12.2.2. Особливості відтворення в аграрному секторі економіки

Необхідність розгляду проблеми відтворення в аграрному секторі обумовлюється тим, що аграрні відносини – це ті виробничі відносини, що багато в чому визначають розвиток усієї сукупності економічних (виробничих) відносин. Це можна пояснити тим, що першоосновою суспільного виробництва, предметом праці були і залишаються природа і земля.

Аграрні відносини - це складова частина економічних відносин у сільському господарстві, що виникають з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва (детальніше див.: тема 11, 11.1.3).

Відтворення в сільському господарстві включає:

- відтворення сукупного сільськогосподарського продукту й на його основі відтворення родючості грунту, засобів виробництва та робочої сили;

- відтворення (розвиток і вдосконалення) виробничих відносин у агропромисловому комплексі.

Відтворення в сільському господарстві супроводжується безперервним поновленням і збільшенням обсягів продукції на стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Особливості відтворення в аграрній сфері наступні:

- крім суспільного фактору підвищення продуктивності праці, велике значення мають природні умови;

- повільніша оборотність засобів праці порівняно з іншими галузями виробництва;

- відносно висока фондомісткість сільськогосподарського виробництва;

- процес виробництва пов’язаний з використанням біологічних факторів;

- нерегулярний вихід продукції через сезонний характер виробництва;

- важливе значення має фактор часу.

Факторами розширеного відтворення інтенсивного типу є: підвищення родючості грунту та продуктивності тварин; раціональне використання виробничого потенціалу й економія всіх видів ресурсів і праці; впровадження прогресивних безвідходних технологій; покращення якості роботи та продукції; запобігання втратам, суворе додержання технологічної дисципліни тощо. Факторами розширеного відтворення екстенсивного типу є: покращення основних фондів при збереженні їх якості; залучення у виробництво додаткових працівників; збільшення поголів’я великої рогатої худоби тощо.

12.1.3. Форми сукупного суспільного продукту в процесі відтворення

Сукупний суспільний продукт є матеріальним результатом суспільного відтворення.

В умовах товарного виробництва суспільне відтворення передбачає відтворення сукупного суспільного продукту у натурально-речовій і вартісній формах. Його вартісна структура складається з вартості постійного капіталу (с), вартості робочої сили (v) і додаткової вартості (m). Цим визначається необхідність відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (ресурсів) як в натурально-речовій, так і вартісній формі. За таких умов велике значення має структура сукупного суспільного продукту, його окремих частин, формування необхідних пропорцій суспільного виробництва, досягнення ринкової рівноваги, функціональне призначення його складових частин.

Рух суспільного продукту у процесі відтворення, коли він послідовно приходить через сфери виробництва, розподілу, обміну і споживання, називається економічним кругообігом. Схеми економічного кругообігу знаходяться в основі макроекономічних моделей відтворення[1].

Сукупний суспільний продукт необхідно постійно вимірювати, щоб орієнтуватися в його зміні. Для цього можна використати тільки вартісний показник. Його визначають за певний період, як правило, за рік.

Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту: систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків – це заснована на балансовому методі система взаємопов’язаних потоків статистичної інформації та економічних показників, які відображають найзагальніші риси та найважливіші аспекти економічного розвитку країни.

СНР ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 році. СНР враховує всі види діяльності суб’єктів господарювання, пов’язані з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ та послуг, і являє собою сукупність показників економічного розвитку країни, виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів, нагромадження капіталу та фінансів. В ній відображається три види взаємопов’язаних операцій – товарно-виробничих, споживчо-розподільчих, дохідно-фінансових.

Базовою одиницею обліку в СНР є інституціональна (господарська) одиниця, тобто юридично, економічно та фінансово самостійний суб’єкт.

У СНР інституційні одиниці поділяються на п’ять секторів (див. табл.).

Таблиця