неофіційного тлумачення за якістю інтерпретації та їх впливу на правову практику поділяються на: акти тлумачення вчених-юристів, офіціозні акти тлумачення правових норм засобами масової інформації,

акти тлумачення громадських організацій та юридичних кооперативів.

Акти тлумачення можуть характеризуватися і з точки зору їх форми (зовнішня чи внутрішня), тобто способу викладення пізнаної державної волі.

Особливу увагу слід приділити помилкам, що допускаються в актах тлумачення, причинам їх виникнення та способам усунення.