Примітки

1. До початку аналізу процесу суспільного відтворення К. Маркс зробив деякі припущення: 1) абстрагувався від докапіталістичних форм ви­робництва, припускав, що суспільство складається з двох класів - найманих праців­ників та підприємців (чистий капіталізм); 2) вважав, що всі товари продаються й купуються згідно з їх вартістю, тобто абстрагувався від цінових коливань; 3) припускав, що органічна по­будова капіталу та норма додаткової вартості залишаються незмінними, а остання дорівнює 100%; 4) абстрагувався від існування світового ринку товарів та зовнішньої торгівлі між країнами тощо.

2. Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В. Економічна теорія. Політекономія: Навч. Посіб 2-ге вид. доп. та перероб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – С. 328.

3. Так, деякі абстракції, які застосував К. Маркс, стали науково невиправданими. Як, наприклад, за сучасних умов можна абстрагуватися від впливу зовнішньої торгівлі на суспільне відтворен­ня в межах окремої країни? Або припустити сталість органічної побудови капіталу? Окрім того, теорія відтворення К. Маркса не дає змоги відповісти на питання: а за рахунок чого досягається економічне зростання? Який його тип покладено в основу розвитку? Екстенсивний, що в умовах обмеженості ресурсів також має певні рамки? Або інтенсивний? І до яких наслідків призводить останній? Тобто актуальними ста­ли питання про джерела економічного зростання, визначення його оптимальних тем­пів, соціально-економічних наслідків тощо. У пошуках відповідей на ці питання, які зумовлені насамперед НТР, учені стали розробляти теорії економічного зростання. У вітчизняній науці протягом усього існування планової системи панувала марксист­ська теорія відтворення, у межах якої наші вчені намагалися втиснути нові параметри економічного розвитку, проте такий підхід не міг бути результативним ( Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В. Економічна теорія. Політекономія: Навч. Посіб 2-ге вид. доп. та перероб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – С. 306-307).

12.4. Коментар до питань, які винесено на семінарське заняття, але не розглядалися на лекції і не вивчалися самостійно

12.4.3. Розвиток теорії суспільного відтворення в працях Дж. Кейнса та монетаристів

Важливим і першим кроком у вивченні проблем суспільного відтворення була теорія реалізації сукупного продукту, розроблена Ф. Кене. Наступний крок було зроблено К. Марксом, який блискуче розкрив сутнісні зв’язки всієї системи суспільного відтворення, дослідив механізми та сформулював загальні, принципові умови його реалізації.

Головний зміст другого етапу розвитку теорії суспільного відтворення полягав у тому, щоб на підставі пізнаної суті розкрити реалії здійснення суспільного відтво­рення й віднайти механізми, які б, з одного боку, забезпечували пев­ний моніторинг даного складного явища, а з іншого - давали б змогу активно впливати на весь механізм суспільного відтворення з метою оптимізації його здійснення. Сама оптимізація, по суті, полягає в по­шуку рівноваги суспільного відтворення або, іншими словами, у мак­симальному наближенні реальних процесів суспільного відтворення в усіх його кількісних і якісних вимірах до тієї ідеальної моделі суспіль­ного відтворення, яка відображає сутність цього надзвичайно складно­го явища [1, с.317].

Актуальність такого підходу посилювалась тими змінами, які на­прикінці XIX на початку XX ст. відбулись у розвитку продуктивних сил і в механізмі суспільного виробництва. Справа в тому, що до поча­тку XX ст. механізм відтворення функціонував повністю самостійно, за правилом „невидимої руки” А.Сміта, а регулювання всіх процесів реалізації сукупного суспільного продукту відбувалось автоматично, через механізм ринку. Проте з початком XX ст. разом з революційни­ми змінами в продуктивних силах відбулись докорінні зміни і в меха­нізмі суспільного відтворення. Головне в цих змінах полягало в тому, що цей механізм втратив здатність до повного саморегулювання, а якщо сказати точніше, то це саморегулювання діставалося дуже доро­гою ціною. Величезні економічні потрясіння, знищення частки вироб­леного суспільного продукту, масове безробіття тощо стали характер­ною ознакою відтворювального процесу в багатьох країнах. У цих умовах необхідно було по-новому підійти до аналізу суспільного від­творення [2].

Найбільш глибокий аналіз проблем сучасного суспільного відтво­рення зробив видатний англійський вчений Дж. Кейнс (праця „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”). На відміну від К.Маркса, який зосередив свої зусилля на розкритті суті суспільного відтворення, Дж. Кейнс зосередив увагу на механізмі реалізації цієї суті з метою пошуку шляхів забезпечення оптимального функціонування цього ме­ханізму, іншими словами, з метою пошуку рівноваги в суспільному відтворенні.

Особливості методу аналізу Дж. Кейнса:

- застосував агреговані показники (сукупні витрати, сукупна робоча сила, сукупні інвестиції тощо);

- в епіцентр свого дослідження поставив про­блему реалізації, зробив спробу знайти той об'єктивний закон, дія якого і приводить до відповідних наслідків у процесі реалізації всього сукупного суспільного продукту і в механізмі сукупного відтворення загалом;

- усі явища поділяє на незалежні змінні (схильність до споживання, норма відсотка тощо) і залежні змінні (націона­льний дохід, зайнятість тощо). Визнає, що суспільний про­дукт є результатом і втіленням витраченої на нього праці.

Аналізуючи суспільне відтворення, Дж. Кейнс формулює економічний закон, називає його основним суб'єктивним економі­чним законом. Сутність закону - суб'єкт як споживач і по­купець в умовах зростання його доходів виявляє абсолютно однознач­ну реакцію: витрачає свої доходи в меншій пропорції, ніж вони зростають.

Тобто, між динамікою витрат і динамікою зрос­тання доходів з'являється розрив, який збільшується зі збільшенням самих доходів. Це приводить до того, що в суспільстві формується так званий неефективний попит. Останній стає причиною нереалізації час­тини вже виробленого сукупного суспільного продукту з усіма негати­вними наслідками цього явища для суспільного відтворення [3].

Аналіз суспільного відтворення, зроблений Дж. Кейнсом, не зво­диться до з'ясування причин порушення рівноваги в процесі реаліза­ції сукупного суспільного продукту. Виявивши основну причину у вигляді виникнення неефективного попиту, Дж. Кейнс розробляє чітку концепцію досягнення рівноваги за рахунок перетворення не­ефективного попиту на ефективний. В основі цього механізму знаходиться складна система впливу на механізм суспільного виробництва через вплив на відсоток, інвестиції, заробітну плату найманих робітників тощо. У реалізації цього механізму провідне місце належить державі, яка активно втручається в механізм суспільного відтворення, забез­печуючи його рівновагу через розподільчі і перерозподільчі функції. Суть цих функцій зводиться до того, що через фіскальний механізм держава акумулює кошти, які й спрямовуються на створення ефекти­вного попиту та збільшення інвестицій за рахунок держави.

Дж. Кейнс зробив великий внесок у розвиток теорії суспільного відтворення, але його висновки мають не тільки суто теоретичне зна­чення. Поклавши в основу аналізу дослідження реальних форм прояву суті суспільного відтворення, Дж. Кейнс тим самим відкрив шлях для прямого застосування теоретичних висновків економічної теорії в практиці господарювання. Невипадково кейнсіанство стало тим на­прямом розвитку економічної теорії, що був закладений в основу еко­номічної стратегії багатьох розвинених країн і дав позитивні наслідки.

З подальшим розвитком суспільного відтворення кейнсіанство вже не відповідало новим умовам, тому йому на зміну приходить монетаризм. Останній і є сучасною теорією суспільного відтворення, хоча та­ке визначення певною мірою є умовним. Ця теорія є досить еклектич­ною і розмитою, але рекомендації і висновки монетаристів здебільшого стосуються всієї системи суспільного виробництва, а це дає право віднести монетаризм до теорії суспільного відтворення [4].

Представники монетаризму вважають, що сучасна ринкова економіка є само­достатнім, збалансованим господарством. Це принципово відрізняє монетаристів від кейнсіанців, для яких основним методологіч­ним постулатом залишається теза про наявність внутрішніх структур­них суперечностей, притаманних ринковій економіці як такій. Для мо­нетаристів основною суперечністю розвитку економіки є суперечність між динамікою розвитку виробництва і грошовою масою, що знахо­диться в обігу. Досягнення оптимального співвідношення між вироб­ництвом і грошовою масою, що його обслуговує, - це і є головна практична мета монетаризму, бо саме оптимізація цього співвідно­шення є визначальним чинником забезпечення розвитку суспільного виробництва [5, с. 468-473].

Теорія монетаризму з кінця 80-х років минулого століття почала широко застосовуватись у практиці організації суспільного виробництва і з цього погляду виявилась ефективною. Проте цей напрям аналізу теорії відтворення має і деякі вади. Вони пов'язані з певним ігнору­ванням в аналізі саме сфери безпосереднього виробництва, а також з тим, що монетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності відтворювальних процесів на основі забезпечення максимальної сво­боди підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

У сучасних умовах подальший розвиток теорії суспільного відтво­рення фокусується в напрямі визначення тих умов, за яких досягається не тільки певний рівень макроекономічної рівноваги відтворювальних процесів, а й забезпечується економічне зростання.