3.7.Кредитна угода (договір), його призначення, склад та порядок складання

Кредитна угода (договір) – це юридичний документ, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з нагоди одержання останнім банківських позичок.

В кредитному договорі передбачається розмір кредиту, умови надання та погашення позички, відсоткова ставка за кредит, зобов’язання підприємства по заставі та форми забезпечення позичок; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строки їх надання та інші умови. Конкретний зміст договору і перелік умов визначаються за угодою сторін.

Правильно складений договір повинен захистити інтереси банку та представлених ним осіб (вкладників та акціонерів) шляхом встановлення необхідних обмежень на дії позичальника, які можуть представляти собою загрозу для повернення коштів банку.

В зв’язку з тим, що інвестиційне кредитування відноситься до найризикованіших операцій банку, то сам процес повернення коштів (яким чином, коли, де банк може здійснювати заходи з повернення) повинен бути детально застережений у кредитному договорі.

Виходячи з цього, кредитна угода має містити обмежувальні умови, які можуть бути двох видів:

• зобов’язувані, які передбачають що позичальник має здійснити певні заходи, наприклад, періодично надавати банкам фінансову звітність; підтверджувати рівень страхових внесків; підтримувати певний рівень ліквідності тощо;

• обмежувальні, які наказують позичальнику не здійснювати певних заходів без узгоджень з банком, наприклад, не збільшувати суму свого боргу, не купувати додаткового основного капіталу, не приймати участь в злиттях, не здійснювати продаж активів або не виплачувати надвисоких дивідендів своїм акціонерам.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з позичальником. У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів кредитів. Типова форма кредитного договору наведена в Положенні НБУ “Про кредитування” і може бути представлена в такому вигляді (див. додаток № 7).

На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за угодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.

Наприклад, у кредитному договорі на видачу інвестиційного кредиту, як правило, передбачається поетапне надання кредиту в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей, або кредитування траншами. При цьому в договорі мають бути визначені конкретні шляхи перерахування коштів на оплату розрахунків постачальників чи підрядників. Приклад такого кредитного договору представлений у додатку за № 8.

3.8. Контроль (моніторинг) в процесі банківського інвестиційного кредитування

Завершальним етапом процесу банківського інвестиційного кредитування є контроль зі сторони банку за виконанням умов кредитного договору. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користуванням інвестиційним кредитом. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати інвестиційні кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. Враховуючи це, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Тобто, проводити контроль протягом всього процесу банківського інвестиційного кредитування.

Механізм проведення такого контролю прийнято називати моніторингом кредиту. Основна мета, яку ставить банк при здійсненні моніторингу, полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошуку досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

Специфікою моніторингу при банківському інвестиційному кредитуванні є те, що він включає в себе основний та додатковий моніторинг, зокрема, організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямками:

• обов’язкове дотримання принципів кредитування;

• контроль за виконанням умов кредитної угоди;

• виявлення проблемних інвестиційних кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості;

• аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом всього строку кредитування;

• контроль за збереженням застави.

Виходячи з вище перелічених напрямків, банківський моніторинг при інвестиційному кредитуванні має базуватися на таких принципах:

• періодично перевіряти усі види інвестиційних кредитів (наприклад, кожні 30, 60, 90 днів, якщо кредит ризикований, та частіше);

• ретельна розробка етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити перевірку усіх найважливіших умов по кожному кредитному договорі, в тому числі реального графіку платежів позичальника, якості та стану забезпечення оцінку змін фінансового стану, оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку;

• найбільш часта перевірка проблемних інвестиційних кредитів, тобто збільшення кількості перевірок в міру росту проблем пов’язаних з конкретним кредитом;

• найбільш часта перевірка найбільших інвестиційних кредитів, оскільки невиконання позичальником своїх зобов’язань може серйозно вплинути на фінансовий стан банку;

• найбільш часті перевірки в умовах економічного спаду та при появі значних проблем в тих галузях, де банк вклав значну частину своїх ресурсів.

Додатковий моніторинг проводиться банком в два етапи: на стадії освоєння інвестицій (проектування та будівництво) та після введення об’єкту в експлуатацію.

На першому етапі банківський моніторинг проводиться в розрізі використання джерел фінансування проекту (власних та позички банку). В процесі такого моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації інвестиційного проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів або про припинення чи заморожування фінансування.

Після введення об’єкту в експлуатацію, підприємство починає виготовляти продукцію, таким чином утворюється грошовий потік, кошти якого йдуть на відшкодування власних витрат та на погашення кредиту з відсотками. Тому, на цьому етапі банки мають проводити оцінку поточних показників ефективності інвестицій та порівнювати їх з плановими. Наприклад, у випадку зниження внутрішньої норми доходності проекту та збільшення строку окупності банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і своєчасного погашення позички. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судових органів.Таким чином, банківський контроль (моніторинг) – це необхідна передумова оптимізації системи організації інвестиційного кредитування в комерційних банках.

17